|
Володимир Даник
РЯДОВІ
Так всю війну і пройшов – рядовим…
Кілька поранень, осколок у тілі!
Бачив, як вився над хатами дим
І як лежали тіла омертвілі.
Рядові, рядові, рядові –
Хоч далеко вам до генералів,
Та до бою ви мужньо ставали!
І не всі з вас зостались живі.
І пригадається – скільки атак
Десь за висотку було невідому!
А коли бій затихав, думав – як
Мама, дружина і діти удома?!
Так всю війну і пройшов – рядовим…
І не скалічило, і не убило!
Ось і уже стільки літ, стільки зим –
Снігом летючим! – до скронь прикипіло…
Рядові, рядові, рядові –
Хоч далеко вам до генералів,
Та до бою ви мужньо ставали!
І не всі з вас зостались живі.
* * *
А НА ПАГОРБІ СЛАВИ ТЮЛЬПАНИ
Ми приходимо знову і знову
Після довгих життєвих доріг,
Щоб згадати про тих добрим словом,
Хто за наші Черкаси поліг!
А на Пагорбі Слави тюльпани –
Їм ні краю нема, ні кінця!
І червоні, тривожні, як рана,
І мрійливі, як юні серця.
А нам пам’ять гірка серце крає –
Скільки юних забрала війна!
Все під небом високим минає,
Тільки слава – повік не мина!
Тут вітри не змовкають співучі
І вогонь негасимий горить.
Над роздоллям дніпрової кручі
Наша Мати-Вкраїна стоїть.
Нам приходити знову і знову
Після довгих життєвих доріг,
Щоб згадати про тих добрим словом,
Хто за наші Черкаси поліг!
А на Пагорбі Слави тюльпани –
Їм ні краю нема, ні кінця!
І червоні, тривожні, як рана,
І мрійливі, як юні серця.
|
