До збірки дитячих віршиків Платона Воронька "Сніжна зіронька горить" увійшли його поезії: "Перший сніг", "Віночок", "Сніжна зіронька горить", "Полотно", "Ялиня", "Про снігура", "Казка про рукавичку", "Лижки", "Любий Гриць", "Дідів портрет", "Кожушок", "Набійки", "Дід Мороз і Весна", "Пороша", "Квіти", "Журавлики-журавлі", "На кораблику", "Що я збудую", "Як багато знаю я", "Тягач", "Я в механіки піду", "Сопілочка", "Майстер-ламайстер", "Кіт збирався до роботи", "Великий хвіст", "Кіт в чоботях", "С у мене киця Мурка", "Кіт з Рябком були друзяки", "Кіт грамотій", "Киця-першокласниця", "Іде вечір на коні", "В шибку горнеться пітьма", "Ходить сон коло хати", "У білочки, у лисочки", "В лісі о зелена хата", "В небі — в морі", "У широкому вікні".
"...Ще з дитячих років стали нерозривними для Платона Воронька на все життя поняття праці й пісні. Адже батько його був ковалем, а дід — бандуристом, котрий пішки виміряв не один десяток доріг. І Платон Микитович, невтомний поет і трудар, не один десяток доріг пройшов майже в усіх кінцях світу — доріг війни й миру, доріг страждань і щастя, доріг негод і перемог. І на всіх дорогах життя не полишала поета дідова пісня, гартована у батьковому горні, бо вона, вбираючи в себе всі болі й радощі життя, сама ставала його невід’ємною часткою. Не випадково поруч із дорослими віршами в доробку поета займають рівнозначне місце твори для дітей. Поезія і дитинство — це для Платона Воронька спільне, невід’ємне одне від одного. Всі його вірші пронизані усмішкою, зігріті лагідною добротою, яких так частенько не вистачало в свій час малому Платонові... Тож коли доля нагородила його щасливою можливістю дарувати дітям радість — він усі щедроти своєї душі віддав найменшим!.." (Анатолій Костецький)
З Німеччини в Чернеччину
Ярик-школярик
Вівчарик
Іваник-склярик
Його планета
Вірші Олени Журливої про тварин та пташок: "Наш Воркотик", "Вийшла кізонька гуляти", "Сторож", "Узяла лисичка скрипку", "Хто чим любить ласувати", "Хто це?", "Ластівки", "Гиля, гиля, гусоньки".
"Папуга Рейнер летів погратися з Тамриком, котик Тамрик з ним не дружив, проте Рейнер любив збиткуватися над Тамриком..."
(Катерина Михалевич)
"Жили-були дід та баба, їли кашу. Була в них морська свинка. Був в них дім, але дерев’яний. Якось зламався в них дім, вони бігли, шукали собі новий дім. Вони так переживали, що забули морську свинку. Але саме в цей момент її не можна було забувати, тому що вона мала дуже-дуже скоро народити декількох малят! Коли вони поїхали, вона вже не могла терпіти, ось-ось вона мала народити п'ятьох маленьких поросят!.." (Кіра Селіванова)
Читайте дитячі оповідання юної письменниці з Черкаської області Софії Дяченко: "Лялька", "Джек".
"Сів Лі Сівлі у літак,
Тож над лісом літає мастак."(Галина Мирослава)
"Які тварини живуть в Африці?" — розвиваюче відео для найменших допоможе діткам познайомитися з новими тваринами, які живуть на найжаркішому континенті у світі, — у Африці. Слова носоріг, жирафа, зебра, верблюд, бегемот, папуга, веселі мавпочки — усі вони стануть добрими друзями для Вашої дитини.
"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)
«‒ Цвінь-цвірінь! Цвінь-цвірінь! Подивіться, падає сніг! Настала зима! Два горобці весело стрибають по гілці ялинки. Під ялинкою ‒ хатинка зайчика Біле Хутро. ‒ Настала зима?! – тріпоче зайчик у віконце вухами. – Яке диво! Незабаром наш ліс одягнеться у мантію кольору мого хутра. Я знаю, чому зима вибирає саме цей колір. ‒ Чому? ‒ запитують горобці. ‒ Бо зима мене дуже любить. Більше за інших тварин. ‒ У тебе немає й крихти скромності! ‒ розсердилися горобці. – Ти хвалько. Між іншим, бабуся Зима носила білий кожух задовго до того, як ви, зайчики, з’явилися на світі! І якщо хочеш знати ‒ Зима любить усіх нас! Усіх!..» (Емілія Плуґару)
"Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..." (Еміль Ґирляну)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Колись, вже давно, на великім болоті
Жили журавель і лисичка у згоді.
Жили. Не сварились, а навіть дружили
І в гості один до одного ходили.
Ось, якось улітку, погожої днини
Лисичка чемненько мовля до пташини..."(Світлана Пасенюк)
"Якось, кажуть, вже давно,
Котик жив на все село.
В домі всі його любили,
Бо мишей ловив він вміло.
Та, проте, спливали роки,
Мов водичка із ріки.
Котик став старим вже дуже
І мишей ловить нездужав.
От господа, де він жив,
Думав, думав і рішив:
«Занесу-но в ліс кота,
Хай він в лісі обита»..." (Світлана Пасенюк)
"Сідайте, діти, круг мене,
Умощуйтесь, будь-ласка,
І вже за хвильку, що мине,
Я розповім вам казку.
Якось під стріхою в селі
Горобчик жив сіренький,
Сидів з братами він в гнізді,
Бо був іще маленький..."(Світлана Пасенюк)
"Там кожен слоник хобітком росу
спиває, ніби бджілка, з білих лілій.
До кошика, загубленого десь,
злітаються, наповнюють нектаром –
і знов стають у зріст і розмір весь,
піднявши хоботи,
сурмлять блакитним паром…" (СергійГуберначук)
"Грати я не вмію – все одно навчуся!
Будуть танцювати тато і матуся.
Все село, вся область, місто і держава!
Грай, моя сопілонько!
Нас чекає слава…"(Сергій Губерначук)
"Дзвінок в двері. Михайло радо зіскочив зі стільця і чимдуж помчав відчиняти двері. "Мамо, мамо..." - голосно гукав хлопчик. Михайлик прокрутив двічі назад ключ, як навчала мати, та прочинив двері. Жінка років тридцяти втомлено стояла на порозі. "Мамонько… Усе гаразд?" – тихенько запитав хлопчик. "Так. Не зважай, синку. Просто втомилася на роботі..." (Софія Дяченко)