"Жив собі руденький котик Няв. Любив котик поніжитися на сонечку і спинку погріти, а ще любив смачно поїсти. Подобалася йому рибка свіженька, і м'яско, та найбільше любив Нявчик сметанку. Звісно, вона йому нечасто перепадала, бо потрібно було мишку зловити або курчат малих стерегти. А от Нявчику це було лінь. Тож лежав він собі і грів бочок, аж бачить - іде бичок Тимофій та так радісно вибрикує, що вже ж щось та й той бичок знає. "Гей, бичок, а куди це ти ідеш?" — поцікавився котик. "Жарко мені, поспішаю до мами корови молочка попити." "Тобто, як це? Ти ось так прийдеш і вже тобі свіженьке молочко просто так?" — від здивування округлив очі кіт..." (Юлія Хандожинська)
"Жило собі мале лошатко. Було воно вперте, і все робило наперекір. А гарне яке ж було: і грива, і хвостик — розкішні, довгі, блискучі. Звали його Топу-Топ, бо дуже вже воно любило тупцяти ніжками, бігати і брикати. Бувало, заженеться в город і все, що там є, топче. Вскочить у помідори, і вже чути «чвак-чвак», а потім летять шматки гарбуза чи кабачка. І кричить Топу-Топ: — Іго- го, іго-го! А його мама просить: — Не лізь туди, не йди сюди, будь обережним! Та нічого не можна було зробити. Ось такий був неслухнянчик. Того дня у Топу-Топа був день народження і ввечері він чекав на гостей. Мама розчесала його розкішну гриву і хвостика і відпустила гратися. Звісно, як кожен іменинник, він подумав, що сьогодні йому можна все. І поки мама не бачила, він тихенько вислизнув у город..." (Юлія Хандожинська)
"Жила собі на світі мишка. І дуже вона себе полюбляла. Їй дуже подобалося, коли мама купувала їй нові речі, і їй хотілося, щоб так було щодня. Бувало, відкриє зранку шафу і починає перебирати: "І це мені до лиця, і те мені до лиця! Боже, яка ж вже я красуня," — нахвалює себе мишка у дзеркало. Та все їй мало й мало… Дивиться і надивитися на себе не може…" (Юлія Хандожинська)
"У одному дворі жив собі маленький півник. Той півник наче і не поганий був і друзів мав і маму слухав, і з татом-півнем щоранку кукурікати ходив. Одного дня вийшов він на вулицю погратися і надумав сходити у сусідній двір та й проситься у мами. "Чому ж тобі Півнику у нашому дворі не грається?" — питає його мама курочка. Он глянь, качури повиходили. Іди з ними по воду! "Пхе, вони ж старі! Знову будуть теревенити про свої річки… Скучно-о-о!" "Добре, он глянь, курчатка коричневі повиходили! Зараз будуть бігати! Іди, сходи до них!" !Ще тільки я з малявками не водився, — незадоволено кукурікнув малий. — Ну пусти мене, хоч на трішки!"" (Юлія Хандожинська)
"Одного разу ряба курочка вирішила знести яєчко. Вибрала вона собі затишне гніздечко у курнику, залізла туди, вмостилася. Розправила свого хвостика, аж раптом у курник вскочив тхір, який був дуже голодний і хотів поласувати свіжим яєчком. Тхір так налякав курочку, що вона скочила з місця аж пір'ячко згубила. Пір'ячко було маленьке, рябеньке і таке легесеньке, що миттю вилетіло з курника, немов маленький літачок, поки курочка не бачила. Летить собі пір'ячко, летить, аж раптом на зустріч йому індикачка чалапає. — Качечко, качечко, я загубилося, а візьми мене до себе на крильце жити. — Ну сідай та й живи, раз тобі так хочеться, — крякнула індикачка і почалапала до найближчого ставка. Сіло пір'ячко на крильце до качечки та й сидить тихенько, обживається, як раптом качечка вскочила в ставок..." (Юлія Хандожинська)
"На невеличкій залитій сонцем галявині, посеред лісу прямісінько на самій середині стежини лежав собі хвостик. Пишний, руденький хвостик лежав, немов маленький горбочок, і тільки зрідка похитував шерстинками туди–сюди. І знаєте, нікому не було діла до нього, лежав він там, немов непотрібна річ. Можливо навіть він трішки сумував, та хто ж його питав про те? Довго чи не довго лежав собі хвостик і грівся під осіннім сонечком подекуди вкритий осінніми листочками. Якось пробігав біля нього зайчик. Аж глянь — а що ж це там блищить таке?.." (Юлія Хандожинська)
"Жив собі на світі жучок-добрячок. Маленький не примітний, але з великим серцем. Було у нього багато друзів, яких він частенько навідував та завжди старався їм допомогти. То колосочки в нірку для мишки польової піднесе. То диким бджолам знайде найкращу галявинку із квітами, щоб вони могли зібрати смачненький мед. Усе і скрізь наш жучок встигав, адже мав він вісім лапок та крильця міцні. Втомився летіти, то швидко-швидко біжить. Он який спритний був! Усі його любили за гарну вдачу і щире серце. Одного разу біг собі жучок у справах, аж раптом назустріч йому іде хом’ячок. — Привіт, Жучок, куди ж це ти так поспішаєш? — Привіт, друже, ось біжу у садочок — потрібно допомогти їжачку яблук на зиму назбирати. — Ех, пощастило їжаку! Хто б мені допоміг? А то я сам — маленький, а справ так багато, — нажалівся жучку хом’ячок..." (Юлія Хандожинська)
"Тихенько підкрадалася нічка, і маленька зірочка сором’язливо заглянула у віконце старого хліва. У солом’яному гнізді тулилося до купки п’ять яєчок. П’ять яєчок тулилося, а шосте не хотіло. Мама качечка уже усі пір’ячка розправила і підбила свіжу тирсу у гнізді. Усе-усе готово було до сну. — А я не буду спати, — завередувало шосте яєчко. — Не буду — і все тут! — Синочку, нічка прийшла! Усе-усе лягло спатки, — почала мама-качечка, — он уже усі твої братики і сестрички готуються до сну. — Хай усі сплять, а я буду гратися! — протестувало яйце. — Але ж тоді ти будеш заважати їм! — захвилювалася качечка. — Як же це так? Це не дуже хо̀роше! — Пхе, і спати, коли не спиться — теж не дуже хо̀роше! — бурчало яйце. — І взагалі, хто це придумав спати по ночах? — Ну і що ж мені з тобою робити тепер? — запитала мама качечка. — Можливо, давай я тобі казочку цікаву розповім чи пісеньку заспіваю?.." (Юлія Хандожинська)
"А у нашому дворі є ялиночка святкова.
На ялиночці вгорі горить зірочка лилова.
І багато ще прикрас лісова красуня має
І на свято новорічне біля себе всіх збирає.Хороводи поведемо круг ялиночки скоріш,
Гарну пісню заспіваєм, щоб ще стало веселіш,
Щоб здійснилися бажання, щоб лунали привітання,
Щоб ялинка лісова дарувала всім дива!"(Юлія Хандожинська)
"Маленька Марійка вибігла на подвір'ячко і почала гратися своїми улюбленими іграшками. Найбільше вона полюбляла ляльку Орисю і руду пухнасту білку з рожевим бантом. Аж тут прийшла бабуся, принесла квочку з курчатами і каже Марійці: "Будеш гратися іграшками і наглядати за курчатками, щоб їх ворони не покрали. До квочки і курчаток не лізь, я квочку прив'яжу за сливку, а курчатка будуть бігати біля своєї мами." "Добре, бабусю," - мовила Марійка. У мене є чим гратися, тож я до твоєї квочки не полізу. Тільки бабуся пішла, Марійка одразу ж захотіла погладити курчаток. Вони ж такі жовтенькі, як сонечка чи як маленькі кульбабки. - Орисю, лягай спатки з білкою поруч, а я піду погляну на курчаток. Дівчинка підійшла до квочки. Квочка вела себе спокійно, бо не вперше бачила дівчинку. А Марійка - ближче, ближче... І - до курчат... Взяла саме найменше - те, що не могло втекти..." (Юлія Хандожинська)
Українська письменниця Юлія Хандожинська пропонує вихователям дитячих садочків, керівникам гуртків, вчителям початкових класів веселі і цікаві казки-п'єси та інсценівки на різні свята.
Яків Васильович Жарко (1861—1933) почав друкувати свої твори ще на початку минулого сторіччя. Окремі з них були присвячені знедоленим дітям. Ця ж книжечка створена письменником виключно для дітей (автор так і назвав її: «Діткам»). Вірші — легкі й життєрадісні, нагадують дитячі народні пісеньки, які неважко запам’ятати, а коли б вони насправді були покладені на музику — то й проспівати. Написані й підготовлені до видання ще у 1930-ті роки, вірші, на жаль, так і не побачили своїх читачів. Понад півстоліття вони пролежали серед рукописів письменника до їх публікації у видавництві «Веселка». Читаймо вірші для малят: "Садочок", "Бджілка", "Вишенька", "Горобчики", "Котик", "Жабка", "Півник", "Вовчик".
"Як мертво та сумно стає восени, коли пташки покинуть наші степи та гаї і полинуть від нас за море у далекий теплий край — у вирій. Не чути дзвінких їх чарівних пісень, бо найкращі співуни наші покинули свої оселі і подались за море, щоб там у теплому краї перебути тяжку негоду лютої зими. Щасливі!.. Вони не знатимуть того страшного холоду, який буде панувати над нашим краєм замалим не цілого півроку: вони не знатимуть тих страшних завірюх, що засвистять по гаях, що закрутяться по степах широких... А ми?.." (Яків Жарко)
