"Жило-було Лоша. Вродилося воно білим і дуже гарним. Та одного дня йому здалося, що білий колір не досить виразний й взагалі якийсь негарний, і що чорний колір йому пасуватиме набагато більше. Кожного ранку Лоша приходило на берег річки і уважно роздивлялося своє відображення у воді. Від побаченого настрій у Лошати псувався з кожним днем все більше і більше. Одного ранку Лоша прийшло до річки, щоб поглянути на своє ненависне відображення і біля самої води побачило найсправжнісінького чарівника. Він так приязно привітався з Лошам, що те наважилось попросити чарівника про послугу..." (Ольга Лапушена)
"У дрімучому лісі під найпишнішою ялинкою заховалася затишна хатинка. Біля хатинки – город. Біля городу – криниця. Біля криниці – лавка. В хатинці разом зі своєю жінкою і діточками живе сірий Зайчик. Живуть вони дружньо і щасливо. Їдять пироги з капустою, п’ють запашний чай з варенням і читають цікаві книжки. Кожен рік на Різдво Заєць згадує історію, яка трапилася з ним багато років тому, і яка поклала початок його майбутньому і щасливому життю. Сталося це, коли Зайчик був ще зовсім маленьким і жив із батьками та братиками у великій клітці в Зоопарку. Кожен день познайомитися з ними приходили люди. Вони посміхалися, весело спілкувалися і фотографували зайчиків. Все було добре. Та згодом їхню клітку вирішили полагодити і тимчасово перевезти родину Зайчика до іншого приміщення. Під час подорожі через ліс, у машини, що їх везла, пробилося колесо. Машину хитнуло і клітка з Зайчиком випала на галявину..." (Ольга Лапушена)
"...Пильно слухала Катруся
І горнулась до бабусі.
Пам'ятай і ти, дитино,
Головне в житті ‒ родина!"(Ольга Науменко)
"У неділю із батьками
Між базарними рядами
Неквапливо я блукала,
Цікавеньке щось шукала.
Раптом бачу трохи збоку
Одну яточку високу,
А що в ній, не видно геть,
Бо дітей набилось вщерть..."(Ольга Науменко)
Читаймо дитячі вірші про звіряток від Ольги Науменко, ілюстровані художницею Катериною Сліпченко: "Урок малювання", "Чотирилапий бешкетун", "Лісова суперечка".
«Киць-киць-киць, ‒ гукала я
Рано-вранці кошеня. ‒
Киць-киць-киць, та де ж ти є?
Може, граєшся уже?»
Бачу, котик не іде,
Навіть звук не подає.
«Добре-добре, якщо так:
Я іду тебе шукать!»
(Ольга Науменко)
Дитячі вірші від Ольги Науменко, складені за народними прислів'ями:
«Зробив діло - гуляй сміло»
«З добрим дружись, а лихих стережись!»
«З ким поведешся, від того і наберешся!»
«Нових друзів май, а старих не забувай!»
«Яка хата, такий тин, який батько, такий син!»
«Де розумний промовчить, дурень голосно бурчить».
«Хотів зробити спішно, а вийшло смішно».
«Хто рано встає, тому Бог дає».
«Сім раз відмір, один відріж».
«Добре діло роби сміло»
"Їжачок любить грибочки,
Збирає яблука, листочки.
Маленькі вуха має,
Та добре все вчуває.
І хоч короткі лапки,
Поспішає він до хатки.
Надворі дощик моросить,
А їжачок у нірці спить."(Ольга Подужайло)
«...Так... ворона і лисиця,
Ну що може буть простіш,
Нам той сир вже буде снитись,
Ну, а вивчено на шиш.
Все, лягаймо спать – на ранок
Все ж світліше голова...
Після школи: «Мамо, мамо!
Нам тепер таке завдання:
Вірш у прозі! Ти жива?»»(Тетяна Денисенко)
Відомий український письменник-мисливець, письменник-природознавець Майк Йогансен у цьому коротенькому оповіданні вміло зображує характер собаки Леди, яка була відданим другом автора і не відпускала його від себе ні на крок....
"Гавчик і Мурчик з перших днів подружили. Їдять і сплять разом. Коли Гавчик лежить у халабуді, то Мурчика звідти і за хвіст не витягнеш. Забереться ото собачці на пухку шубу і спить, мов на теплій лежанці. Гавчик лише загарчить легенько, але не проганяє Мурчика. Спи, мовляв, та тільки не дряпайся! А Мурчик згорнеться калачиком і мурчить свою нескінченну казку. Песик любить слухати його музику-мурликання. Часом Гавчик десь бігає з своїм господарем Ваньком. Тоді Мурчик один спить, чекає на друга..." (Андрій Бондарчук)
"Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли лрипутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря..." (Григір Тютюнник)
""Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті.— Воно хоч і пізнувато, висипки вже далі на північ посипали,— та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевірити, чи не забув він за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провітримося трохи." "Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти!" "Чому? Навесні в лісі краса яка!" "От тому, що краса, я й ворог!" І замислився-замислився мій вірний товариш..." (Остап Вишня)
"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)
"... І справді — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми... Чудесний червоний красень-фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно. Дідусь обняв Павлика та й каже: "Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?" "Добре",— відповів Павлик..." (Остап Вишня)
"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)
"Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої Батьківщини. ... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса..." (Остап Вишня)
"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)
"На городі цвіте Мак,
А у річці плава Рак…
...
Це було. Сам бачив як
Розквітав у річці Мак…"(Володимир Нагорняк)
