«A poet was detained.
And interrogated.
By ‘orcs’ forces in late March.
Then released.
The next day.
Witnesses saw two soldiers.
Leading him away again.
They say he shouted...»(Kurama)
"Let’s celebrate your return to the classroom.
For the new school year on 1 September.
The nation's children are also taking important steps.
Today is Knowledge Day.
Let’s celebrate your return to the classroom.
Even if it has felt very different for you.
‘Gandalf the Green’ attends a ceremony in Irpin.
Today is Knowledge Day..."(Kurama)
"Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?.."(Тарас Шевченко)
Віршики-забавлянки "Clap, clap handies", "Bye, baby Bunting", "Clap hands, clap hands" в англомовній та українській версіях.
"My sister Laura's bigger than me
And lifts me up quite easily.
I can't lift her, I've tried and tried;
She must have something heavy inside."(Spike Milligan)
"Always say Bon appetit!
To all people when they eat
Or just say Enjoy your meal!
And it'll show them how you feel."(Viktoria Stasiv)
Ситнікова Яна Миколаївна - Заслужений тренер України, тренер-викладач з плавання дитячо-юнацької спортивної школи інвалідів ”Інваспорт”.
"У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати. Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися. Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа - зайнявся буш. Кенгуру прокинувся і метнувся тікати, але вогонь наздогнав його..." (з австраліської народної казки)
Катерина Немира – відома в Україні художниця, скульптор і письменниця розшукує таланти! У Львівській обласній дитячій бібліотеці (вул. Винниченка, 1) в студії дитячої ілюстрації з'явилася її Авторська майстерня. Пані Катерина чекає на маленьких художників щоп'ятниці о 16 год.!
"Мамина калина" - пісня, слова і музику якої написала молода співачка з Тернопольщини Ольга Монастирська-Ярема.
"Горобчик Ців-ців жив з мамою і татком у гніздечку під стріхою старої повітки. Коли він трохи підріс, йому дозволили виглядати з теплої хатки і дивитися, що робиться на подвір'ї. А там було дуже цікаво. Повагом, перевалюючись з ноги на ногу, ходили качки. Ґелґав сірий гусак. Великий сірий індик часто сердився на всіх, надимався, розпускав крила і непривітно булькотів. Тоді все птаство намагалося триматися від нього якнайдалі. Навіть песик Шарко залазив у свою будку і звідти поглядав крадькома: подався індик на другий край двору чи ще ходить поблизу? Ців-ців також боявся грізного птаха..." (Аделя Григорук)
Загадки Леоніда Глібова написані акровіршами. Це загадки особливі. Щоб їх відгадати, треба прочитати перші літери кожного рядка загадки згори вниз. В цій статті пропонуються до уваги такі акровірші: "Що за птиця?". "Хто вона?", "Хто баба?", "Хто доня?", "Хто сестра і брат?", "Хто розмовляє?", "Хто хвастає?".
Дивіться актуальні оголошення про майстер-класи, що матимуть місце у креативній творчій студії "Безмежність" у Києві найближчим часом.
«— А якщо дід побачить? — Не побачить, він сіно на лузі косить. Двоє хлопчаків спускалися вниз до річки. Один засмаглий, у потертих шортах і вигорілій на сонці футболці, з пшеничним чубом, що безладно стирчав на всі боки. Другий чорнявий, охайно вдягнений, у модній кепці з написом «Euro 2012». Дорога різко заламувалася вниз, а потім знову вирівнювалася. — Це Хомин берег, — пояснював Мишко. — Тут лише качки й гуси купаються. З-за очерету випливли дві качки, жадібно хапаючи дзьобами ряску. Мовляв, так і є, купаємося. А зелений килим споришу на березі хизувався загубленими пташиними пір'їнками. Низько до води схилилися верби, ховаючи щось таємне від людських очей. Тарасові навіть здалося, що з-за густого гілля за ними хтось стежить. Хлопці рушили далі й ступили у смарагдовий тунель, де в найпекучіші дні панувала вогка прохолода. Пишні крони дерев змикалися над ними так щільно, що й сонця не було видно. Щебетали птахи і гуділи джмелі, пахнуло куширами і лепехою, а в повітрі розливалась літня безтурботність...» (Аліса Коломієць)
"Сніжне Янголя змахнуло пухнастими крилами і опустилося на гілку розлогого каштана. Зверху, з м’якеньких хмар, люди видаються такими крихітними, як сніжинки. І так само, як сніжинки, однаковими. Коли ж розглядати людей зблизька, то можна помітити багато цікавого. Люди бувають різними: веселими й сумними, добрими й злими, спокійними і роздратованими. Єдине, що їх завжди об’єднує, то це те, що вони дуже поспішають. Янголя не вперше сидить ось тут, у сквері біля метро, і спостерігає за квапливим рухом різнокольорових курточок, пальт і пуховиків. Зранку люди вибігають з розчинених дверей підземного царства, куди Янголя жодного разу ще не наважувалося зазирнути. А ввечері знову туди повертаються. Живуть там, мабуть..." (Аліса Коломієць)
"Вечір огортав зимове місто оксамитом темряви. Запалював вогники ліхтарів і підсвічував стишені вулиці. Адель поверталася з балетної студії. Кожен її крок відлунював у безшелесній дрімоті лютого. Було трішки лячно, ще більше холодно, а від шкільного наплічника — тяжко. Худенька дівчинка несла кіпу важких підручників спершу до школи, потім на заняття хореографією, а вже пізно ввечері — додому. І так щодня, за будь-якої погоди. Батьки дивувалися впертості малої. Нащо здався їй той балет?.. — Привіт, Липо! — гукнула вона до старого розлогого дерева, що росло якраз перед її вікнами. Липа привітно захитала гілочками — віталася. — Знаю, вже пізно, я затрималася. Треба було добре попрацювати над фуете. Адель втомлено усміхнулася і сховалася за важкими дверима свого під'їзду. За кілька хвилин у вікнах її спальні спалахнуло світло. Дівчинка знову тренувалася. То плавні, то стрімкі, але завжди точні й чіткі рухи вимальовували прекрасні візерунки танцю під вишукані мелодії класичної музики..." (Аліса Коломієць)
"...Дім для киці – давня мрія.
Думку дивную леліє:
Як мале дівча знайдеться,
Пригорне її до серця.
«Я давно тебе шукала!» –
Скаже дівчинка ласкаво..."(Аліса Коломієць)
"Дім забув поняття тиші:
З подушок летіло пір'я,
На даху принишкли миші,
Кіт утік аж на подвір'я!
Із кутків і за диваном
Позникала павутина.
Ніби два аероплани
Пролетіли по хатині..."(Аліса Коломієць)
"Ну, до чого ж невдалий день! Лара тупнула ніжкою і заплакала. Усі плани коту під хвіст! Як так можна з нею чинити? За що? Сьогодні Лара дізналася, що поїздка у Львів на Різдво скасовується. Ви можете собі таке уявити?! Вона вже спланувала, які атмосферні фоточки закине в інстаграм, скільки лайків назбирає за них. А які сторіз можна знімати на різдвяному ярмарку в центрі Львова! Та Міла лусне від заздрощів! І ось тепер усе скасовано. Більше того, вони навіть у Києві не лишаються. Лару і її меншого брата, цю приставучу п’явку, «маминого ведмедика» – дівчина з відразою поморщилася – відправляють у село до дідуся з бабусею. У село! На всі новорічні канікули Ну, за що? Лара втирала сльози брудною рукавичкою..." (Аліса Коломієць)
"Я люблю засніжений Київ,
Коли лавки – в пухких перинах,
Коли віти вдягають іній,
Коли простір навколо – синій,
Коли церква морозом дзвонить,
Коли відьми ховають мітли,
Коли чується всім навколо
Дух Різдва – дивовижно світлий!"(Аліса Коломієць)
