«Злотоцінний» — це метафорічне слово пішло у світ із легкої руки геніального Павла Тичини, з якого я й хочу почати свою оповідь про видатних діячів української культури. Але це не просто традиційна поезія. Коли пишеш про таких неабияких людей, будь-яка трафаретність здається якоюсь недоречною. А тому я обрав новий жанр, який можна назвати маленькою поетичною симфонією, — своєрідний симфо-вірш. Це коли поетична проза і власне поезія утворюють, за словами того ж Тичини, щось енгармонійне… Читаймо симфо-вірші про визначних діячів української культури:
1. ПАВЛО ТИЧИНА
2. МИКОЛА ЛЕОНТОВИЧ
3. КВІТКА ЦІСИК
4. МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО
5. БОГДАН СТУПКА
6. НІНА МАТВІЄНКО
7. ВЛАДИСЛАВ ГОРОДЕЦЬКИЙ
8. КАТЕРИНА БІЛОКУР
9. ВОЛОДИМИР КОЖУХАР
10. ВАЛЕР‘ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ
11. ІВАН МАРЧУК
12. ІГОР РИМАРУК
13. МАРИНА СЕМЕСЮК
14. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
15. ЄВГЕНІЯ МІРОШНИЧЕНКО
16. АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ
17. МИКОЛА ГЛУЩЕНКО
18. ВАЛЕНТИН СИЛЬВЕСТРОВ
19. РОМАН КОФМАН
20. ВОЛОДИМИР СОСЮРА
21. ТАМАРА ЩЕРБАТЮК
22. ТАРАС ПЕТРИНЕНКО
23. ВОЛОДИМИР ШЕВЧЕНКО
24. НАТА ЖИЖЧЕНКО
25. ГАМЛЕТ ЗІНЬКІВСЬКИЙ
26. ВАСИЛЬ СТУС
"Вилетіла Бджола з вулика, покружляла над пасікою. Чує, десь далеко-далеко дзвенять дзвіночки. Полетіла Бджола на музику дзвіночків. Прилетіла до лісу. На галявині — конвалії. Кожна квітка — маленький срібний дзвіночок. Усередині — золотий молоточок. Б’є молоточок по сріблу — лунає дзвін. І в степу, і на пасіці чути. Так Конвалія кличе Бджолу." (Василь Сухомлинський)
28 вересня відзначаємо день народження Василя Олександровича Сухомлинського - видатного педагога сучасності, вченого, письменника, громадського діяча. Василь Олександрович Сухомлинський належить до найвидатніших постатей у педагогіці. З його іменем поєднується дальший розвиток і піднесення сучасної педагогічної науки. Неймовірно значуща, така самобутня спадщина Василя Сухомлинського з плином часу привертає все більшу увагу. Про педагогічні ідеї, систему навчання і виховання підростаючого покоління, збагачену сільським учителем написані численні наукові статті, книги. Василь Олександрович Сухомлинський – педагог світового рівня, український просвітитель, людина енциклопедичних знань. Він належить до педагогів , вислови яких цитують як незаперечний доказ педагогічної думки. Філософські роздуми педагога переконують, що в основі його діяльності – глибокі знання і розуміння дитини, віра, надія, любов і повага до неї. У подвижницькому житті і науково – практичній творчості гуманіста провідною є система поглядів на людину, як на цінність.
"Шановні читачі, колеги - вчителі, вихователі, директори шкіл! Ця праця є підсумком багаторічної роботи в школі-підсумком роздумів, турбот, тривог, хвилюванні. Тридцять три роки безвиїзної роботи в сільській школі були для мене великим, ні з чим не порівнянним щастям. Я присвятив своє життя дітям і після тривалих роздумів назвав свою працю "Серце віддаю дітям", вважаючи, що маю на це право. Хочеться розповісти педагогам - і тим, хто трудиться в школі зараз, і тим, хто прийде в школу після нас, - про великий період свого життя - періоді, який дорівнює десятиріччю. Від того дня, коли маленька дитина-нетяма, як часто ми, педагоги, називаємо його, приходить в школу, до тієї урочистої хвилини, коли юнак чи дівчина, отримуючи з рук директора атестат за середню школу, стає на шлях самостійного трудового життя. Цей період є періодом становлення людини, для вчителя ж він - величезна частина його життя. Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей..." (Василь Сухомлинський)
"Маленька дівчинка почистила свої черевички та вийшла на вулицю. Там стояв хлопчик. Він говорить дівчинці: "А мої черевики краще твоїх блищать!" Дівчинка подивилася на черевики хлопчика і питає.." (Василь Сухомлинський)
"Це було влітку. Цілий день пекло сонце, а потім насунули чорні хмари. Пішов дощ. Під високою гіллястою шовковицею сидів Василько. Він не боявся зливи. Його захищало від неї густе листя.
Під шовковицею було сухо. А поруч текли струмки. Василько побачив, як один струмок поволеньки почав заповнювати невеличку заглибину. Утворювалось озерце. На середині цього озерця був маленький острівець. Води все прибувало й прибувало. Ось-ось затопить острівець. Раптом Василько побачив на острівці маленьке червоне сонечко..." (Василь Сухомлинський)
"Стоїть край дороги стара-престара тополя. Узимку тривожно шумлять її голі віти, а весною покривається вона зеленим листям. Скільки й пам’ятаю, стоїть вона, як сторож. Якось питаю маму: "Скільки літ тополі? Хто її посадив?" "Не знаю, — відповідає мама. — Скільки й пам’ятаю, стоїть тополя край дороги. Завжди однакова..."" (Василь Сухомлинський)
"Побачило Сонечко хвору Дівчинку в ліжку. Дівчинка лежала, очі її були закриті, вона тихо стогнала. Жаль стало Сонечкові Дівчинку. Нахилилось воно над її голівкою й тихо прошепотіло: "Візьми, Дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями. Чотирьох нещасних ти можеш зробити щасливими. На кого спрямуєш промінь — той і стане щасливим." Відкрила очі Дівчинка, бачить — лежить на постелі чарівне намисто, чотири промені грають на стіні. «На кого ж направити щасливі промені? — думає Дівчинка. — Хто у нас нещасливий?» Подумала і важко зітхнула: нещасними були бабуся, дідусь, тато й мама. У бабусі зуб болить, у дідуся ліжко скрипить, татко горілку п'є, мама сльози ллє..." (Василь Сухомлинський)
"Дрімучим лісом ішли двоє подорожніх: дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити. Нарешті вони прийшли до струмочка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, щоб напитися. Дідусь сказав: "Дякую тобі, струмочку." Хлопчик усміхнувся. "Чого ти усміхнувся, хлопче?" — запитав дідусь. "Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові «Дякую»? Він же не живий, не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів"..." (Василь Сухомлинський)
"Музика, мелодія, краса музикальних звуків — важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця й чистоти душі. Музика відкриває людям очі на красу природи, моральних стосунків, праці. Завдяки музиці в людині пробуджується уявлення про високе, величне, прекрасне не тільки в навколишньому світі, а й у самому собі. Музика — могутній засіб самовиховання. Багаторічні спостереження над духовним розвитком одних і тих самих вихованців від молодшого віку до зрілості переконали мене в тому, що стихійний, неорганізований вплив на дітей кіно, радіо, телебачення не сприяє, а скоріше шкодить правильному естетичному вихованню..." (Василь Сухомлинський)
"Тихим сонячним ранком в останній день серпня 1952 року на зелену галявину перед шкільним будинком прийшли всі школярі, вчителі, батьки. Цей урочистий день, що передує початку навчального року, вже давно став у нас традиційним святом школи і книжки. Особливо хвилюючим було свято цього ранку. Як землепроходець, що вирушає в далекі, невідомі землі, дивиться в очі своїх супутників і товаришів, так і я вдивлявся в очі моїх малюків. Ось вони стоять — 16 хлопчиків і 15 дівчаток. Разом з дітьми прийшли батьки, багато хто з бабусь І дідусів. Ось матері Колі і Толі. На плече Галі поклала руку мачуха, і дівчинка не насупилася, як це було рік тому. Всі поздоровляють нас, бажають доброї путі. Десятикласники підходять до малюків, вручають кожному пам’ятний дарунок — книжку а написом; «Доброї путі тобі, маленький друже. Бережи цю книжку. Нехай вона все життя нагадує тобі про свято школи, про день, коли ти став учнем. Нехай завжди зберігається в бібліотеці твоєї сім'ї». Минули роки, мої вихованці стали дорослими людьми, і кожний з них береже цю книжку як святиню, як безцінну пам'ять про золоте дитинство..." (Василь Сухомлинський)
"Я не боюсь ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать іхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина їх — про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші 2 роки навчання дітей у школі — це бесіда про здоров’я малюків. Я пояснював батькам, що їхнім дітям не задаватимуть домашніх завдань. Правила й визначення діти запам’ятовуватимуть (заучуватимуть) на уроці. Дома учням треба виконувати головним чином вправи, мета яких — сприяти глибокому осмисленню матеріалу..." (Василь Сухомлинський)
"Дуже важливо, щоб дивовижний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточував дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима. Навчання в перші місяці і роки шкільного життя не повинно перетворитися в єдиний вид діяльності. Дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро відкриють перед ним ті ж радості, які були у нього раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радощів, навмисне полегшувати його тільки для того, щоб дитині не було нудно. Поволі дитину треба готувати до найголовнішої справи свого життя - до серйозної, наполегливої праці, яка неможлива без напруження думки. Важливу виховну задачу я бачив в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти відволікатися від навколишньої дійсності в даний момент, щоб розумові зусилля спрямувати на досягнення мети, поставленої учителем або самим собою..." (Василь Сухомлинський)
"...Як добре, коли вміють діти
Слова хороші говорити.
Але ще краще, як уміло
Слова оці довести ділом."(Тетяна Строкач)
"Хто йшов стежиною в саду,
Де цвірінчав горобчик.
Де квіти запашні цвіли?
Це йшов маленький ... (хлопчик)"(Тетяна Строкач)
До цієї збірки увійшли такі оповідання і казки Василя Сухомлинського:
До цієї збірки увійшли такі твори Василя Сухомлинського (розташовано за абеткою):
До цієї добірки оповідань та казок Василя Сухомлинського увійшли такі його твори:
До цієї добірки оповідань та казок Василя Сухомлинського увійшли такі: