Статті для дітей та батьків

"Володимирко поволі
Тихо-мирно вік дожив
І на княжому престолі
Ярослава залишив..."

(Олександр Олесь)

"Зеленим лісом мати вела за руку маленьку Лесю. На голівці у Лесі був вінок із синіх волошок. Дівчинка дивувалась: «Як гарно тут, як багато дерев! Жаль, що тільки самі дерева, а нема нікого живого». Мати повчала, що й дерева живі. «Та й у лісі не самі дерева,— таємничим голосом мовила ненька.— Тут можна зустріти і лісовика, і мавку». Про лісовиків Леся вже чула. А хто така мавка? «Мавка,— пояснювала мати,— дівчина-лісовичка незвичайної краси. Очі в неї зелені, чорні коси розпущені, легка зелена сукня. Люблять мавки гойдатися на вітах берези...» У місячні ночі, коли ліс, що підходив до їхнього саду, сповнювався солов'їними співами, Леся не могла заснути. Вона тихо викрадалася з дому, бігла до знайомої берези й дивилась, чи на її довгих вітах не колишеться мавка...."

 

Свято Івана Купала є одним з найпопулярніших у народі. Кожен відразу згадає про купальські вогні, дівочі вінки, що спливають за водою, і чарівний цвіт папороті. Аж до нашого часу дійшли ці відголоски величної містерії, що з року в рік протягом століть і, навіть, тисячоліть розігрувалася на території сучасної Європи. Свято відзначалос в час найбільшого розквіту природи і літнього сонцевороту. Хто ж такий Іван Купало? Купало — це слов'янський бог земних плодів, радості, згоди та любові. А от Іваном він став уже за часів християнства. Річ у тім, що 24 червня християнська церква святкує Різдво Святого Івана Хрестителя. Так поєдналися традиційне народне свято і релігійне.

 

"... за недогарок вони
Людей і лають, і мордують
(Вони се так, бач, хазяйнують!..).
Та й диво, що у їх
Хазяйство піде все на сміх!"

(Леонід Глібов)

"... Оце ж то теє: на, небоже,
Те, що мені не гоже."

(Леонід Глібов)

"... - А що ж, кумасенько моя,—
Ховрах мовляє так Лисиці,—
Був гріх,— частенько бачив я
У тебе пір'ячко на пиці..."

(Леонід Глібов)

 

"... На сей раз приказка здалась
Що декому, мовляли, можна - другим зась."

(Леонід Глібов)

"... Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!"

(Леонід Глібов)

"Діти наші, квітоньки,
Хлопчики і дівоньки!
Нум гуртом співать;
Ви тягніть тонесенько,
Буду я товстесенько,
Окселентувать..."

(Леонід Глібов)

"Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай."

(Л. Глібов)

"Як за лісом, за пролісом
Ясне сонце сходить,
Як за морем за далеким
Десь воно заходить,—
Я згадую інший ранок,
Інший вечір бачу."

(Л. Глібов)

"Хоч доля привела у город суєтливий,
Добра і зла прикрашений вертеп,
Я все-таки люблю сіножаті і ниви,
Люблю широкий, тихий, рідний степ."

(Л. Глібов)

Вірші Василя Стуса зі збірки "Палімпсести": "Автопортрет зі свічкою", "Господи, гніву пречистого", "О земле втрачена, явися...", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе... ", "За літописом Самовидця", "Мені зоря сіяла нині вранці", Як добре те, що смерти не боюсь я".

Вірші Василя Стуса зі збірки "Веселий цвинтар": "У тридцять літ ти тільки народився", "Досить крові,— продекламував кат", "Виховання", "Перевиховання".

"Вітер налетів несподівано. З неймовірною швидкістю запінились хвилі. Збурений простір наближався до пароплава, що стояв за милю від берега. Між реями щогл, у надбудовах капітанського містка чулось уривчасте й грізне вищання.  Хвилі захитали пароплав з боку на бік, повертаючи його носом проти вітру. Натягнувся ланцюг якоря. Раптовий шторм нагадував грім з ясного неба. Штурман Кар вибіг широкими східцями трапа на капітанський місток і глянув на обрій.  З норд-весту йшов шаленої сили шторм...." (Микола Трублаїні)

"Вогник попереду! 
Що це? 
Невже я, нарешті, зігріюся біля цього вогнища? 
Завтра ж Різдво. А у цей час різні дива трапляються..."

(Ірина Мацко)

Народився майбутній поет (справжнє прізвище Олександра Олеся — Олександр Іванович Кандиба) в містечку Білопіллі на Сумщині. Батько його походив із чумаків, а мати — із кріпаків...

Вірші Василя Стуса зі збірки "Палімпсести": "Гойдається вечора зламана віть", "Я так і не збагнув", "Сто дзеркал спрямовано на мене", "Цей став повісплений, осінній, чорний став", "Здається, чую: лопають каштани", "Пливуть видіння, пагорбами криті", "Аби лиш подолати гнів", "Прикрийся мідною горою", "Геть спогади — сперед очей", "Звелася длань Господня", "Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть", "Сосна із ночі випливла, мов щогла", "Яка нестерпна рідна чужина", "Церква святої Ірини", "Душа ласкава, наче озеро", "У німій, ніби смерть, порожнечі свічад", "Зажурених двоє віч", "Стань і вдивляйся: скільки тих облич", "І стіл, і череп, і свіча", "Світання — мов яйця пташині", "У порожній кімнаті", "Як тихо на землі! Як тихо!", "Цей білий грім снігів грудневих", "Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча", "Схились до мушлі спогадів — і слухай", "Вона і я поділені навпіл", "Зима. Паркан. І чорний дріт", "Хлющить вода. І сутінь за вікном", "Посоловів од співу сад", "Іди в кубельце спогаду — зогрійся!", "Верни до мене, пам’яте моя!", "Синові", "Будні тут тобі про свято", "На однакові квадрати", "Невже ти народився, чоловіче", "Тут сни долають товщу забуття", "Тільки тобою білий святиться світ", "Сумні і сині, наче птиці", "Нерозпізнанне місто дороге", "Недовідомі закипають грози", "Неначе стріли, випущені в безліт", "Як добре те, що смерти не боюсь я", "За літописом Самовидця", "За читанням Ясунарі Кавабати", "Мов лебединя, розкрилила", "Уже моє життя в інвентарі", "Мені зоря сіяла нині вранці", "Оце твоє народження нове", "Бальзаку, заздри: ось вона, сутана", "Така хруска, така гучна", "Вже цілий місяць обживаю хату", "Ще й до жнив не дожив", "Господи, гніву пречистого", "Алея — довга і порожня", "На Лисій горі догоряє багаття нічне", "Наді мною синє віко неба", "Ти десь живеш на призабутім березі", "О, скільки слів, неначе поторочі!", "Як моторошний сон — ці дні і ночі", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе", "Довкруг — обрізано жалі", "Немов нурець, що цілив просто в смерть", "Той образ, що в відслонах мерехтить", "Ти підійшла — а я тебе не ждав", "І віщий голос подали вітри", "Ще кілька літ — і увірветься в’язь", "У темінь сну занурюється шлях", "Замерехтіло межи двох світів", "Там тиша. Тиша там. Суха і чорна" (Михайлині К.), "Схилившись до багаття давніх спогадів", "Уже тоді, коли, пірнувши в ліс", "Немов крізь шиби, кроплені дощами", "Коли тебе здолає тлум смертей", "Потрібен янгол помсти. Мій захисник", "Невже оце ти й є, бідо", "Цей берег зустрічей — і не збагнеш", "О, там були правдиві антрацити", "Як вікна в позапростір, позачас", "М’яко вистелив іній", "Кривокрилий птах: коротке - рідне...", "На схід, на схід, на схід, на схід", "Цей біль — як алкоголь агоній", "Син — ще малий — вигулькував, як птах", "Послухай вересня — і він повість", "Як лев, що причаївся в хащах присмерку", "Земля гойдається під нами", "Як хочеться — вмерти!", "Немає Господа на цій землі", "Те, що було за смертю, я пізнав", "Коли найперші сполохи світання", "Такий близький ти, краю мій", "І стало тихо, і святочно, й вічно", "Прощайте ви, чотири мури", "Ще вруняться горді Славутові кручі", "Калюжа, мов розчавлений павук", "І жайворони дзвонять угорі", "Наснилося, з розлуки наверзлося", "Прийшло — по зустрічі прощання", "Сповільнено твій час прозрінь", "Вглядаюсь в осінні стерні", "Коли б не ти — оця зима", "Ці сосни, вбрані в синій-синій іній", "Бриніли по обранених ярах", "Вона лежить, як зібгана вода", "Збудився врано синій-синій птах", "Коли б, коли б ви мали, голуби", "Болото, луки, річка, очерет", "Весь обшир мій — чотири на чотири", "Самого спогаду на дні, як зірка у криниці", "Ми вже твої коханці, смерте", "Сховатися од долі — не судилось", "Ущухло серце джерела", "На золоту солому", "І пензель голосу сягає сфер", "Дякую, Господи, — чверть перейшла", "І як ти озовешся — з такої німоти?".

Вірші Василя Стуса зі збірки "Веселий цвинтар": "Над осіннім озером", "Вертеп", "Мені здається, що живу не я", "Порідшала земна тужава твердь", "Порідшала земна тужава твердь", "Біля метро "Хрещатик", "Посадити деревце", "Їх було двоє — прибиральниця і двірник", "Тато молиться Богу", "На Лисій горі догоряє багаття нічне", "Відлюбилося. Відвірилося. Відпраглося...", "Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою на кашкеті", "Попереду нарешті порожнеча", "Вони сидять за столом", "Так явно світ тобі належать став", "Ця п'єса почалася вже давно", "Змагай, знеможений життям", "Мов жертва щирості — життя", "У тридцять літ ти тільки народився", "Людина флюгер. Так. Людина флюгер", "Вмирас пізно чоловік, а родиться дочасно," "Вертання", "Молочною рікою довго плив", "Рятуючись од сумнівів", "Як страшно відкриватися добру", "Напередодні свята", "Утрачені останні сподівання", "У Прохорівці — сни, мов ріки", "Чоловік підійшов до меморіуму", "То все не так. Бо ти не ти", "Вечірній сон. І спогади. І дощ", "Цей біль — як алкоголь агоній", "У цьому полі, синьому, як льон", "Чого ти ждеш? Скажи — чого ти ждеш?", "Вдасться чи ні...", "Раз на тиждень вони викопуються з землі", "Один лиш час і має совість", "Надворі дощ? — я запитав", "День величався і пишався", "Досить крові, — продекламував кат", "Сто дзеркал спрямовано на мене", "Я блукав містом своєї юності", "Націлений у небо обеліск", "В мені уже народжується Бог", "Зазираю в завтра — тьма і тьмуща".

Вірші Василя Стуса зі збірки "Час творчості": "Напевне, так і треба", "Мені зоря сіяла нині вранці", "Яке блаженство — радісно себе", "Оце твоє народження нове", "Така хруска, така гучна", "Ну й сон — нападати не хоче", "Як добре те, що смерті не боюсь я", "Вже цілий тиждень обживаю хату", "Як добре те, що смерті не боюсь я", "Вже цілий тиждень обживаю хату", "Ще й до жнив не дожив", "Здається, кожен день до мене йдуть листи", "Бальзаку, заздри: ось вона, сутана", "Наснилися мені мої кохані", "Блажен, хто тратити уміє", "Моє перелицьоване пальто", "Господи, гніву пречистого", "Уже моє життя в інвентарі", "Скажи ім’я своє, поете", "О, скільки слів, неначе поторочі!", "Аж ось воно, блаженство самоти", "Чи витримаєш ти найтяжчий іспит", "Мов лебединя, розкрилила", "Як моторошні сни, ці дні і ночі", "Вимріяна і жива донині", "У затишку прожити не судилось", "Гаряча ложка юшки — як молитва", "Крізь сотні сумнівів я йду до тебе", "Вік би не бачити й не чуть", "Сотні збавлених марне днів", "Ці яблука тримала у руках", "Навкруг обрізано жалі", "Невже ти народився, чоловіче", "Пригадуєш своє метро?", "Тут сни долають товщу забуття", "Б’ється серце, як пташа німе", "Оцей світанок — ніби рівний спалах".