"Про Сагайдачного співали,
Либонь співали і про С і ч,
Як в пікінери набирали,
Як мандровав козак всю ніч;
Полтавську славили Шведчину,
І неня як свою дитину
З двора провадила в поход.."(Іван Котляревський)
"Пливуть — аж вітри забурчали
І закрутили не шутя,
Завили різно, засвистали,
Нема Енеєві пуття!..."(Іван Котляревський)
"Біда не по дерев'ях ходить,
І хто її не скоштував?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!"
(Іван Котляревський)
"Зевес моргнув, як кріль усами,
Олимп, мов листик, затрусивсь;
Мигнула блискавка з громами,
Олимпський потрух взворушивсь."
(Іван Котляревський)
Поема Івана Котляревського «Енеїда» - твір просвітительського реалізму, пройнятий справжнім гуманізмом. Усі свої симпатії в ній Іван Котляревський віддає людині праці. З гордістю говорить автор про героїчне минуле народу. Тут і згадки про жорстоку боротьбу з татарською ордою, про Сагайдачного, про битву «під Бендер’ю», про знамениту Полтавську баталію 1709 року, і про народного героя Максима Залізняка. Оспівуючи патріотизм народу, возвеличуючи героїчні національні традиції, Іван Котляревський не раз закликає співвітчизників до виконання високого громадського обов’язку - до захисту рідної Вітчизни.
Біографія Івана Котляревського
Літературна спадщина Іван Котляревського порівняно невелика за обсягом, але за значенням у духовному житті українського народу вона (особливо поема «Енеїда» і п’єса «Наталка Полтавка») стала справді епохальним явищем. Твори Івана Котляревського знаменували початки нового творчого методу в національній літературі - реалізму.
Велич і значення письменника вимірюються тим, наскільки глибоко коріння його творчості сягає народного життя і наскільки широко він відбиває передові ідеали свого часу. Ці вимоги народності і прогресивності мистецтва органічно втілені в художніх творах І. П. Котляревського, якому судилося започаткувати нову добу в українському письменстві. Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. Поет у 1838 написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».
Геннадій Деснянський. Зимові поезії.
"За вікном біліє ковдра після ночі.
Без кінця цим милуватися бажаю.
Біле все аж засліпило мені очі.
Хтось іде о шостій ранку до трамваю."(Геннадій Деснянський)
Що таке NIN? Код із податкової
Як англійською "бланк"?
Як потрактувати "keyboard warrior"?
"Горобчик цвіріньчить коту
Про рибку золоту.
А кіт зітхає тяжко:
— Ти що, жартуєш, пташко?
На річці лід не тане —
Я рибки не дістану!
Та пісенька горобчика
Приворожила сонечко.
І стало тепло при вікні
Коту, горобчику й мені."(Надія Кир’ян)
Валентина Козак. "Чорно-біла доля..." - добірка віршів про Чорнобиль з книги "За Україну молюсь"
"Чорно-біла доля, чорно-біла...
Чорнобилем доля побігла.
Бігла навіжена і не спитала:
«А на кого ж мати зосталась?»"(Валентина Козак)
Майстерну сатиру на життя і побут козацької старшини XVIII ст. маємо в повісті Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». Оригінальна за композицією, насичена гротескно-смішними сценами й характеристиками, колоритна мовним малюнком, повість читається з неослабним інтересом. У ній дотепно розвінчано козацьку старшину та її нащадків - українських поміщиків, не кажучи вже про виняткове своєю реальністю, етнографічно точне відтворення старовинного побуту. Казкова на перший погляд основа повісті насправді грунтується на дійсних, майже документально стверджених і тільки своєрідно осмислених фактах. Посилаючи рукопис П. Плетньову, Квітка писав, що «все це засновано на розповідях старожилів» та що навіть топлення уявних відьом нещодавно відновила поміщиця сусідньої губернії...
... Справдився пам’ятний заклик видатного славіста Ізмаїла Срезневського, виголошений біля труни Квітки: «Пам'ятай, Україно, цю могилу, тут похований той, хто, окрилений любов’ю до тебе, до твого благоденствія і слави, захищав твій звичай та мову і вчив тебе твоєю мовою». Уже не одна тільки Україна пам’ятає свого великого сина.
Григорій Квітка-Основ’яненко - перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів.
