Тарас Шевченко. "Лілея" (балада)
"«За що мене, як росла я,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту? Дивуються,
Не знають, де діти!.."(Тарас Шевченко)
"Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів."(Тарас Шевченко)
Іван Франко. Поема "Іван Вишенський"
«Іван Вишенський» – поема Івана Франка, написана ним у 1900 році. Поема присвячена Агатангелу Кримському і розповідає про завершення життєвого шляху Івана Вишенського. «Іван Вишенський» постає як філософська поема, постать Івана надто суперечлива. З одного боку, він бажає добра Україні, бажає запобігти масовому «покатоличенню», прагне допомогти своїм братам у боротьбі, а з іншого, бажає віднайти суть життя, наблизится до Христа. Саме тому він робить вибір, який протирічить його почуттям до України – обмежує своє існування печерою."
"Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?
Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна..."(Ритмічний переклад Леоніда Махновця)
Іван Франко. "Слово про похід Ігоря"
"Браття, чи ж би не було се впору
Старим словом і складом зачати
Сумну пісню про Ігоря похід,
Про Ігоря, Святославля сина..."(Іван Франко)
"Почнемо, браття, пісню невеселу
Словами призабутими старими
Про Ігорів згорьований похід.
Почнемо не за вимислом Бояна,
А просто, як насправді все було..."(Василь Шевчук)
"В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає."(Тарас Шевченко)
"Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить..."(Тарас Шевченко)
"Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й здумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала:
— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!.."(З українськї народної казки)
Загадки для дітей від Варвари Гринько
Веселі загадки, придумані Варварою Гринько, про зайчика, сову, білочку, а також – про літак, холодильник, електрику та капусту.
Дитячі вірші про ліс Варвари Гринько
Вірші про ліс від Варвари Гринько: "Гриб-боровик", "Ведмедик", "Лісові сни".
Вірші Варвари Гринько про весну
Дитячі віршики про весну від Варвари Гринько: "Соняшник", "Павлик-равлик".
Марійка Підгірянка. "Колискова"
"Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Дрібен дощик стукотить,
Вікнам казку гомонить..."(Марійка Підгірянка)
Вірші Варвари Гринько про дітей та родину: "Мама", "Хліб", "Сім'я", "До свята", "Мости", Груша".
Читайте дитячі віршики Варвари Гринько про тварин та птахів: "Біжить зайчик", "Ведмідь", "Вовк", "Лис", "Ку-ку","Ішов індик", "Гусеня", "Єноти", "Зебра", "Їжаки", "Носуха", "Рись", "Тигр", "Цапок", "Гусенятко", "Дятел", "Євгенко питає", "Жайвір", "Журавель", "Одуд", "Фламінго", "Шуліка", "Сова", "Чапля", "Ішов гусак", "Щиглик".
Читайте вірші про літо: "Перша злива", "Знялися весла", "Струмок" та ""Пахне літо" (Марія Пригара), "У липні" (Наталя Ткаченко), "Йде вже серпень" (Варвара Гринько),
Колискові від Варвари Гринько
"Колискова пісня", "Лісові сни", "Прощання з лялькою" - чудові колискові від Варвари Гринько.
Народився Андрій Якович Чайковський 15 травня 1857 року в місті Самборі на Львівщині в родині дрібного урядовця. Рано залишившись сиротою, жив у своїх родичів: спочатку в селі Гординя Самбірського повіту, а з 1869 року— в Самборі. Майбутній письменник походив з так званої ходачкової (дрібномаєтної) шляхти, дитинство своє провів у її середовищі...
У своєму відтворенні героїчного минулого України Андрій Чайковський спирався на досвід вітчизняної художньо-історичної прози. Інтерес письменника до козацької тематики був зумовлений не тільки загальнонаціональною увагою до неї, а й, очевидно, історичною пам’яттю земляків Чайковського, адже саме з Самбірщини родом гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який ішов на Січ не один, а з цілою ватагою юнаків. Історична повість «За сестрою», яка видана у 1907 році, повертає нас у лиховісну пору татарських набігів на Україну. Доля села Спасівка, що на правому березі річки Самари, поблизу Дніпра, ввібрала в себе гіркий талан багатьох тогочасних українських поселень. На перших сторінках повісті Чайковський описує місце розташування села, цікаво розповідає про історію його забудови, про життєвий уклад спасівчан.
