Статті для дітей та батьків

Сергій Петрович Плачинда (за творчим псевдонімом – Сергій Кожухар) – відомий український літератор, публіцист, літературний критик. Перу Сергія Плачинди належать книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повісті «Таня Соломаха», «Взяти на себе», «Синьоока сестра», книга історичних повістей «Неопалима купина», романи «Ревучий», «Степова сага» та інші.

 

 

 

"Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцевії Усі діти як діти — граються, бавляться, тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці..." (Володимир Винниченко)

"Діло вийшло так. Кость та ще троє хлопців - Данилко, Семенець та Микита - пасли товар на лугу. Хлопці - свій, а Кость - панський..."

(Володимир Винниченко)

"Саме на клечання в гості з села приїхала бабуся. Від неї смачно пахло житнім хлібом, товстим полотном і ще чимсь, чого Васько ніяк не міг розібрати. Голова бабусі була замотана в велику хустку, а надворі аж горобці обливались потом. З-під тої величезної страшної хустки дивилось малесеньке, поморщене, як печена картоплина, та добре-добре личко..." (Володимир Винниченко)

Читайте оповідання Володимира Винниченка: "Бабусин подарунок", "Кумедія з Костем", "Федько-халамидник", "Гей, хто в лісі, обізвися...", "Стелися, барвінку, низенько", "За Сибіром сонце сходить", "Гей, ти, бочечко", "Віють вітри, віють буйні".

"Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином. Поля у них не було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба, то жінка й посилає свого сина по хліб..." (З української народної казки)

"Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця - давай вони зерном ділитися. .."  (З української народної казки)

"Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже й до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали городяни, треба й йому давати. Послав княвь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вона до нього прилестилась та й питається раз у нього..."

(З української народної казки)

Слухайте українську народну казку "Кирило Кожум'яка", яку розповідає відомий казкар Сашко Лірник

"Сумний наш Князь, сумний наш Князь,
Лягли йому на чоло хмари,
Неначе ждуть нас знов удари,
Неначе знов орда знялась..."

(Олександр Олесь)

 

"Раз дізнались печеніги,
Що для бою час настав,
Що в Болгарії далекій
Забарився Святослав..." 

(Олександр Олесь)

"Не було на всьому Опіллі кращої сторононьки за оту долину над річкою, що вся поросла очеретом. А по горбах обабіч річки праліс шумить. Там дуби тисячолітні, там граби, там буки, що кронами, здається, хмар досягають – стрункі такі та високі. Ярами збігають струмочки прозорої джерельної води й вливаються до річки, що в'ється долиною. Біля річки на пагорбі стояла садиба. Жив у ній Семен Сус із своєю сім'єю. Невеличка вона була у нього. Старий, столітний дід Артем, жінка Ярина, два сини – Хведірко та Іванко, й дочка Оленка..." (Антін Лотоцький)

"Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий народ печеніги та нищив і руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю. А панував тоді в нашому славному золотоверхому Києві князь Володимир..." (Антін Лотоцький)

Антін Лотоцький народився 13 січня 1881 році в селі Вільховець (нині - Бережанського району Тернопільської області) в сім’ї галицького педагога і письменника Льва Лотоцького. Літературний талант в Антона проявився рано. Уже під час навчання в Бережанській українській гімназії він разом з братом Володимиром видав гумористичний журнал “Небелиці”.

Антін Лотоцький - талановитий письменник, журналіст, видавець, педагог та активний громадський діяч початку минулого століття. Але, на жаль, його твори не видавали, бо він був добровольцем у лавах Українських Січових Стрільців і воював за державність України. Тепер ми можемо по праву віддати шану цій мужній людині.

"Убивши князя Святослава,
Печеніги раз у раз
Йдуть ордою на Вкраїну,
Раз у раз грабують нас..."

(Олександр Олесь)

 

"Після ката Святополка,
Що замучив трьох братів,
Брат четвертий на престолі,
Ярослав розумний, сів.

Святополком окаянним
Все зруйноване було.
Бідувало бідне місто,
Бідувало і село."

(Олександр Олесь)

"Тихий, теплий літній ранок.
Сонце встало. Вітер спить.
Вийшла дівчина на річку,
Сіла в човен і сидить.

Чарівна сама, як ранок,
Задивилася на світ...
Білий шум на синіх хвилях,
На деревах — білий цвіт..."

(Олександр Олесь)

"Геть за морем українським,
Понад склом Босфорських вод
Дивні вежі і палати
Розкидає Царгород..."

(Олександр Олесь)

"Раз до Діра і Аскольда
Прибігають вояки:
«По Дніпру пливуть на Київ
Чужоземні байдаки!»

Не скінчили ці казати —
Ще біжить один вояк:
«На човнах пливе на Київ,
Кажуть, Рюриків свояк!».."

(Олександр Олесь)