Статті для дітей та батьків

"Зійшло сонце; Україна
Де палала, тліла,
А де шляхта, запершися,
У будинках мліла..."

(Тарас Шевченко)

"Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили..."

(Тарас Шевченко)

"...Я сирота з Вільшаної,
Сирота, бабусю.
Батька ляхи замучили,
А мене... боюся.
Боюсь згадать, моя сиза..."

(Тарас Шевченко)

"Хвалилися гайдамаки,
на Умань ідучи:
«Будем драти, пане-брате,
З китайки онучі».
 Минають дні, минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти -
Батьків немає..."  (Тарас Шевченко)

"Давно те минуло, як, мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав
Без свити, без хліба по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв..."

(Тарас Шевченко)

"... Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали. Гонта і Залізняк, отамани того кровавого діла, може, виведені в мене не так, як вони були, - за це не ручаюсь. Дід мій, нехай здоров буде, коли зачина розказувать що-небудь таке, що не сам бачив, а чув, то спершу скаже: «Коли старі люди брешуть, то й я з ними." (Тарас Шевченко)

«Гайдамаки» — вершина ранньої творчості Тараса Григоровича Шевченка. Ця поема знаменує перехідний період у творчості Кобзаря: від маленьких ліричних творів до великого ліро-епічного полотна, у якому поет по-новому осмислює дійсність. У поемі Шевченка надана розгорнута картина гайдамацького руху 1768 року на Правобережній Україні, до того ж тема визвольного руху має подвійну перспективу: перша — священна дія, яка може служити прикладом національної свідомості; друга — неконтрольована сліпа руйнівна сила повсталого народу. З одного боку, автор позитивно ставиться до Коліївщини як каральної сили за злодійства конфедератів, з другого боку засуджує криваву розправу гайдамаків, порівнюючи її з пеклом (Залізняк і Гонта «люльки закурили», але від них запалали «і хатина, і будинок»). Поет стоїть на позиції єднання слов’янських народів, але з болем сприймає забуття онуками історичного минулого України.

"«За що мене, як росла я,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту? Дивуються,
Не знають, де діти!.."

                                           (Тарас Шевченко)

"Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів."  

(Тарас Шевченко)

 

«Іван Вишенський» – поема Івана Франка, написана ним у 1900 році. Поема присвячена Агатангелу Кримському і розповідає про завершення життєвого шляху Івана Вишенського. «Іван Вишенський» постає як філософська поема, постать Івана надто суперечлива. З одного боку, він бажає добра Україні, бажає запобігти масовому «покатоличенню», прагне допомогти своїм братам у боротьбі, а з іншого, бажає віднайти суть життя, наблизится до Христа. Саме тому він робить вибір, який протирічить його почуттям до України – обмежує своє існування печерою."

"Чи не гоже було б нам, браття,
почати старими словами ратних повістей
про похід Ігорів,
Ігоря Святославича?
Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого,
а не за вимислом Бояна..."

(Ритмічний переклад Леоніда Махновця)

"Браття, чи ж би не було се впору
Старим словом і складом зачати
Сумну пісню про Ігоря похід,
Про Ігоря, Святославля сина..."

(Іван Франко)

"Почнемо, браття, пісню невеселу
Словами призабутими старими
Про Ігорів згорьований похід.
Почнемо не за вимислом Бояна,
А просто, як насправді все було..."

(Василь Шевчук)

"В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає."

(Тарас Шевченко)

"Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить..."

(Тарас Шевченко)

"Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й здумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала:
— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!.."

(З українськї народної казки)

Веселі загадки, придумані Варварою Гринько, про зайчика, сову, білочку, а також – про літак, холодильник, електрику та капусту.

 

 

 

 

Вірші про ліс від Варвари Гринько: "Гриб-боровик", "Ведмедик", "Лісові сни".

Дитячі віршики про весну від Варвари Гринько: "Соняшник", "Павлик-равлик".

"Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Дрібен дощик стукотить,
Вікнам казку гомонить..."

(Марійка Підгірянка)