Михайло Стельмах. Автобіографічна повість "Гуси-лебеді летять" (завантажити, читати, слухати)


Мийхайло Стельмах,  Гуси-лебеді летять, автобіографічна  повість

Автобіографічна повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» змальовує нелегке дитинство хлопчика Михайлика, у якого не було навіть чобіт. Але це не завадило йому відчувати радість життя, помічати красу природи, бути добрим та милосердним, поважати хліборобську працю.
З великою любов'ю згадує письменник своїх рідних — батька-матір, діда. Саме від них він отримав перші уроки людяності, відчуття прекрасного, здатність до мрії, почуття гумору й проніс їх через усе життя. Твір сповнений ліризму, місцями нагадує поезію.

За матеріалами: Михайло Стельмах. Гуси-лебеді летять… Щедрий вечір. Вибрані твори у 2-х томах» т. 2. Упорядник Марта Стельмах. Видавництво «Український письменник», м. Київ, 2003 р., 266 с.

 

Завантажити текст повісті Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" у форматі doc.zip

Завантажити текст повісті Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" у форматі txt.zip


Михайло Стельмах,  Гуси-лебеді летять, автобіографічна  повість, розділ 1"Моїм батькам - Ганнi Iванiвнi
й Панасу Дем'яновичу з любов'ю i зажурою"

(Михайло Стельмах)

Михайло Стельмах,  Гуси-лебеді летять, автобіографічна  повість"Дiд говорить, що з мене щось буде, бабуся охоче з ним погоджується, а мати-коли як; частiше вона похитує головою i каже зовсiм не те, що всмiхалося б менi: "Може, з нього й буде якийсь толк, якщо безтолоч он звiдти вийде", -  i пальцем показувала на те самiсiньке мiсце, на яке при нагодi й тепер декому показують..." (Михайло Стельмах)

"На човнику й веслi вiд нас вiд'їхав травень. Вiн прихопив iз собою синi дощi, зелений шум та солов'їний спiв, i в село, через тини, заглянуло лiто. Так, наче казку, говорить моя мати. Ще вона каже, що найбiльше див у свiтi робиться влiтку на свiтаннi, це саме тодi, коли менi так хочеться спати..." (Михайло Стельмах)

"За хмарами-хмарами куталось сонце; воно зрiдка опускало пiд краї неба iмлавi просвiтки, i тодi земля трималась на них, мов колиска. Навколо тихо бринiв золотий пiвсон передосiннього степу. Здалеку, наче по блакитнiй водi, поволi пропливав приломлений до плуга орач, а за ним, бiля самого неба, вiтряки намотували на свої крила бабине лiто i час..." (Михайло Стельмах)

""Михайле, вставай! Чуєш!"... "Дi-i-ду, iще тро-о-шечки..." -  нiяк не можу розплющити обважнiлi повiки, а в цей час навколо мене трiскається i, наче крига, розповзається мiй добрий сон - з ранковими iмлистими полями, з набакиреними полукiпками по них, з долиною, ставочком i дуплавими вербами над ним. Менi все це хочеться з'єднати, та руки мої вчеплюються не в клаптi полiв, не в полукiпки, а в рядно, яке стягує дiдусь. Голос у нього м'який, лагiдний, наче дiдусь теж стоїть у снi..." (Михайло Стельмах)

"З того вечора я часто приходив у комбiд до дядька Себастiяна, i, коли вiн мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомонiли про всяку всячину, а найбiльше про те, що буде попереду, коли згине корiння й насiння воєн, людської ворожнечi i злиднiв, коли не хурделиця свинцю, а заметiль цвiту буде огортати людину i добрий розум увiйде у кожну оселю. Дядько Себастiян перегортав перед собою i мною велич надiй, i на їхнiх лебединих крилах летiла в майбутнє моя дитяча душа..." (Михайло Стельмах)

"Пiд осiннiми високими зорями затихають оселi, i тепер стає чутнiшою мова роси, напiвроздягнених дерев i вчорнiлих задуманих соняшникiв, що вже не тягнуться нi до сонця, нi до зiрок. Мене все життя ваблять i хвилюють зорi - їхня довершена i завжди нова краса, i таємнича мiнливiсть, i дивовижнi розповiдi про них. Та й першi спогади мого дитинства починаються з зiрок..." (Михайло Стельмах)

"Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться берези, плаче i посмiхається крiзь сльози осiнь i натрушує журбу на мою наболiлу душу. Поменшав свiт, померхли днi мої, а ночi так тривожать, що я прокидаюсь мокрий од слiз. Мамина рука витирає їх, а голос тихо-тихо заспокоює мене..." (Михайло Стельмах)

"Справи мої пiшли вгору: у цьому ж навчальному роцi мене вiдзначили й перевели в третю групу. З такої нагоди вчителька сказала дуже сердечнi слова, нахвилювавши ними себе й мене...." (Михайло Стельмах)


Останні коментарі до сторінки
«Михайло Стельмах. Автобіографічна повість "Гуси-лебеді летять" (завантажити, читати, слухати)»:
Андрій , 2020-12-17 18:42:24, #
Максим , 2020-12-18 19:46:09, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми