Публікації за тегом: Art, workmanship, creation (мистецтво, творчість)

"Та чи не найдорожчою, найважливішою рисою його вдачі, що пройняла всю його творчість, є незвичайна любов до України, до свого народу. Він збудив приспану націю, запалив нові вогні, кинув палкі гасла боротьби за Україну проти гнобителя — Московщини. Недарма видатні діячі, письменники, навіть значно старші за нього (наприклад Квітка Основ’яненко), називали Шевченка батьком. Таку любов до всього рідного бачимо не лише у його творчості, а й у повсякденному житті. В листі до свого брата Микити 15. XII. 1839 року Шевченко аж тричі підкреслює, щоб брат писав йому листи своєю рідною мовою: . .. «та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому...», а в листі 2. 03. 1840 року знову дорікає братові за лист: «Я твого листа не второпаю. Чорт-зна, по- якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському, ні се, ні те, а я ще тебе просив, щоб ти написав по-своєму», а в іншому місці категорично заявляє: «... Тільки не по- московському, а то й читать не буду»..." (Дмитро Чуб)

"Чимало маємо матеріалів і про Шевченка як співака, про його велику любов до пісні, про те, що він мав не абиякий голос і, співаючи, глибоко переймався сам тією піснею і хвилював інших. Недарма Ф. М. Лазаревський згадує, що при одному побаченні поет проспівав кілька улюблених пісень, зокрема «Зіроньку», «Тяжко-важко в світі жити» і з особливим почуттям: «Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька», при чому багато слухачів плакало. А. Лазаревський пише, що і після заслання 1858 року Тарас Григорович любив співати. Навіть, входячи до їдальні обідати, він наспівував: "Понад морем, Дунаєм"... " (Дмитро Чуб)

 

"Про арешт Тараса Шевченка, що стався 5 квітня, Автоном Якимович Солтановський розповідає так у журналі »Киевская старина»: «... Шевченко з багатим поміщиком кавалеристом Солониним під’їхав до Дніпра проти кріпости. Але Дніпро весною дуже розлився — переправи не було. Стояв тільки великий човен для переправи пошти та кур’єрів з квартальним «надзирателем» і двома жандармами. Човен був готовий рушити до Києва. Шевченко попросив перевезти його з товаришем, але відмовили; але коли Солонин пообіцяв добру винагороду, поліцейський «надзиратель» і жандарми взяли їх у човен. Власне, човен очікував на Шевченка; але щоб не викликати підозри і не дати йому можливосте сховати чого-небудь з його речей, його спершу ніби не погоджувалися взяти. На середині річки квартальний наглядач показав Шевченкові розпорядження і оголосив його арештованим. За кілька хвилин Шевченко вийняв із кишені пальта жмут зв’язаних паперів і кинув за течією. Квартальний наглядач і жандарми помітили це і звеліли вийняти їх з води. Солонин пропонував великі гроші, щоб паперам дозволити геть попливти, але не встиг. Квартальний наглядач і радий би дістати «куш», але боявся зради з боку жандармів та веслярів, а жандарми боялись квартального»..." (Дмитро Чуб)

 

"30 травня Шевченкові було оголошено вирок, а наступного дня в супроводі жандарма Відлера поет уже вирушив в дорогу, приховавши свої поезії, написані в казематі. Про цю дорогу Шевченко згадує: ... «Він мене із Пітера на восьму добу доставив до Оренбурга, убивши тільки одного поштового коня ...» А на другий день, 9-го червня, місто вже облетіла вістка про прибуття засланого поета. Того ж дня Шевченка відвідали знайомі, прихильники, друзі й земляки. Ф. Лазаревський згадує, що 11 червня вони домоглися у підполковника Матвєєва дозволу для Шевченка побувати в них дома. «... Знявши з ліжок матраци, ми поклали їх на підлогу, і всі троє (Шевченко, Ф. Лазаревський і С. Левицький) полягали покотом. Шевченко прочитав нам напам’ять свою поему «Кавказ», «Сон» та інші. Проспівав кілька улюблених пісень ... «Зіроньку», «Тяжко, важко в світі жити», але з особливим чуттям виконав: «Забіли сніги ...» Ми всі співали, — згадує Лазаревський. — ... Були хвилини, коли сльози самі котились з очей...» 18 червня Шевченко вже виїхав до Орської фортеці, проїхавши 262 верстви..." (Дмитро Чуб)

 

"Цікавою і своєрідною сторінкою життя укріплення Раїм було полювання на тигра, що його організував 20 листопада капітан О. Бутаков. Про це полювання, що відбулося над річкою Сир-Дар’єю, і в якому брав участь Т. Шевченко, досить широко й цікаво розповідає лейтенант Нудатов. Ця місцевість в ті часи була ще маловідомою, а сама річка була ніби кордоном: по той бік кочували киргизи каракалпаки — найвойовничіше киргизьке плем’я. З одного боку тут простягалися неозорі сипучі піски, а вздовж Сир-Дар’ї були скрізь болота, порослі величезним, у три сажні заввишки очеретом, у непрохідних хащах якого знаходили притулок тьма-тьмуща різного водяного птаства, а також дикі кабани, тигри, гадюки тощо. З цього раїмського укріплення Шевченко не раз відпливав в експедицію до Аральського моря, яке було за 70 кілометрів..." (Дмитро Чуб)

"... Чи не єдиною розвагою для мешканців цього укріплення була вистава п’єси Островського «Свої люди — порозуміємось», яку дозволив поставити у різдвяні дні 1851-го року комендант підполковник А. Маєвський. Для нас ця вистава цікава тим, що одну з головних ролей у ній, ролю Рисположенського, грав Тарас Шевченко. Він же намалював і декорації. Про ці вистави і про участь нашого поета в культурному житті Новопетровського укріплення розповів капітан Косарьов, спогади якого записав офіцер Микола Новицький. Він пише, що перебуваючи у Новопетровську, Тарас Шевченко поволі став брати участь у культурному житті цього укріплення і виявив себе, як добрий співак, артист і навіть танцюрист. Це було в 1852 році..." (Дмитро Чуб)

 

"Упросивши коменданта Ускова дати йому перепустку до Петербурґу найкоротшим шляхом, що зменшувало дорогу майже на 1000 кілометрів, Шевченко готувався до подорожі. Він попрощався з друзями, подарував доньці коменданта Наталії Усковій намальований ним її портрет та книжку, і о 9 годині вечора 2-го серпня, через три місяці після першого повідомлення, найнявши рибальський човен, вирушив просто до Астрахані, залишивши, нарешті, місце заслання і найтяжких поневірянь. Чекаючи два тижні на пароплав до Нижнього Новгороду, Шевченко зустрів тут земляків з Києва, зокрема знайомого ще з Києва колишнього студента Університету Ів. Клопотовського та групу інших українців і поляків, що швидко рознесли вістку про нього по всьому місту..." (Дмитро Чуб)

"Хоч поет у дорозі й застудився й лікар заборонив йому виходити з хати, протягом тижня, він не витримав і за кілька днів вже відвідував своїх давніх знайомих, друзів. Найперше відвідав «давно невиданого друга мого, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну». Далі пішли десятки зустрічів і нових знайомств: відвідав М. Максимовича, зустрівся з А. Мокрицьким, був у книжковій крамниці молодого Щепкіна, де побачився з Якушкіним, увечорі гостював у проф. О. Бодянського, де «наговорились вволю про слав’ян взагалі і особливо про земляків». 19 березня, незважаючи на воду й грязь під ногами, пішки обійшов з Щепкіним по меншій мірі чверть Москви. В подальші дні знову зустрічі, запросини. Багато знайомих дарують поетові на пам’ятку то картину, то власну книгу, то портрети, а 21-го березня, вечір провів у дружини Максимовича, яка зачарувала Шевченка виконанням українських пісень..." (Дмитро Чуб)

Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого «Кобзаря», не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Видання "Живий Шевченко" допоможе глибше познайомити читача, зокрема з приватним життям Тараса Шевченка: яким він був, які мав смаки, уподобання, характер, кмітливість і дотепність, його життьові пригоди, популярність. Книга має розкриває як початки творчости поета, так і зеніт його творчих успіхів. Не менш цікаві розділи розповідають про патріотизм нашого національного велетня, виявлений не лише в творчості, а і в щоденному житті, у діях, а також найінтимніші сторінки життя поета: його кохання, захоплення жінками, спроби одружитися. Усі ці відомості, вибрані серед багатьох джерел, скоментовані й освітлені відповідними поясненнями, підсумками та узагальненнями, допоможуть читачеві домалювати образ дорогої нам людини...

Хрестик із косою підкладкою широко використовують для заповнення в орнаментах великих площин при декоруванні диванних подушечок, килимків, покривалець та інших інтер’єрних виробів.

Хрестиком прямим виконують найрізноманітніші основні, додаткові орнаменти, покрайниці у декоруванні одягових, обрядових, інтер’єрних виробів. Його поєднують в орнаментах з іншими техніками художнього вишивання.

 

Добірка поезій Миколи Костомарова різних років: "Заліг, заліг козаченько", "Ой ішов козак, ой ійшов бурлак", "Дитинка" (з народного переказу), "Зозуля", "До Мар'ї Потоцькій", "Пантікапея", "Еллада" (із антології), "Давнина" (із антології), "Спить Вкраїна та руїни ", "Діти слави, діти слави!", "На добраніч", "Брат з сестрою", "Явор, тополя і береза" (З народного переказу), "Ластівка", "Зірка", "Співець Митуса", "Зорі", "Наталя" (з народного переказу), "Восени-літо".

 

Збірка поезій «Вітка» Миколи Костомарова складається з віршів: "Соловейко", "Пісня моя", "Клятьба", "Згадка", "Могила", "Грецька пісня", "Рожа", "Хлопець", "Місяць", "Горлиця", "Мана", "Кульбаба", "Туга",    "Дідівщина", "Голубка", "Дівчина", "Хмарка", "Сон", "Весна й зима", "І. І. Срезневському. При од'їзді його на чужину", "Баба Гребетничка", "Веснянка", "Зобачення", "Нічна розмова", "Підмова", "Березка", "Панікадильце", "Улиця", "Попріки", "Панич і дівчина" (з польської мови).

 

Поезії Миколи Костомарова українською зі збірки "Українські балади": "Максим Перебийніс", "Чорний кіт", "Квіточка" (з чеського), "Стежки", "Поцілунок", "Щира правда", "Дід-пасішник", "Зірочка", "Великодня ніч", "Посланець", "Пан Щульпіка", "Співець", "Полтавська могила", "Отруї", "Кінь", "Ягоди" (з чеського), "Рожа" (з чеського).

 

Віршовані казки Марії Пригари: "Казка про ведмедика", "Горобчик-розбишака", "Гриць і мавпа", "Казка про Катрю", "Байбак-мандрівник".

Веселі дитячі віршики від Галини Демченко з різних збірочок: "Зажурилась білочка", "Мишенята-кухарята", "Сидить котик на припічку", "Рукавиці", "Коники-музика", "Панчішки", "Новосілля", "Водичка", "Калачі", "Білочка", "Таня", "І нащо хвоїнки?", "Ялинка", "Юрасева іграшка", "Боровичата", "Тане сніжок", "Весняні струмочки". Також читайте ілюстровані загадки поетеси.

Українські народні думи: "Козак Голота", "Федор безродний, бездольний", "Сокіл і соколя", "Невольницький плач", "Двох братів-невольників пісня", "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка", "Втеча трьох братів із города Озова, з турецької неволі", "Отаман Матяш старий", "Три брати самарські", "Іван Богуславець", "Коваленко", "Смерть Корецького", "Вдова Сірчиха-Іваниха", "Козак Нетяга Фесько Ганжа Андибер", "Розмова Дніпра з Дунаєм", "Смерть козака бандуриста", "Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Хмельницький і Василій молдавський" (Похід у Молдавію), "Перемога Корсунська", "Про Хмельницького Богдана смерть, про Єврася Хмельниченка і Павла Тетеренка" (Про смерть Богдана Хмельницького), "Олексій Попович", "Буря на Чорному морі", "Проводи козака до війська", "Івась Удовиченко, Коновченко", "Повстання проти польських панів", "Утиски польської шляхти і нове повстання проти неї" (Повстання після Білоцерківської угоди). 

 

"Як епілог до праці „Київ Шевченкових часів” вважаю потрібним додати деякі дані, щоб читач мав вірну уяву про те, що стосується часу, коли жив Шевченко. Треба мати на увазі, що матеріали, які описав автор, основуються головно на краєвидах Києва, що були фотографовані Францем Мезером. Але треба пам’ятати, що також деякі інші фотографи цікавились Києвом і фотографували його краєвиди. Крім того, були художники, які жили в Києві або лише відвідували його час від часу, щоб малювати краєвиди цього міста. До художників Києва належить і Тарас Шевченко, приятель його Сажин та інші." (Сергій Крашенінніков)

 

Назви пам'ятних місць у місті Києві, фотографії яких представлені у цй статті (з альбому старовинних фотографій міста Києва, виконаних Францем Мезером): Аскольдова могила, Царський (Маріїнський) палац, Інститут шляхетних дівчат, краєвид із садиби Меринґа на старий Київ, Лавра (загальний вигляд), Лавра - церква Успіння, Лаврська дзвіниця, Лавра - Ближні й дальні печери, Видубицький монастир, Ланцюговий міст, Залізничний міст; початок (верхня частина) Андріївського узвозу: Фроловський монастир, Щекавиця, вид на Поділ; Пам’ятник Магдебурзького права; Олександрівський узвіз, Володимирська гірка та Поділ; Вид на Поділ; „Лев” або „Самсон”.

 

Список пам'ятних місць у Києві, представлених на  фотографіях у цій статті: Золоті ворота, Пам’ятник св. Орини, Софія, Десятинна церква, Михайлівський Золотоверхий монастир; Андріївська церква; Андріївська церква, вид з Подолу; пам’ятник св. Володимирові, ранній варіант; пам’ятник св. Володимирові, пізніший варіант; Перша гімназія, пам’ятник Бобринському, вид на Караваївську вулицю з ботанічного саду, вид на Бесарабку та університет, Хрещатик, Ратуш (міська рада).