"Композиція витинанки" (Ольга Стрілець, "Українське мистецтво витинанки" - навчально-методичний посібник)


Ольга Стрілець

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ВИТИНАНКИ 

Навчально-методичний посібник

 

ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИКОНАННЯ ВИТИНАНКИ

 

 

КОМПОЗИЦІЯ ВИТИНАНКИ
 


Компонента, засоби та закони композиції

Під композицією ми розуміємо таке розташування елементів зображення на площині або у просторі, яке дозволяє авторові з найбільшою повнотою та виразністю передавати глядачам свій задум. Щоби розповісти про що-небудь потрібні слова. Щоби переконливо висловити важливу та цікаву думку, потрібні виразні слова. Так само і у мистецтві. Щоби привернути увагу і схвилювати глядача, художник намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. У будь-якому витворі автор старається так побудувати композицію, щоби представити об’єкти зображення у найбільш виразній формі. Все зайве відкидається; залишається те, що необхідне, другорядне підкорюється головному. Готових рецептів композиційної побудови немає, та й не може бути. Проте, у своїй творчій праці митець все ж таки керується законами природи і особливостями зорового сприйняття.

Композиція (від латинського сотрозіїіо — складання, поєднання, створення, побудова) зазвичай вживається у двох значеннях. З одного боку, композиція — це побудова художнього твору, яка обумовлена його змістом, призначенням і характером. А з другого боку композицією називають і сам твір, тобто кінцевий результат діяльності художника. Композиція є одним з основних організуючих компонентів кожного художнього твору. Саме композиція надає йому цілісність, підпорядковує його елементи один одному і цілому. Композиція «тримає» простір, організує його і підпорядковує так званим законам композиції. Вивчити закони композиції для розуміння і створення гармонійно завершених мистецьких витворів.
 
Закон рівноваги

Рівновага залежить від розташування основних мас композиції, від організації композиційного центру, від пластичної і ритмічної побудови композиції, від її пропорції, від колірних, тональних і фактурних відносин окремих частин між собою і цілим і т.ін. Рівновага проявляється по-різному в симетричних і асиметричних композиціях. Наявність симетрії ще не є гарантією врівноваженості в композиції. Кількісна невідповідність симетричного елемента і площини (або диспропорція частин і цілого) робить її візуально неврівноваженою. Урівноважити симетричну композицію набагато легше, ніж асиметричну, і досягається це простішими засобами, оскільки симетрія вже створює передумови для композиційної рівноваги.
Вдало знайдена симетрична композиція сприймається легко, незважаючи на складність її побудови. Асиметрична ж часом потребує тривалішого осмислення і розкривається поступового. Проте, твердження, що симетрична композиція є виразнішою неправомірне. Історія мистецтв доводить, що асиметрично побудовані за законами гармонії композиції ніяк не поступаються, з погляду художньої цінності, симетричним.


Закон єдності і супідрядності

Необхідною умовою організації гармонійної композиції з деякої кількості елементів є вимога, щоб вона (композиція) була єдина. Це має бути виражено в єдності пластичного рішення, образного і змістового розкриття теми, в єдності формоутворення, колористичного і фактурного рішення. Єдності можна досягти шляхом підпорядкування.

 

Композиція витинанки, Ольга Стрілець, Українське мистецтво витинанки, навчально-методичний посібник

 

Засоби гармонізації композиції

Ритм

Ритм надає композиції динамізм і породжує рух з складнішою характеристикою. Динаміка ритму обумовлюється закономірним чергуванням однорідних елементів і простору. У мистецтві ритм розуміється як синтез кількості та якості у виразі художньої форми. Ритм буває простим, коли змінюється якась одна закономірність (форма, колір, фактура або відстань між елементами), і складним, коли зміни відбуваються відразу за декількома параметрами. Наприклад, змінюється конфігурація форми і відбувається насичення за кольором, або змінюється відстань між елементами і одночасно зменшується форма, яка також змінює свою фактурну характеристику. Ритм не лише збагачує композицію, але й допомагає її організувати. Без ритму важко обійтися як в площинний композиції, так і в об'ємно-просторовій. Ритм може бути виражений за допомогою всіх образотворчих засобів: існують ритми форм (крапки, лінії, плями та їх поєднання), ритми кольору (ахроматичні та хроматичні), ритми, виражені фактурою. В одній композиції може виявитися велика кількість композиційних елементів, побудованих на ритмі, що розвиваються відносно один одного паралельно, перетинаючись або навіть рухаючись в протилежному напрямку. Знання закономірностей ритмічного побудови багато в чому вирішує проблеми створення композицій будь-якого виду, їх єдності і підпорядкування, рівноваги як цілого твору, так і його частин.

Контраст, нюанс, тотожність

Якщо контраст — це максимальна зміна якостей образотворчих засобів, нюанс — мінімальне, то тотожність — повторення цих якостей. Для того щоб контраст або нюанс став засобом гармонізації, потрібно скласти йому пару — тоді з'явиться можливість для порівняння. Наприклад, контраст великого і малого елемента, округлого й квадратного, чорного й білого, зеленого й червоного, гладкого й шорсткого й т. ін. Як тільки з'явилося це порівняння, з'явилося і співвідношення кількості білого і чорного, зеленого і червоного, малого і великого. Тому у створенні гармонійної композиції дуже важливим є момент співвідношення. Характеризуючи одну роботу, ми говоримо, що в ній основне композиційне завдання виконав контраст тону, в іншій художній образ може бути вирішеним за рахунок багатства колориту, його нюансової опрацьованості.
 
Усі три вищезгаданих засоби застосовуються митцями для вираження відповідних художніх образів і для створення роботи, що відповідає законам гармонії.

Пропорції

Пропорції (зв'язки частин і цілого) — один з найважливіших засобів гармонізації. Під пропорцією розуміється відношення частин цілого між собою і цим цілим.
Основні пропорції: арифметична, геометрична, гармонійна, золотий перетин.
Вибір та використання такого засобу гармонізації, як пропорції, дозволяє художнику створювати роботу, що максимально відповідає законам гармонії і естетичним потребам людини. Застосування певних пропорційних відносин може надати велику виразність художньому образу, глибше розкрити його. Щоб створювати гармонійні, тобто цілісні твори, художник повинен вивчати та застосовувати закони природи.
Необхідно сказати, що проблема пропорцій — одна з найскладніших художніх проблем, що вимагають осмислення.

Масштаб

Масштаб визначається правильним застосуванням систем пропорцій. Розділяючи форму на окремі деталі, можна тим самим досягти потрібного масштабу. Форма буде сприйматися більш або менш значущою. Необхідної виразності образу у вигляді масштабу можна досягти, працюючи не тільки з формою, а й грамотно застосовуючи інші образотворчі засоби, такі як колір і фактура. Масштабність твору не визначається абсолютною величиною. Невеликий за розміром твір може мати великий масштаб, висловлювати монументальні образи. І навпаки, значний за величиною твір сприймається часом як камерний. Володіючи таким інструментом, як масштаб, художник здатний створювати різні хвилюючі його художні образи незалежно від розміру твору.
 
Підпорядкування компонентів композиції та композиційних засобів ідейному задуму твору.

Цей закон вимагає від художника цілісності, виразності, ідейності художнього твору. Цей закон зобов'язує художника, щоб його композиція в усіх деталях підпорядковувалась ідейному змісту, розкривала його ставлення до зображуваного, його захоплення. Цей закон вимагає визначення гармонійного співвідношення сюжетно-композиційного центру до розміру роботи та інших її пропорційних образів. Згідно з ним художник повинен ураховувати співвідношення об'ємів, форми, а також ритму і пластики, руху чи стану відносного спокою, щоб твір справляв враження єдиного цілого, відповідав ідейному задуму. Усі вимоги, які ставить цей закон у зв'язку з ідейним задумом, художники прагнуть вирішувати у своїх композиціях.

Наявність композиційного центру.

Необхідною складовою справжньої композиції є композиційний центр, що містить головні компоненти, які розкривають ідею твору. Серед основних прийомів акцентування композиційного центру, місця вроботі, яке притягує погляд, зачаровує глядача, можна назвати оперування формами, лініями тощо.
У художньому витворі має бути сюжетно-композиційний центр (головне в композиції), якому підпорядковані всі інші елементи твору. Цілісність композиції роботи не повинна порушуватися кількома рівнозначними композиційними центрами, якщо вони не виправдовують ідею твору. Цього потребує і специфіка здорового сприймання. Вона полягає в тому, що органи зору в навколишній дійсності виділяють головне, те, на що ми звернули увагу. Це головне перебуває в центрі поля зору, сприймається воно чітко і з деталями. Інші предмети поля зору, що перебувають не в зоровому центрі, сприймаються узагальнено, без деталей. Головне в оботі можна виділити кольором і виразністю форми. Другорядні образи зображують більш узагальнено, щоб вони не привертали до себе багато уваги, лише доповнювали і допомагали розкривати ідейний зміст картини. 

Співрозмірність всіх частин композиції між собою і до цілого.

Цей закон вимагає визначення гармонійного співвідношення сюжетно- композиційного центру до розміру роботи та інших її пропорційних образів. Згідно з ним художник повинен ураховувати співвідношення об'ємів, форми, а також ритму і пластики, руху чи стану відносного спокою, щоб твір справляв враження єдиного цілого, відповідав ідейному задуму.

Цілісність композиції.

Цей закон вимагає, щоб композиція сприймалася єдиним і неподільним твором мистецтва, в якому кожна зображена мета доповнює зміст, його цілісність. Цілісність композиції залежить від здібностей художника підпорядковувати другорядне головному, злити все в один неподільний організм твору; кожна деталь його має сприйматися як необхідне, доповнювати щось важливе до розвитку задуму автора.
Основні ознаки цілісності - неподільність, взаємозв’язок і узгодженість усіх елементів композиції; неповторність образів композиції та її компонентів. Неподільність композиції - перша й головна ознака закону цілісності створюється в композиції художником так званою конструктивно-художньою ідеєю твору, яка об’єднує всі образи твору в одне ціле.
Створюючи ідею композиції, художник спочатку узагальнено визначає плямами положення основних її частин, поєднує їх, а потім розробляє деталі в межах визначених силуетів цих частин. Силуети плям можуть нагадувати певні геометричні форми, які пізніше об’єднають у собі більш дрібні.
Другою рисою закону цілісності є необхідність зв’язку і взаємної узгодженості всіх компонентів композиції. Закон цілісності, що диктується закономірностями зорового сприймання дійсності, вимагає виявлення в композиції головного, сюжетно-композиційного центру, якому підпорядковані другорядні образи (деталі).

 

За матеріалами: Стрілець Ольга Володимирівна. «Українське мистецтво витинанки у змісті професійної підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва». Навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Образотворче мистецтво". Переяслав-Хмельницький, 2013, стор. 50 - 55.

 

Більше про витинанку з посібника Ольги Стрілець дивіться на нашому сайті:

Ольга Стрілець. "Українське мистецтво витинанки" (навчально-методичний посібник)

Ольга Стрілець. Українське мистецтво витинанки, навчально-методичний посібникУ навчально-методичному посібнику «Українське мистецтво витинанки» розкривається стародавній вид мистецтва «Витинанки». Його історія виникнення, особливості композиційного вирішення надихнуть майбутніх митців на творчу діяльність і бажання продовжувати мистецькі традиції рідного народу.


Останні коментарі до сторінки
«"Композиція витинанки" (Ольга Стрілець, "Українське мистецтво витинанки" - навчально-методичний посібник)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми