Публікації за тегом: Діти

- Полімерна глина. Декор чашки, ложки, брелок, брошка, прикраси.
- Керамічна флористика ("холодний фарфор").
- Ліпка з глини. Керамопласт.

- Стрінг арт (String Art) - малюнок ниткою.
- Картина з шерсті.
- Малювання пластиліном.
- Декупаж:
    декупаж свічки;
    декупаж підсвічника;
    декупаж кухонної дощечки;
    декупаж скриньки;
    декупаж настінного годинника;
    декупаж ключниці;
    декупаж дерев'яних підставочок.

Майстер-класи з полімерної глини з майстринею Марією Андреєвою.

Іграшки:
- Ляльки-мотанки.
- М'яка іграшка з помпончиків.
- Іграшки зі шкарпеток.
- Створення кавової іграшки
- Валяння.

Виготовлення прикрас:

- Брошка-котик.
- Виготовлення брошки з бісеру.
- Виготовлення сережок з бісеру.
- "Оригінальна прикраса на шию" (валяння).
- Квітка з фоамірану (заколка, брошка).
- Виготовлення обруча.

- Оригамі.
- Модульне оригамі.
- Квілінг.
- Святковий гофробукет з цукерок.
- Кавовий топіарій. Рамочка для фото.
- Ліпка з солоного тіста.
- Миловаріння.
- ​Виготовлення мила-мочалки.
- ​Виготовлення свічки.
- Кольорові пляшечки
- Виготовлення бомбочок для ванни.
- Виготовлення сумок з фетру.
- Майстер-класи на День народження.​

"Мова — духовне багатство народу. «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина», — говорить народна мудрість. Та багатство, втілене у скарбниці мов інших народів, лишається для людини неприступним, якщо вона не опанувала рідну мову, не відчула її краси. Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до опановування мовами інших народів, тим активніше сприймає серце красу слова. Я прагнув до того, щоб це життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя. «Подорожуючи» до живого джерела думки та слова, мої вихованці пізнавали одночасно емоційні, естетичні, смислові відтінки українського слова. Я домагався, щоб вони відчували красу мови, дбайливо ставились до слова, дбали про її чистоту..." (Василь Сухомлинський)

 

"Навесні, перед закінченням першого класу, ми почали створювати Куток краси. Діти мріяли про нього давно. Він уявлявся нам тихим, затишним місцем, де незаймана краса природи доповнювалася б красою, створеною людськими руками. Мрія поривалася у майбутнє, ми думали про те, як з кожним роком у нашому кутку буде все більше рослин. Тут ми відпочиватимемо й працюватимемо, зустрічатимемо весну й прощатимемося з літом. Між шкільною садибою та заростями чагарника діти знайшли маленьку галявину, що межувала зі схилом яру, зарослим травою. Під час дощів тут збиралося багато вологи. Ми очистили галявину від бур’янів. Почали перетворювати її на зелені луки. Мрія надихнула дітей. Ми багато попрацювали, щоб перетворити галявинку на зелені луки. Довелося перенести з поля плиточки дерну, посадити їх та поливати. Діти з нетерпінням чекали дощу, щоб і він полив зелену травицю. Знайшли в лісі кілька паростків хмелю, пересадили їх на схил яру. На наше щастя, літо було вологим, і всі рослини добре прижилися..." (Василь Сухомлинський)

 

"Я намагався уявити кожного з моїх вихованців дорослою людиною. Мене тривожили думки: яким громадянином, якою людиною ти станеш, малюк? Що ти принесеш суспільству, в чому буде твоя радість, чим ти захоплюватимешся і чим обурюватимешся, в чому знайдеш своє щастя, який слід залишиш на землі? Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть, — любов до Батьківщини і свободи, непримиренність до поневолення й гноблення людини людиною, готовність віддати свої сили і життя в ім’я високих ідеалів — щастя та свободи людей. Дуже важливо, щоб високі слова про Батьківщину її величні ідеали не перетворилася у свідомості наших вихованців на гучні, але пустопорожні фрази, щоб вони не знебарвилися, не злиняли, не стерлись від частого вживання..." (Василь Сухомлинський)

 

"Життя переконує: якщо дитина тільки "споживає" радості, не видобуваючи їх працею, напругою духовних сил, його серце може стати холодним, черствим, байдужим. Величезною моральною силою, що облагороджує дітей, є творення добра для людей. Одна з виховних завдань нашої школи полягає в тому, щоб дитина серцем відчувала, що навколо нього є люди, які потребують допомоги, турботи, ласки, сердечності, участі. Найголовніше — щоб совість не дозволяла дітям проходити повз цих людей, щоб добро людині дитина дарувала не з бажання відзначитися перед іншими, а з безкорисливих спонукань. Джерело дитячої совісті, готовності робити добро для інших — це співпереживання тим людям, у яких на серці горе. Чуйність до духовного світу людини, здатність відгукуватися на чуже нещастя — з цього починається найвища людська радість, без якої неможлива моральна краса..." (Василь Сухомлинський)

 

"Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, яка народжує зворушливу радість подолання труднощів, відкриває все нову й нову красу в навколишньому світі, пробуджує перше громадянське почуття — почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини. Радість праці — могутня виховна сила. У роки дитинства кожна дитина має глибоко пережити це благородне почуття. Перша осінь шкільного життя. На ділянці старші школярі виділили для нас кілька десятків квадратних метрів землі. Ми розпушили ґрунт — праця ця звична для сільської дитини. Кажу малюкам: «Тут ми посіємо озиму пшеницю, зберемо зерно, змелемо його. Це буде наш перший хліб». Діти добре знають, що таке хліб, і прагнуть працювати, як їхні батьки і матері; разом з тим у справі, яку ми задумуємо, є щось романтичне, є елемент гри. Мрія про перший хліб надихає, допомагає долати труднощі. А труднощі чималі: діти носять маленькими кошиками перегній, змішують його з ґрунтом, риють канавки для рядків пшениці, відбирають по зернятку насіння. Сівба перетворюється на справжнє свято. Натхнення працею охоплює усіх дітей. Нива засіяна, та ніхто не йде додому. Хочеться мріяти..."

 

"Прийшла та пора фізичного І духовного розвитку моїх вихованців, коли дитяча енергія стала нестримно рватися назовні, виливаючись у дивні вчинки, які з першого погляду нічим не можна пояснити. На моїх очах відбувався якийсь стрибок, сором’язливі ставали відчайдушними, боязкі — сміливими і рішучими. Одного разу ми пішли в поле подивитись, як селяни і старші школярі скиртують солому. Хлопчиків і дівчаток зацікавило, як тракторист, прикріпивши до своєї машини товстий дріт, тягне на високий стіжок цілу копицю соломи. Дріт натягується, піднімаючись угору метрів на 15. Від скирти ми пішли до комбайна. І ось здалеку я бачу: хтось з хлопчиків, схопившись руками за дріт, підіймається все вище й вище. Подивився — немає Шури. Так, це він висить на 15-метровій висоті. Діти побачили Шуру, побігли до скирти, кричать від радості, кожному захотілося, мабуть, звідати насолоду від підйому на запаморочливу висоту. Я ледве дочекався, коли Шура з’їхав, як на санчатах, зі скирти. Не знав, що робити, — радіти щасливому завершенню незвичайної подорожі чи швидше піти з дітьми звідси..." (Василь Сухомлинський)

 

"Після закінчення 4-го класу всі мої діти — 16 хлопчиків і 15 дівчаток — перейшли до 5-го класу. 12 учнів з усіх предметів мали відмінні оцінки, педагогічна рада нагородила їх похвальними грамотами. 13 учнів мали добрі й відмінні оцінки. У 6 дітей були і «3», і «4», і «5». Найголовнішим успіхом своєї виховної роботи я вважав те, що діти пройшли школу людяності, навчилися відчувати людину, брати близько до серця її радості і прикрощі, жити серед людей, любити свою Батьківщину. Вони зрозуміли важливу роль праці, прекрасно опанували рідною мовою, навчилися спостерігати, думати, читати, писати, передавати думку словом. Я переконався, що навчити читати і писати дітей можна до 7-річного віку, тобто, по суті, до навчання у 1-му класі. Якщо цієї мети досягнуто, духовні сили дитини звільняються для думки й творчості..." (Василь Сухомлин)

 

Письменник Іван Андріанович Багмут був невситимим мандрівником. Свою любов до подорожей пояснював так: «Бачити життя, людей, свою країну. Ні, не так. Насамперед хотіти бачити. Так хотіти, щоб ви не могли всидіти вдома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя». Маршрути подорожей Івана Андріановича пролягали через Карелію, Алтай, узбережжя Охотського моря, Казахстан, Індію, Європу, Кубу… Письменникові не один раз доводилось ризикувати життям: то він висів у горах над проваллям (був альпіністом), то потрапляв у страшні сибірські хуртовини, а то долав на плотах річкові пороги. І всюди були зустрічі з цікавими людьми, споглядання природи, знайомство з різним способом життя. Оскільки Іван Андріанович мав поетичну душу і легко сходився з людьми, це стало багатим підґрунтям для написання його творів — нарисів, оповідань, повістей.

"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко) 

Читаймо на "Малій Сторінці" повісті, оповідання та казки Оксани Іваненко.

 

 

 

"Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури." (за Оксаною Кротюк)

 

Творчість талановитої української письменниці, поетеси і перекладачки Марії Пригари користується широкою популярністю серед дітей. Кращі її твори по праву посідають чільне місце в українській дитячій літературі, входять до активного фонду улюблених книжок, на яких виховувалося не одне покоління українців.

"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)

"У Києві вже традиційно пройшов хакатон NASA International Space Apps Challenge Kyiv. Цього року місцем його проведення став ангар Національного Авіаційного Університету - найбільший авіаційний навчальний ангар Європи та дуже цікаве місце для відвідування. Серед завдань хакатону одне було особливо цікавим – зробити новий «Золотий диск». Нагадаємо, в 70-х роках NASA відправила за межі Сонячної системи кілька послань про нашу цивілізацію з надією, що хтось їх отримає. Послання включали як інформацію про нашу науку та культуру та дані про розташування Сонця, а також інструкції для розшифровки. «Золотий диск» на борту Voyager – мабуть, найвідоміше з цих послань..." (Сергій Вакарін)

Сергій Пантюк - український письменник, журналіст, громадський діяч і видавець. У нього запитали: "Чи впливають книжки на майбутнє?" Сергій Дмитрович відповів: "Ще й як впливають! Особливо — пригодницькі та науково-фантастичні. Саме завдяки письменникам-фантастам багато дітей стали мандрівниками, дослідниками та винахідниками. Тепер вони своєю діяльністю покращують долю всього людства й кожної людини зокрема. Що більше дитина прочитає книжок, то більше отримає шансів змінити світ, наповнюючи його позитивом." 

Читаймо з дітками цікаві п'єси для малят від Володимира Нагорняка:

 "Урок виховання 1" (идаропна міні-п’єса)

 "Півникова наука" (п'єса для дітей)

 П'єса "Чому рак червоний?

 "Чапля чоботи пошила" (міні-п’єса для дітей 3-5 років)

  "Дитсадівський розмов-ляль-ник" (міні-сценки для дитячого садочка)