Публікації за тегом: Діти

Читаймо з дітками цікаві п'єси для малят від Володимира Нагорняка:

 "Урок виховання 1" (идаропна міні-п’єса)

 "Півникова наука" (п'єса для дітей)

 П'єса "Чому рак червоний?

 "Чапля чоботи пошила" (міні-п’єса для дітей 3-5 років)

  "Дитсадівський розмов-ляль-ник" (міні-сценки для дитячого садочка)

 

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

Андрій М’ястківський — автор новел, романів, віршів. Його творчий доробок сягає більше сорока книжок поезії та прози, текстів пісень і перекладів. Він не переставав писати весь час, Андрій М’ястківський був цікавим співрозмовником, володів румунською, німецькою та угорською мовами, згодом вивчив ідиш та іврит, перекладав із молдавської та румунської. Андрій М’ястківський отримав ім’я апостола Андрія Первозванного і своєю творчістю ніс людям добро, духовність, радість, світло... 

"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».

Наталя Забіла - улюблена українська письмениця усіх малюків України. Її цікаві вірши, казки, оповідання знають всі діти. Народилася Наталя Львівна 5 березня 1903 року у Петербурзі. У ії родині любили мистецтво – живопис, музику, літературу. Мати часто читала дітям вірші, які знала напам'ять. Тому Наталя змалку цікавилася літературою. У 1917 році майбутня письменниця разом із сім'єю переїхала в Україну, до селища Люботина, що на Харківщині. Тут пані Наталя працювала вчителькою. У 1924 році, коли Наталя Забіла ще  вчилася в Харківському інституті народної освіти, вона надрукувала свої перші вірші. Потім все частіше її вірші стали з'являтися на сторінках багатьох українських газет та журналів. А згодом вийшли друком і перші її книжки.  Майже всі книги Наталі Забіли написані для юних читачів, але і старше покоління із задоволенням читає-перечитує її чудові твори.

"Книжки повинні «працювати», а не стояти на полиці. Повинні вражати й давати «друге дихання». У доборі власної домашньої бібліотеки керуюся мудрою заувагою письменниці Люсі-Мод Монтгомері: як у своє життя ти маєш впускати тільки «споріднені душі», так і у свою хату треба «впускати» лише «споріднені книжки»…  Ті, які будеш перечитувати, вкотре насолоджуючись і надихаючись." (Марина Павленко) 

 

"—    Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
—    Здрастуй, Петю!
—    Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці..." (Остап Вишня)

"—    А я  ось  і  прийшов!
—    Драстуйте!
—    Драстуй, Васько! Сам прийшов?
—    Сам!
—    І не побоявся?
—    А чого мені боятися?
—    А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
—    А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!.." (Остап Вишня)

"Петрик жив із своїми батьками на околиці великого міста. Петриків батько працював ковалем на машинобудівному заводі, а жили вони всі — Петрик, тато, мама і сестричка Леся — в чотириповерховому кам'яному домі. Петрику вже йшов восьмий рік, і він ходив у перший клас, а сестричці Лесі минуло тільки п'ять років. Перед будинком, де жили Петрик і Леся, ріс великий каштан. Щовесни каштан розцвітав ніжно-рожевими квітами, і тоді він був схожий на ялинку, яку Петрик і Леся бачили на Новий рік..." (Остап Вишня)

"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко  і  Людочка  побігли  в  малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)

Роман Завадович — передусім християнський письменник і поет. Його творчість звернена постійно на вічні вартості, на духовність та глибокі моральні засади життя. Чи то буде фантазія в дитячій казці, дотепний гумор у сміховинці, моральна наука й життєва мудрість у байці чи анімізованій розповіді про тварин і рослини або ж в історичному чи побутовому оповіданні. Ви скрізь відчуєте істотні вартості добра, любові, правди, людської солідарности, справедливости. Його герої — не обов’язково персоніфіковані святці чи янголоподібні істоти, але живі люди (малі і дорослі) зі своїми добрими і поганими властивостями, проте всі вони діють у постійній свідомості розрізнення між добром і злом, між високими й низькими життєвими ідеалами. Й у виборі своєму вони завжди прагнуть чогось вищого, шляхетного, гарного. Ідеалізм автора виразно передається його героям і їх долям. У своїх творах Роман Завадович не намагається розважити молодого читача, а виховує його, впливає на його духовий світ у благородному спрямуванні, щоб „різьбити" молоді душі й думку. Завадович свідомо вибрав цей шлях. І його перо, наче різбарське долото, намагається різьбити з неотесаного каменю людину на подобу Божу з виразним християнським обличчям.

 

"Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi…
Вам нiколи там не доводилося бувати?
Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.
Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.
Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.
У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем…
А пливти вам треба в червнi…" (Остап Вишня)

"—  Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю. Дідусь гладив Павлика по голівці:
—  Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш — тоді й візьму...
 Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів,  яких він полював..." (Остап Вишня)

"Суперагент Гриць Мамай сидів у своєму кабінеті у позі лотоса. На його вольовому обличчі була написана впевненість. То була впевненість у самому собі. Гриць щойно скінчив робити ранковий комплекс йогівських вправ. Кожен його м’яз сповнився життєвої снаги. Мозок працював чітко й блискавично. Зненацька Суперагент 000 почув у голові приємний баритон. То був його внутрішній голос..." (Леся Воронина)

 

 

 

Суперагент 000 Гриць Мамай сидів на снігу в позі лотоса. Лапаті сніжинки падали на його мужній оголений торс і з шипінням випаровувалися. Незважаючи на мороз мінус ЗО градусів за Цельсієм, тіло Суперагента пашіло, немов розжарена праска. Гриць Мамай перебував у нірвані — стані цілковитого спокою. Його свідомість і підсвідомість розчинилися в часі й просторі, а могутній інтелект злився з космічною безмежністю. Кохана дружина і бойова подруга Зореслава поралася біля лозової колиски, де спав Яромир, тримісячний синок агента й золотокосої красуні. Немовля солодко плямкало уві сні губами. З невимовною ніжністю юна матір глянула на випрані в гірському потоці пелюшки й почала розвішувати їх на розпашілому торсі Суперагента. Бойова подруга розуміла, що Гриць не може її почути, та все ж промовила з глибоким почуттям..." (Леся Воронина)

 

"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на палубі сліпучо-білого вітрильника. Його могутній організм всотував ніжні сонячні промені, а свідомість та підсвідомість зливалися з морським та небесним безмежжям. Гриць ледь розплющив очі і з-під примружених повік глянув на свого сина-вундеркінда Яромира. Малюк захоплено навчав таргана Едіка роботи на комп’ютері. Розумна комаха залюбки бігала по клавішах, опановуючи секрети програмістської майстерності. Власне, Едіка тепер важко було назвати тарганом. Мужньо перенісши кілька пластичних операцій, зараз він скоріше скидався на метелика. На його спині виблискували ніжно-блакитні крильця, а голову прикрашали спеціальні окуляри, розроблені професором Байдою. За допомогою цих окулярів Едік міг бачити у темряві, вловлювати ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, а також спостерігати за приватним життям мікроорганізмів..." (Леся Воронина)

 

"Суперагент Гриць Мамай сидів у позі лотоса на дніпровій кручі. Ліворуч від нього височіла Лаврська дзвіниця, праворуч — велетенська металева жінка зі щитом і мечем, під ногами якої притулилися танки, гармати та інші зразки військової техніки. Там розташувався музей Другої світової війни. Та Суперагент не зважав на це похмуре сусідство. Золоте осіннє листя, кружляючи у прозорому повітрі, опускалося на могутні плечі, груди та спину Гриця Мамая. Але він, занурений у власну підсвідомість, не реагував на ці зовнішні подразники. Його потужний інтелект намагався розв’язати страшну таємницю, над якою билися спецслужби усього світу..." (Леся Воронина)

 

"Суперагент 000 Гриць Мамай сидів у позі лотоса на розлогій гілці крислатого евкаліпта. Його плечі та могутній торс були вкриті десятками різнобарвних папужок. У такий спосіб славетний герой, рятівник світу, переможець підступної міжнародної злочинниці бабусі-ніндзя гартував свою й без того крицеву волю. Спосіб гартування волі був простий, але дійовий. Гриць рясно обсипав себе стиглим насінням українського соняшника. Тож, ясна річ, жодна пташка не могла не сісти на його засмагле тіло й не здзьобати рідкісні для австралійського лісу ласощі. Будь-яка інша людина на місці Суперагента, звичайно ж, захихотіла б і почала нервово струшувати ненажерливих пернатих. Адже їхні пазурясті лапки та дзьобики несамовито лоскотали чутливу шкіру героя. Та Гриць Мамай був незворушний, немов індійський Будда. Зусиллям волі він стримував непереборне бажання почухатися чи бодай поворушити накачаними м’язами..." (Леся Воронина)

 

Великодні казочки для дітей, що увійшли до цієї добірочки, написали Леся Храплива-Щур, Зірка Мензатюк, Ірина Мацко, Петро Волиняк, Оляна Рута, Леонід Полтава, Марія Солтис-Смирнова, Андрій М’ястківський, Людмила Дорош, Юлія Хандожинська, Євген Дмитренко​.