Публікації за тегом: Діти

Письменник Іван Андріанович Багмут був невситимим мандрівником. Свою любов до подорожей пояснював так: «Бачити життя, людей, свою країну. Ні, не так. Насамперед хотіти бачити. Так хотіти, щоб ви не могли всидіти вдома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя». Маршрути подорожей Івана Андріановича пролягали через Карелію, Алтай, узбережжя Охотського моря, Казахстан, Індію, Європу, Кубу… Письменникові не один раз доводилось ризикувати життям: то він висів у горах над проваллям (був альпіністом), то потрапляв у страшні сибірські хуртовини, а то долав на плотах річкові пороги. І всюди були зустрічі з цікавими людьми, споглядання природи, знайомство з різним способом життя. Оскільки Іван Андріанович мав поетичну душу і легко сходився з людьми, це стало багатим підґрунтям для написання його творів — нарисів, оповідань, повістей.

"Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років... Псувала на своє безліч паперу... і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів"... Але я продовжувала писати нескінченні повісті." (Оксана Іваненко) 

Читаймо на "Малій Сторінці" повісті, оповідання та казки Оксани Іваненко.

 

 

 

"Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури." (за Оксаною Кротюк)

 

Творчість талановитої української письменниці, поетеси і перекладачки Марії Пригари користується широкою популярністю серед дітей. Кращі її твори по праву посідають чільне місце в українській дитячій літературі, входять до активного фонду улюблених книжок, на яких виховувалося не одне покоління українців.

"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)

"У Києві вже традиційно пройшов хакатон NASA International Space Apps Challenge Kyiv. Цього року місцем його проведення став ангар Національного Авіаційного Університету - найбільший авіаційний навчальний ангар Європи та дуже цікаве місце для відвідування. Серед завдань хакатону одне було особливо цікавим – зробити новий «Золотий диск». Нагадаємо, в 70-х роках NASA відправила за межі Сонячної системи кілька послань про нашу цивілізацію з надією, що хтось їх отримає. Послання включали як інформацію про нашу науку та культуру та дані про розташування Сонця, а також інструкції для розшифровки. «Золотий диск» на борту Voyager – мабуть, найвідоміше з цих послань..." (Сергій Вакарін)

Сергій Пантюк - український письменник, журналіст, громадський діяч і видавець. У нього запитали: "Чи впливають книжки на майбутнє?" Сергій Дмитрович відповів: "Ще й як впливають! Особливо — пригодницькі та науково-фантастичні. Саме завдяки письменникам-фантастам багато дітей стали мандрівниками, дослідниками та винахідниками. Тепер вони своєю діяльністю покращують долю всього людства й кожної людини зокрема. Що більше дитина прочитає книжок, то більше отримає шансів змінити світ, наповнюючи його позитивом." 

Читаймо з дітками цікаві п'єси для малят від Володимира Нагорняка:

 "Урок виховання 1" (идаропна міні-п’єса)

 "Півникова наука" (п'єса для дітей)

 П'єса "Чому рак червоний?

 "Чапля чоботи пошила" (міні-п’єса для дітей 3-5 років)

  "Дитсадівський розмов-ляль-ник" (міні-сценки для дитячого садочка)

 

"Навчилась я читати у п’ять років. І читала скрізь. Навіть у найменш підходящих для читання місцях… У першому класі — під партою, поклавши книжку на коліна. Моя перша вчителька Раїса Іванівна жалілася мамі: «Читають діти буквар, а Галя читає під партою книжку. Я ж це чудово бачу. Зненацька кажу їй: — Малик, продовжуй! І вона в ту ж мить продовжує!» Ще б пак! Я той буквар до семи років уже знала напам’ять." (Галина Малик)

Андрій М’ястківський — автор новел, романів, віршів. Його творчий доробок сягає більше сорока книжок поезії та прози, текстів пісень і перекладів. Він не переставав писати весь час, Андрій М’ястківський був цікавим співрозмовником, володів румунською, німецькою та угорською мовами, згодом вивчив ідиш та іврит, перекладав із молдавської та румунської. Андрій М’ястківський отримав ім’я апостола Андрія Первозванного і своєю творчістю ніс людям добро, духовність, радість, світло... 

"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».

Наталя Забіла - улюблена українська письмениця усіх малюків України. Її цікаві вірши, казки, оповідання знають всі діти. Народилася Наталя Львівна 5 березня 1903 року у Петербурзі. У ії родині любили мистецтво – живопис, музику, літературу. Мати часто читала дітям вірші, які знала напам'ять. Тому Наталя змалку цікавилася літературою. У 1917 році майбутня письменниця разом із сім'єю переїхала в Україну, до селища Люботина, що на Харківщині. Тут пані Наталя працювала вчителькою. У 1924 році, коли Наталя Забіла ще  вчилася в Харківському інституті народної освіти, вона надрукувала свої перші вірші. Потім все частіше її вірші стали з'являтися на сторінках багатьох українських газет та журналів. А згодом вийшли друком і перші її книжки.  Майже всі книги Наталі Забіли написані для юних читачів, але і старше покоління із задоволенням читає-перечитує її чудові твори.

"Книжки повинні «працювати», а не стояти на полиці. Повинні вражати й давати «друге дихання». У доборі власної домашньої бібліотеки керуюся мудрою заувагою письменниці Люсі-Мод Монтгомері: як у своє життя ти маєш впускати тільки «споріднені душі», так і у свою хату треба «впускати» лише «споріднені книжки»…  Ті, які будеш перечитувати, вкотре насолоджуючись і надихаючись." (Марина Павленко) 

 

"—    Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
—    Здрастуй, Петю!
—    Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці..." (Остап Вишня)

"—    А я  ось  і  прийшов!
—    Драстуйте!
—    Драстуй, Васько! Сам прийшов?
—    Сам!
—    І не побоявся?
—    А чого мені боятися?
—    А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
—    А я вовків не боюсь! Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!.." (Остап Вишня)

"Петрик жив із своїми батьками на околиці великого міста. Петриків батько працював ковалем на машинобудівному заводі, а жили вони всі — Петрик, тато, мама і сестричка Леся — в чотириповерховому кам'яному домі. Петрику вже йшов восьмий рік, і він ходив у перший клас, а сестричці Лесі минуло тільки п'ять років. Перед будинком, де жили Петрик і Леся, ріс великий каштан. Щовесни каштан розцвітав ніжно-рожевими квітами, і тоді він був схожий на ялинку, яку Петрик і Леся бачили на Новий рік..." (Остап Вишня)

"Славко і Людочка жили поруч: отут була Славкової мами хата, а як трохи далі пройти — жила Людочка з своєю мамою. А за хатою Славкової мами був великий сад. В тому садку росли яблуні, груші, сливи, малина, смородина і навіть абрикоси. Завідував тим садком старенький дідусь-садівник, який дуже любив і Славка і Людочку і дозволяв їм гуляти в саду. Вони були діти слухняні і не псували ні дерев, ні кущів, ні квітів. От настала весна. Зацвіли вишні, сливи, яблуні. Побігли Славко і Людочка до саду. Ой, як же хороше в садку навесні! Усе цвіте, пташки співають, бджілки гудуть, мед носять, сонечко припікає. Славко  і  Людочка  побігли  в  малинник. Прибігають до одного куща, а звідти якась сіренька пташка тільки — пурх! — і полетіла..." (Остап Вишня)

Роман Завадович — передусім християнський письменник і поет. Його творчість звернена постійно на вічні вартості, на духовність та глибокі моральні засади життя. Чи то буде фантазія в дитячій казці, дотепний гумор у сміховинці, моральна наука й життєва мудрість у байці чи анімізованій розповіді про тварин і рослини або ж в історичному чи побутовому оповіданні. Ви скрізь відчуєте істотні вартості добра, любові, правди, людської солідарности, справедливости. Його герої — не обов’язково персоніфіковані святці чи янголоподібні істоти, але живі люди (малі і дорослі) зі своїми добрими і поганими властивостями, проте всі вони діють у постійній свідомості розрізнення між добром і злом, між високими й низькими життєвими ідеалами. Й у виборі своєму вони завжди прагнуть чогось вищого, шляхетного, гарного. Ідеалізм автора виразно передається його героям і їх долям. У своїх творах Роман Завадович не намагається розважити молодого читача, а виховує його, впливає на його духовий світ у благородному спрямуванні, щоб „різьбити" молоді душі й думку. Завадович свідомо вибрав цей шлях. І його перо, наче різбарське долото, намагається різьбити з неотесаного каменю людину на подобу Божу з виразним християнським обличчям.

 

"Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi…
Вам нiколи там не доводилося бувати?
Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.
Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.
Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.
У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем…
А пливти вам треба в червнi…" (Остап Вишня)