"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі...." (Василь Сухомлинський)
"Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ. Блиснула блискавка, на мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? - на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці..." (Василь Сухомлинський)
"Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло. Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками..." (Василь Сухомлинський)
"Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса». Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки – це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит – для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит – для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі – жовтим. Чудовий вийшов грибок! Справжнісінький маслючок – молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік. Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка!..." (Олесь Донченко)
"Ну й ловко грає Андрiйко на пищику! Ви нiколи не чули, як вiн грає? Пищик у нього як живий. Схоче Андрiйко - i заспiває вiн у нього тоненько-тоненько, як комар. Схоче - обiзветься товсто, загуде, як джмiль. А буває, закукурiкає, як молодий пiвник, - i голосисто, i трошки хрипло. А подумати тiльки - звичайний пищик iз стручка жовтоï акацiï! Та самий стручок не засвистить, хоч дмухайте в нього цiлий день! Треба вмiти зробити з нього пищика...." (Олесь Донченко)
У оповіданні "Голубий гвинтик" Олеся Донченка йдеться про те, як працюють на заводі мами і тата малюків з дитячого садку.
"Крізь ранішній сон чув Матвійко, як мати відчинила віконниці, як сокоріли за вікном кури і вулицею пройшла на пастівник череда. Одна корова довго мукала, мабуть, за телям. Матвійко повернувся на другий бік і натягнув на вухо рядно, а корова все мукала, і чути було, як гукали і ляскали пугою пастухи..." (Олесь Донченко)
«Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда» — такими словами починає Степан Васильченко свою повість про дитинство Великого Кобзаря. Він правдиво змальовує непокірну, кипучу вдачу хлопця, показує те «пекло», в якому минали дитячі роки Тараса, розповідає про сирітські поневіряння малого, про «науку» в п'яних дяків, про панську сваволю. І, читаючи ці невигадані історії, не можна не дивуватися легендарній силі поетичного обдаровання Тараса Шевченка, що пробилося крізь товстий шар «потрійного гніту».
"Раз так було. Невесела у Шевченка зимою та восени хата,— стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диму вивід, - од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата, як хата - суму мов не було того..." (Степан Васильченко)
Степан Васильченко, оповідання "Свекор"
"Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цеї весни пошили штани. Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!.." (Степан Васильченко)
"Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна - за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова. Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка..." (Степан Васильченко)
Гуморески Павла Глазового для дітей: "Де беруться діти", "Онучок", "Буйні предки", "Іменини", "Помічник", "Маленький дачник", "Хіба це діти?", "Після авансу", "Харя", "Син божий", "Коріння й насіння", "Перший лист", "Добра зміна", "Кругла хата", "Допитливий син", "Романтики", "Інтелігентна розмова", "Живий приклад", "Старий знайомий", "Жора й Лора".
"... Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде."(Павло Глазовий)
"Вихваля свого синочка мати на всі боки:
- У студії при театрі вчиться вже два роки.
Дуже довго муштрували хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався першої прем’єри..."(Павло Глазовий)
У повісті-казці Юрія Винничука “Місце для дракона” усе навпаки: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Він тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу.... Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”...
Художня спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Петра Петровича Гулака-Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його перу належать байки, балади, прозові послання, переклади, критичні статті. Найціннішу частину творчого доробку поета становлять передусім байки та балади, які відігравали важливу роль у процесі становлення й розвитку української літератури в перші десятиліття XIX сторіччя.
"Ізнемігся старий вовк,
Ледве що плететься,
Аж з ягнятами вівця
На полі пасеться..."(Степан Руданський)
Дитячі приказки (байки) Степана Руданського "Старий вовк", "Лев і циган", "Ворона і лис", "Старий пес", "Польський і руський кіт".
"Багато ялинок я бачив на своїм віку. Сьогодні, слухаючи, як моя маленька внучка щебече про святкові іграшки, я згадав одну ялинку. Мені було тоді шість, а може, сім років. Я був височенький на зріст і здавався старшим. Мої товариші заздрили мені, але мене це не тішило. "Ти вже великий!" - казала мати і загадувала колихати маленьку сестричку. "Отакий бузівок, а грається з пісочком!" - докірливо казав батько і посилав на город вибирати картоплю..." (Іван Багмут)
"Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства - кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину..." (Іван Багмут)
