"Недарма один з місяців року називається лютим. Навіть тоді, коли заметілі стихають, і в лісі стає тихо-претихо, морози не спадають. Трісь-трісь! Трісь-трісь! — тільки й чути довкола. То дерева, великі й малі, тріщать на холоді. І птаство, і дрібні й великі звірі туляться тоді до людських осель, шукаючи і захистку, і порятунку від голоду та холоду..." (Анатолій Давидов)
"— До нашого озерця підемо!— сказав Ігоркові тато.
— Так воно ж замерзло,— здивувався той.
А татко вже лаштував рюкзак, лижі, дістав з комірчини льодоруб, з яким раніше на зимову рибалку ходив.
— Будемо рибу ловити!— зрадів хлопець.
— На цей раз рятувати,— загадково усміхнувся тато..." (Анатолій Давидов)
Сніг випав несподівано. Лапатий-прелапатий. Три дні йшов, а потім перестав. Заясніло сонце, ось-ось відлига струмочками задзюрчить... Та морози перемогли. Вночі знов пороша все легенько притрусила, і школярі йшли до учбового корпусу незайманою сніговою ковдрою, слідами мережили її білизну. По обіді, відпочивши, вийшли гуртом на прогулянку. Невже до лісу? Дітям не віриться, та Зоя Павлівна, усміхаючись, веде їх за ворота. По вкоченій машинами й саньми дорозі прямують вони до лісництва. Не встигли, проте, й до повороту дійти, як назустріч їм Михей Хомич саньми. (Анатолій Давидов)
"Не першу сотню літ росте на пагорбі посеред заплавної луки кремезний дуб із розлогим, покрученим, мов пальці в старої роботящої людини, гіллям. Він міцно вчепився в землю товстим корінням, й жодному вітрові, здається, несила похитнути його сонцем обсмалений, дощами й морозами покарбований стовбур. Час добряче подзьобав кору велетня, блискавкою скосило верховіття, а внизу, поблизу землі, виникло чималеньке дупло. Саме це дупло й завдавало найбільше прикрощів дубові. Дупло, звичайно, не одразу було таким, як тепер..." (Анатолій Давидов)
"Лелече. Так називається наше село. Його єдина вулиця простяглася вздовж узлісся Чорного бору, а з протилежного боку двори упираються в болото. Щоправда, болота як такого вже немає. Висушили його кілька років тому. Тепер на цьому місці овочі вирощують. Час від часу до нас спеціалісти-меліоратори навідуються, нещодавно навіть професор приїздив. Довго полями ходив, м’яв навіщось грунт у руках, заглядав у дренажні труби, придивлявся до води в каналах..." (Анатолій Давидов)
"Не віриться Ігорькові, що їхня річка Конотоп була повноводою. Зараз у ній горобцеві по коліна! А дідусь каже, що колись Конотоп боялися вбрід переїздити, отакий він був глибокий, а дно споконвіку мулисте... Через те й назву таку річка дістала. Зараз Конотоп обмілів, береги лепехою і стрілолистом затягло, вже й ряска до середини добирається, а це, знав Ігор, недобра прикмета — вода стає непротічною. Хлопці, правда, знайшли одне глибоке місце й зробили там купальню. Однак і тут вода сягала не вище грудей. А як кортіло розігнатися й шубовснути в річку! Та де?.." (Анатолій Давидов)
"На думку Петька, подорожувати в новісіньких «Жигулях», та ще й з причепом,— це здорово! Сидиш собі в комфортабельному салоні, а за вікном, мов на екрані, пропливають незнайомі міста і села, річки й гаї... Петько зручно вмостився на передньому сидінні поряд з татком і милувався краєвидами, тоді як його друзі Іра та Славко дрімали ззаду. Татко вів машину майстерно. Ледь відкинувши назад красиву пишночубу голову, він сторожко вдивлявся в дорогу й, помітивши найменші вибоїни, заздалегідь гальмував чи об'їжджав їх. Його сильні руки ледь торкалися керма, і Петькові здавалося, що машина слухається не їх, а підпорядковується татковій волі. Славко щось вигукнув уві сні. Петько здивовано оглянувся, а тоді дістав невелике люстерко й став спостерігати за другом. За місяць канікул його русяве волосся відросло, а широкі брови зовсім вигоріли. Від сонця почав лущитися ніс. Губи теж потріскалися — дається взнаки звичка їх облизувати. Сильні плечі (ось що таке басейн!) тісно облягала червона футболка. А Славкові, напевно, щось снилося..." (Анатолій Давидов)
Оповідання Анатолія Давидова про природу зі збірки "Цілющий камінь": "Груші", "Ескулапова змія", "Циганча", "Медузи пливуть у море", "Ожина", "Знайда", "Черепаха", "Веприк", "Бобри і Герда".
Норм оповіданя
норм оповідання