|
|
ДИТЯЧІ ДРАЖНИЛКИ ЧОРНОГУЗИК-СКРЕКОТУН Чорногузик-скрекотун
ЇХАВ ПАН ЧЕРЕЗ ЛАН Їхав пан через лан,
В Домки, Домки
Донька ряба
Бігла курка ряба, * * * Полька, Полька, Полька, чіт,
Сірка-мірка,
Ой ліз швець по драбині
В понеділок орав,
П’яниця-буяниця
Стрига-мокотиря
Рева плаче та кричить,
Безгуб Свиню скуб,
Славний хлопчик,
Під коморою сиділи,
Будзанівські клинці
* * * Зарічани — довгоп’яті,
Мазаний, мазаний,
Стан — як у баби.
Видно на вид,
А в нашого Нестірка
А в нашого Омелька
* * *
СТАХУ, КУРИ НА ДАХУ Стаху, кури на даху,
— Рево, рево, де твій дом?
Прийшов рудий до рудої: |
|
За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 162 - 180.
Більше дражнилок на нашому сайті:
Відвіку народна мудрість давала вихід негативним емоціям дитини у слові, яке супроводжували рухи, стрибки, гримаси — у дражнилках. Наявність дражнилок, їх різноманітність і цензурний характер — показник здорових відносин у дитячому колективі, здатності до адаптації без втручання дорослих і без фізичної розправи. Народна дражнилка всім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце кривдника, виказати своє ставлення до неприємних відхилень у поведінці, звичках, зовнішньому вигляді. Без дражнилки гра і життя дитини втрачають часом гармонійність, а часом і справедливість. Ефект дражнилки розрахований на багатократне докучливе повторення одних і тих самих римованих рядків.
Дражнилки будуються в основному двома шляхами — як твердження і як звертання. Щоб дошкулити висміюваному, йому приписуються недоладні, безглузді, принизливі дії. З рядів цих пісеньок постає страшенний ненажера, безмежний боягуз або хвалько, хтось неохайний, невмілий, неповороткий тощо. Щоправда, фантазія і тут має свої межі, про що свідчать так звані «формули висміювання», з яких складаються численні варіанти дражнилок.
Часом, приводом до створення дражнилок ставали і зовнішні вади людини, діставалося в них мазунам і плаксіям, не минало їхнє жало й людей, старших, але таких, які чимось не відповідали уявленню дітей про звичне, нормальне. У випадках, коли дражнилка будується як звертання, висміюваному пропонується виконати дію, що емоційно має негативне забарвлення. Якщо ж запропонована дія за змістом нейтральна, то для створення необхідного колориту до звертання приєднується якесь дошкульне твердження:
Антоне, Антоне,
Собака втоне!
Тягни за вушка —
Буде добра юшка.
У дражнилках найпершою сходинкою у створенні образу є приклади до імені чи інших визначень «героя», які використовуються мало не в усіх зразках і обираються за співзвучністю з обігруваним словом.
Дражнилки мають чітку ритмічну будову, чітке римування. Рима, як правило, буває точною або наближається до такої. У творах із парною кількістю рядків рима в основному суміжна; у зразках з непарною кількістю суміжна рима зберігається, але з’являється й внутрішня рима у першому рядку. Взагалі внутрішня рима використовується в дражнилках дуже часто і в окремих випадках стає пануючою.
Усе це створює значну інтонаційну багатоманітність жанру, його насиченість цікавими звукосполученнями і свідчить в цілому про формування в дитячій свідомості певних естетичних вимог.
У багатьох поетичних творах дитячого репертуару більш чи менш яскраво виявлений відтінок гри.
Наскрізне порушення пропорцій та співвідношення предметів, їхніх якостей створює своєрідний ігровий «світ навпаки», світ небилиць. Небилиці розраховані на дітей, що вже достатньо орієнтуються в реальних якостях та взаємозв'язках предметів.
Абсурдність ситуацій у пісенних та віршованих небилицях виникає від зміни місць суб'єкта та об’єкта реальної дії, від надання предметам протилежних якостей тощо. Ці недоречності, як правило, не виступають окремо, а насичують твір, поєднуючись у різних комбінаціях.
Гра словом, інтонацією — основний художній прийом звуконаслідувань, зміст яких — уподібнення до голосів та інтонацій навколишнього світу. В українському фольклорі зустрічаємо наслідування звуків дзвона, співу жайворонка, солов'я, жовтобрюха, виття вовка, але чи не найпоширенішою розвагою такого роду було наслідування кумкання жаб. Головне для створення відповідного ефекту — це інтонація і певний добір фонем. «Зовнішній», так би мовити, зміст звуконаслідувань був різноманітний, але в цілому пов’язаний з реальним життям, побутом народу — тут ми знаходимо згадки про ярмарок, чумакування, заробітчанство тощо. (Галина Довженок)
За матеріалами: Дитячий Фольклор. Збірка. Бібліотека української усної народної творчості. Упорядкування, вступна стаття та примітки Г. В. Довженок. Ілюстрації Юлія Криги. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 13 - 14.
Дякую за смішні дражнилики!!!!!!!!!!