Марія Чепурна. Поезії для дітей

Батьки Марійки були простими людьми: батько пас колгоспних корів, а мати працювала в полі, вирощувала буряки, картоплю, льон. Дівчина змалечку допомагала своїм батькам у роботі і часто бувала серед природи, де вміла помічати багато цікавого, нового, незвіданого. Душа маленької дівчинки перехоплювалась захопленням від краси першої весняної квіточки в лісі, від трепетної пісеньки жайворонка над пшеничним полем чи граційного польоту журавля у весняному небі. Цю дитячу цікавість до всього, вміння бачити незвичне у самому простому пронесла Марія через усе своє життя.

У 1958 році мама, Олена Долматівна, повела Марійку у перший клас. 

Пробувала дівчина писати вірші з самого малку. З 5 класу вона надсилала свої поезії в республіканську газету „Зірка”. Дуже сподобались вони редакторам газети й читачам, тому Марію за її працю і талант преміювали путівкою у Всесоюзний піонерський табір „Молода гвардія” в Одесі. Цілий місяць вона навчалась і відпочивала в таборі (в цей час Марія ходила у 8 клас). В „Молодій гвардії” дівчина була дуже активна, брала участь у різних конкурсах, змаганнях. За це їй подарували „Кобзар” Шевченка. Книгу Марія багато читала, перечитувала і була від неї у захопленні.

Закінчивши 11 класів, поїхала в Київ на роботу. Працювала Марія Миколаївна спочатку в дитсадку. Тому, мабуть, багато віршів поетеса написала для своїх вихованців.

Свої вірші Марія Миколаївна читала не тільки своїм маленьким дошкільнятам, а й друкувала у журналах і газетах. Згодом вона вступила на вечірній відділ Київського державного університету журналістики. А по закінченню працювала журналістом в журналах і газетах „Вечірній Київ”, „Сільські вісті”, „Юний ленінець” та ін. Друкувалась і в інших виданнях.

Наприклад, в журналі „Перченятко”. Там можна було прочитати гумористичні вірші Марії Чепурної.

Молоду талановиту жінку помітили видатні письменники, поети. Вони запрошували її на зустрічі письменників, творчі вечори, різні зібрання. Тому Марія була знайома з відомим українським поетом Борисом Олійником, Павлом Тичиною, дружила з дитячою поетесою Інною Кульською, поетом Олексою Ющенко та ін.

Та життя міське не могло дати сільській душі повного щастя, тому Марія Миколаївна сідала в автобус і їхала в рідне село Авдіївку, щоб провідати рідних, побачити батьківську хату, почути запах скошеної трави. Дуже любила вона ходити в ліс по гриби та ягоди. А вірші серед природи немов народжувались самі.

Любила Марія сільську роботу, коли треба все зробити вчасно: і посіяти, й зорати, і грядки прополоти, і сіно на зиму наготувати. Ця робота була їй добре знайома. Тому й народився в душі поетеси чудовий вірш про це. Марія Миколаївна писала багато віршів про дитячі роботящі руки, які хоч і маленькі, але вміють багато чого робити. Дуже легко писались вірші у Марії Миколаївни. Особливо надихали її рідні краєвиди Авдієвської природи. Тому часто батьки і родичі бачили її схиленою над клаптиком паперу з ручкою в руках. І народжувались чудові поетичні рядки про все, що бачила Марія навколо себе.

Марія Чепурна видала п'ять збірок віршів для дітей: „Квітне льонок”, „Квітне гречка-медуниця”, „Нас у мами 25”, „Ковпакове джерело”, „Батькова криниця”.

Марію Миколаївну пам'ятають людиною оптимістичної вдачі. Вона була завжди весела, усміхнена, жартівлива, дотепна. Засмучений чи пригнічений настрій ніколи не виказувала. Але життя непередбачене… Марія Миколаївна в 45 років захворіла невиліковною хворобою. Останні півтора року жила в Авдіївці у своїх рідних. Вважала, що, можливо, джерельна вода батькової криниці допоможе їй у лікуванні. Але 13 листопада 1995 року Марія Миколаївна Чепурна пішла з життя. Їй ледве виповнилося 47 років...

Рано обірвалось життя Марії Чепурної. Ще б немало гарних віршів для дітей і дорослих написала вона. Але Марія Миколаївна встигла і за такий короткий час залишити багато доброго, світлого, не марнуючи жодної хвилинки свого життя. Недарма вона застерігала як мати-наставниця своїх маленьких дітей у вірші „Золота хвилина”.

За матеріалами: http://avdiivka-school.edukit.cn.ua/

Марія Чепурна

ЗОЛОТА ХВИЛИНА

У великій книзі на столі
прочитала по складах Марина:
«Найдорожча всюди на землі —
золота хвилина».
Дівчинка у матері пита:
Що таке хвилина золота?
Мати доню ніжно цілувала,
Усміхнулась і отак сказала:
Із хвилинок золотих, дитя,
Все людське складається життя.
А чому їх марнувать не треба:
за хвилину хтось злетить у небо,
хтось ялинку чи кленок посадить,
щось корисне другові порадить.
І від цього так душі приємно,
що живеш ти в світі недаремно.
Ось і ти, як виростеш, в житті
не марнуй хвилини золоті.

За матеріалами: Воскресенська Н.О. Читання. 4 клас. Авторські уроки / Н.О. Воскресенська, К.О. Воскресенська. Харків, видавництво "Ранок", 2008, стор. 21.