Анатолій Качан. "Світанок року" (ілюстрована збірка віршів для дітей)

СІЙСЯ, РОДИСЯ 

Знову сівалки в полях 
Трудяться з ранку до ночі, 
Знову на теплих вітрах 
Жайвір у небі тріпоче. 
Знаю: це він навесні 
Співом поля засіває, 
Щоб колосились пісні 
Нашого хлібного краю. 

СВІТАНОК РОКУ 

До ласкавого сонця» 
Що прогнало мороз, 
Відчинились віконця 
На гілках абрикос. 
Виглядають, як діти, 
Із віконець в садах 
Абрикосові квіти 
З молоком на вустах. 

ВЕСНЯНА ПІСНЯ 

Вже півень на воротях 
Кричить: «Ку-ку-рі-ку! 
Розквітла абрикоса 
У нашому садку!» 
Навколо абрикоси 
Під музику бджоли 
Взялися ми за руки 
І пісню завели: 
«Ой мати, біля хати 
Уже весна стоїть! 
Дозволь нам, рідна мати, 
Ворота відчинить». 
Цю пісню підхопили 
Струмки-мандрівники, 
Синиці-витівниці, 
Шпаки-жартівники. 
А з гілки абрикоси, 
Що вранці зацвіла, 
Тоненьким голосочком 
Підспівує бджола: 
«Ой мати, біля хати 
Уже весна стоїть! 
Дозволь нам, рідна мати, 
Ворота відчинить». 

ПРОРОСТАЙ, ЗЕРНО

Проростай, зерно, 
Із землі: 
Вже вернулися 
Журавлі 
І над полечком — 
Синя вись. 
Проростай, зерно, 
Не барись. 
Знову зеленню 
Вкрий лани, 
Мідним колосом 
Задзвени. 
Проростай, зерно, 
Виростай 
На багатий наш 
Урожай. 

НА ГОРОДІ

На городі, день при дні, 
В голубій хустині 
Садить мама навесні 
Помідори, дині... 
Ось до мами підійшов 
Брат мій, говорійко: 
— Що це садите ви знов? 
— Огірки, Андрійку. 
Тут Андрійко мимохіть 
Замахав руками, 
Далі каже: 
— Ну садіть, 
Та не кислі, мамо. 

ЧЕКАННЯ 

Навесні, коли бузок 
Хоче зацвітати, 
Виглядає ластівок 
Наша біла хата. 
Ми подвір'я підмели, 
Висіяли квіти, 
А весні допомогли 
Яблуні білити. 
І розчистили струмок, 
Що тече з діброви... 
До прильоту ластівок 
Все у нас готово. 

ЦВІТ ЯБЛУНІ 

Знову росте в термометрі 
Ніжним стебельцем ртуть, 
І на чотири сторони 
Буйно сади цвітуть. 
А над садами білими 
З хмари, що йде на Крим, 
Склавши долоні рупором, 
Пробує голос грім. 
Тихо мені під вікнами 
Яблунька шелестить: 
— А відгадай-но, дівчинко, 
В квітці якій дзвенить? 

СИНІ ДНІ 

— Здрастуй, море! 
Як тебе звуть? 
— Звуть мене Чорним 
За люті шторми. 
— Чом же ти, море, 
Синє в ці дні? 
— Синє, бо небо 
Скупалось в мені. 
Синє тому, 
Що зацвів і запах 
Синій бузок 
На моїх берегах. 

ПЕРЕПІЛЧИНЕ ПОЛЕ 

Грає-котиться хлібами 
Хвиля-самоцвіт, 
І рука над колосками 
Чайкою летить. 
Від села до небокраю 
Стежка нас веде. 
Раптом поруч хтось гукає: 
— Хто іде? Хто йде?! 
Озираємось навколо — 
Ні душі ніде. 
Та лунає знов над полем: 
— Хто іде? Хто йде?! 
— Перепілко, в цій долині 
Хазяйнуєш ти. 
Тож дозволь нам по стежині 
Поле перейти. 
Обізвалась перепілка: 
— Ну ідіть, ідіть, 
Та глядіть пшеницю тільки 
Не потолочіть! 

СТАРА ОСИКА 

Так тихо на білому світі, 
А листя осики тремтить: 
Вона так намерзлась за зиму, 
Що й літо 
Не може її відігріть. 

СКОРО ДО ШКОЛИ 

Запахли квіти матіоли, 
Кує зозуля у садку, 
Що скоро я піду до школи: 
— Ку-ку, 
ку-ку!.. 
А перепілонька у полі 
Розповідає всім підряд, 
Як я навчатимусь у школі: 
— На п'ять, 
на п'ять!**

ЩЕДРЕ СОНЦЕ 

З неба сонце променисте 
Зливою лилося 
На зелене буйнолистя, 
У дзвінке колосся. 
Ціле літо по краплині 
Сонце ми збирали, 
Обережно у корзини, 
В кошики складали. 
Зашуміли в косовицю 
Ниви урожайні — 
Це забили у пшениці 
Крилами комбайни. 
Трактори заскиртували 
Сонячне проміння, 
І над полем заблищало 
Срібне павутиння. 
Все тепло своє за літо 
Сонце розгубило, 
Ним земля тепер зігріта. 
Відпочинь, світило. 
Ще горять його краплини 
В яблуках із саду, 
В стиглих кетягах калини, 
В гронах винограду. 
Прилетіли омелюхи, 
Раді кожній гронці, 
Заспівали в завірюху 
Пісеньку про сонце. 

СЛІПИЙ ДОЩ 

Дозріли жито і пшениця, 
Комбайн спішить на косовицю. 
І, як навмисне, в день такий 
Прийшов на поле дощ сліпий. 
Йому кричать: «Не заважай 
Збирати людям урожай! 
Іди собі гуляти в ліс!» 
А дощ пішов на сінокіс. 
І тут йому не раді теж: 
«Ти наше сіно зіпсуєш! 
Іди собі на болота!» 
А дощ вертається в жита. 
Іде і журиться, що всюди 
Женуть його із поля люди, 
Хоча раніш не проганяли, 
А скрізь, як гостя, зустрічали. 

ПОЛУСТАНОК 

Здаля видніються у полі, 
Як семафори, дві тополі. 
Там тепловози кожен ранок 
Вітають тихий полустанок. 
Про щось важливе, інтересне 
Перемовляються колеса. 
Я поступово, поступово 
Вчусь розуміти їхню мову. 
Ось миготять біля перону 
Брезентом запнуті вагони, 
Дзвенить залізне полотно: 
«Зер-но, зер-но...» 
Перегодя над залізницею 
Запахло теплою живицею, 
І чути в голосі коліс: 
«Ліс-ліс, ліс-ліс...» 
Коли ж по колії між стернями 
Промчався поїзд із цистернами, 
Чиїсь невидимі вуста 
Шептали: «Наф-та, наф-та...» 
Услід останньому вагону 
Дивлюся довго я з перону 
І на гудок від небокраю 
Рукою знов і знов махаю: 
«Прощай, прощай, мій тепловозе, 
Нехай щастить тобі в дорозі! 
Десь у путі під час стоянок 
Згадай наш тихий полустанок». 

СОНЯШНИКИ 

Уже важка, як олово, 
Роса за перелазами, 
А в соняшників голови 
Косинками зав'язані. 

Косинками барвистими 
І маминою хусткою — 
Щоб горобці-пройдисвіти 
Насіння не полускали. 

Це соняшники граються 
У піжмурки, як діти: 
На вітрі колихаються, 
Наосліп ловлять літо. 

КРИЛАТЕ НАСІННЯ 

Кружляє над нами 
Насіння крилате, 
Радіє насіння, 
Що вміє літати. 
Це клени високі 
З осінньої гілки 
Синів проводжають 
В далеку мандрівку. 
І згадують сумно 
Дерева бувалі: 
Колись і вони 
Над землею літали! 
— Ми знову знялись би, 
Як наше насіння, 
Та роки не ті, 
І тримає коріння... 
Кружляє у небі 
Насіння крилате, 
Радіє насіння, 
Що вміє літати. 
Одна насінина 
З кленової крони 
Довірливо сіла 
Мені на долоню. 
І каже:— Я довго 
Блукала над містом, 
Але на асфальт 
Не наважилась сісти. 
Благаю, мій друже, 
Якщо це не важко, 
Візьми й посади мене 
В землю, будь ласка. 
Я виросту кленом 
У нашому краї 
І шумом зеленим 
Тебе привітаю. 

ПОЛЬОВА ДОРОГА

Червоним золотом із груші 
Останнє листя потекло. 
Останній трактор з поля рушив, 
А птиця стала на крило. 
Давно відпахла медуниця, 
У підземеллі спить ховрах. 
Лише не спиться, не лежиться 
Глевкій дорозі у полях. 
Вона то журиться за колосом, 
Що відшумів, немов прибій, 
То пригадає перше колесо, 
Що прокотилося по ній. 
Було це літо урожайне: 
Потоком сонячних краплин 
Зерно із бункерів комбайнів 
Текло у кузови машин. 
Та відшуміла косовиця, 
Тепер тут знову ні душі, 
Хіба що заєць чи лисиця 
Через дорогу пробіжить. 
Куди не глянеш — пусто, голо - 
І на стерні, і по ярах. 
Стоять лише дві скирти в полі, 
Мов кораблі на якорях. 
Надходять хмари-водовози 
Із глибини рудих степів, 
І дощ цілує на дорозі 
Сліди людей і тракторів. 

ЗЕМЛЕМІР 

За зайцями через поле 
Бігло перекотиполе, 
А зайчат наздоганя 
Пере-коти-поле-ня. 
І зайчиха, й заєць-батько 
Утікають без оглядки: 
Задні ноги поспішають, 
передні обганяють. 
А зайчата не злякались, 
Зупинились, привітались: 
— Здрастуйте, ви що за звір? 
— Я не звір, а землемір! 
Це я поле виміряю 
Від села до небокраю, 
Бо коли почнуть орати, 
Важко буде виміряти. 

ВИПАДОК У МАГАЗИНІ 

У вітрині магазину — поглянь: 
Спить, згорнувшись у клубок, кіт-вусань. 
Продавця, що за прилавком стоїть, 
Запитав я, скільки коштує кіт. 
Здивувався продавець, спохмурнів: 
— Про яких це ти питаєш котів? 
Що потрібно? — говори без дурниць, 
Ось, будь ласка, є цукерки «Киць-киць».— 
Несміливо розтулив я вуста: 
— Відпустіть мені з вітрини кота...— 
Посміхнувся продавець в бік вікна: 
— Я не можу продавать Вусаня. 
Справа в тому, що вночі кіт оцей 
Стереже наш магазин від мишей. 

ДВА ПЛЮС ДВА 

Мені на долоню 
Злетіли з хмаринки 
Дві білі сніжинки 
І ще дві сніжинки. 
А разом виходить 
Якась дивина — 
А разом виходить 
Краплина одна! 

НОВОРІЧНА ПРИГОДА 

В нашу хату зайшов уночі 
Дід Мороз із мішком на плечі 
І говорить: «Із темних дібров 
Я до вас дуже довго ішов...» 
А мене бере сумнів чогось: 
Хто насправді оцей Дід Мороз? 
Може, він не із темних дібров? 
А з бюро добрих послуг прийшов 
Дід Мороз ці думки відгадав, 
Та ні слова мені не сказав. 
Він лише мені руку потис — 
І я інеєм білим обріс! 

ЗАГАДКИ 

Паперовий кораблик щодня 
Перевозить у трюмах знання. 
Після плавання цей корабель 
Повертається в рідний порт Фель. 

(Підручник, книга)

* * * 

І солодкі, і корисні 
Чорні грона в мене, 
А червоні дуже кислі, 
Бо іще зелені. 

(Смородина)

* * * 

Він так морозить, 
Так старається, 
Що сам 
Від холоду 
Здр-р-ригається. 

(Холодильник)

* * * 

В тихе надвечір'я 
З саду на подвір'я 
Котиться колютина 
В яблука закутана. 

(Їжак)

ВЕСЕЛИНКИ

Обережний, хитрий лис 
До нори вечерю ніс. 
Біг додому лісом лис, 
Шелестів над лисом ліс. 

* * * 

Солоний вітер після зливи 
Трусив щосили синю сливу. 
Упала буква «Л» зі сливи - 
І стала синя слива сива. 

* * * 

Я знайшов у лісі гриб, 
А приніс додому ...риб. 
Мабуть, десь поміж кущів 
Букву «Г» я загубив. 

* * * 

Немов на батька рідний син, 
На місяць схожий апельсин. 
Мабуть, вночі, коли я спав, 
Цей апельсин із неба впав.