Добірка дитячих віршиків Катерини Міхаліциної

Катерина Міхаліцина (1982) - поетка, перекладач, редактор. Вона є володаркою премій конкурсів «Гранослов», «Привітання життя», «Смолоскип». ЇЇ вірші, проза та переклади друкувалися в різноманітній періодиці, зокрема у «Радарі», «Золотій Пекторалі» («Занепад брехні» О. Вайлда, есеї, поезія), «Кур’єрі Кривбасу» («Знак на стіні» В. Вулф, «Автостопник» Дж. Морісона), театральному журналі «Коза» («Свята куртизанка» О. Вайлда), «Українській літературній газеті». Поезія увійшла до антологій «Червоне і чорне: 100 поеток ХХ століття», «Шоколадні вірші про кохання», «Нова українська поезія», «М’якуш: антологія української смакової поезії», «На каву до Львова».

Казка «Про Зайченя, яке хотіло стати пташкою» увійшла до бібліотечного альманаху «Терапія читанням»; за віршем «Веселка над лугом» миколаївська художниця Юлія Поліщук створила однойменний артбук. Окремими книгами видано переклади Л. Е. Ґарн «Белла-балерина» («Видавництво Старого Лева», 2013) Дж. Р. Р. Толкін «Діти Гуріна», «Сильмариліон», «Сказання з Небезпечного Королівства» та «Легенда про Сіґурда й Ґудрун» (у співпраці з Оленою О’Лір), «Володар Перснів» («Астролябія», 2008-2013), А. Шклярський «Томек у країні кенгуру» («Астролябія», 2011).

За віршами К. Міхаліциної учасники театральної формації «МАПА.UA» поставили міні-виставу «Мандри язичниці». Вірші перекладені болгарською, польською, німецькою, російською мовами.

Письменниця живе у Львові, працює заступником головного редактора у «Видавництві Старого Лева».

 

* * *

 

 

Катерина Міхаліцина

ПРО ДИВА І ДИВАКІВ

Жив десь-то на світі
фіалковий кіт.
Мав спину фіалкову,
лапи, живіт.
Фіалкову мордочку,
вуха і вуса.
Лиш хвостик мав чорний,
як щіть сажотруса.
І очі жовтющі,
як двійко кульбаб.

Кіт мешкав у хатці.
А з ним — Баобаб.
Вірніше — маленький
вазонок кімнатний
з незвичним ім'ям:
Баобаб Котохатній.

Котисько гуляв
з Баобабом й ціпком.
Сусіди вважали його
диваком.
І часто казали:
— Ой, пане Диваче,
щось ваш Баобаб
зажурився, одначе!..
Фіалковий кіт
посміхався у вуса
і хвіст настовбурчував —
щіть сажотруса.

Та якось приглянувся:
дійсно, сумний
його Баобабчик,
друзяка старий!
— Що сталося, друже? —
котисько спитав.
Але Баобаб
лиш тихенько зітхав.

У хатці котячій
ні сну, ні спокою.
І раптом…
— Уррра! Знаю,
що це з тобою! —
гукнув, звеселівши,
фіалковий кіт. —
Ти хочеш додому.
Додому — і квит!
А де баобаби живуть,
любий друже?
Ну правильно, в Африці,
прошу вас дуже.
Ми їдемо в Африку!
Хутко, бігом!

Фіалковий кіт
із важким рюкзаком,
вазонком у лапах
чалапає містом
до аеропорту,
де купа туристів,
де ґави й роззяви,
візки й літаки.
Кіт чемно у касі
купує квитки.
Примружує очі —
дві жовті кульбаби.
Гукає:
— Мій, друже, нас ждуть баобаби!
Заходить у лайнер,
До Африки їде…

— Оце-то дивак! —
Гомоніли сусіди
і довго дивились
на темне вікно
в хатинці,
де мешкав колись-то давно
добряк і вигадник
фіалковий кіт:
фіалкові спина
і лапи, й живіт,
фіалкова мордочка,
вуха і вуса,
лиш хвостик був чорний,
як щіть сажотруса,
і очі жовтющі,
як двійко кульбаб.
А з ним іще мешкав
один Баобаб,
вірніше — маленький
вазонок кімнатний
з незвичним ім'ям:
Баобаб Котохатній.

 

За матеріалами: https://www.facebook.com/. Малюнок Ольги Флазенко.

 

 

* * *

 

ПАВУК-ЛОСКОТАЙ

Жив у кутику павук.
Мав аж цілих десять рук.
Дві — щоб плести павутини
І робити з них перини.
Дві — щоб пензлики тримати
І картини малювати.
Ще дві — щоб узять за вушко
Найулюбленішу кружку,
Попивати з неї чай
Той, що зветься «Не скучай!»
Й жонглювати обручами
Вже наступними руками.
А от п'ята пара рук —
Так схотів собі павук —
Щоб дітисьок лоскотати,
Смішки різні наганяти
І на п'ятки, й на бочок.
Ось такий він павучок!

 

* * *

 

ГУСІНЬ-ФАНТАЗЕРКА

Суне гусінь вздовж дороги,
ледве тягне тлусті ноги.
А метелик і дві бабки,
повсідавшись на кульбабки,
їй гукають:
— Утікай!
Ти ж бо гусінь, не трамвай!
Але гусінь не зважає,
всі ворсинки наставляє,
поправляє окуляри
й каже:
— Це у мене — фари!
А оце ось — рейки з пилу,
що їх мишки наслідили.
До травинки причеплюся —
буду я трамвай, не гусінь!

За матеріалами: http://abetka.ukrlife.org/

 

 

* * *

 

 

 

 

Катерина Міхаліцина

ВІРШИК-ТАКОГОНЕБУВАЙКО

Жила гігантська Ціпа
в хатині біля парку.
До неї в гості зернятка
приходили крізь шпарку,
яку прогризла Кішка
у трьох картонних мурах.
А у гнізді на вишні
співала Мишка Мура.
Любила наша Ціпа
Оті веселі співи:
“Ква-ква!” — волала Мишка
і тішилася зливі.
І Ціпа теж любила
понад усе на світі
в зеленій теплій ванні
поніжитись і звідти
гукала синій жабці,
що мешкала в вазоні:
“Поглянь до хати, люба,
чи коні на пероні?
Чи поїзд їде в бричці
по нашій жовтій стелі?
Чи слухачі-малята
сміються? Чи веселі?
Якщо регочуть втішно,
аж деренькоче лавка,
хай скажуть:
чом цей віршик
такогонебувайко!” 

 

 

* * *

 

 

 

СОНЕЧКО БАВИТЬСЯ

Сонечко весняне,
хоч іще й заспане,
має теплі пальчики
хмаророзганяйчики.
Ніжно дивиться згори
і на щічках в дітвори
вицятковує промінням
золотаве ластовиння.
Потім стукає у шибки
і пускає жовті рибки
на фіранки й килими.
Знак усім: кінець зими!

 

 

* * *

 

 

 

БІЛА НІЧ

Тихо в небі... Ангели, як зорі,
пурхають на землю. Крила в них
лопотять, тоненькі та прозорі.
А в торбинках за плечима — сніг.

Розв’язали шворки над лісочком,
понад містом, в кожному дворі:
білі-білі на кущах сорочки,
білі комірці у димарів.

Білі віти в пишної ялини,
де дрімає древній мудрий сич.
Діти зиркнуть крізь вікно хатини
і зрадіють: "Гляньте — біла ніч!"

 

 

* * *

 

 

 

ХТО У ХАТІ НАЙМУДРІШИЙ

«Хто живе у морі синім?» —
Яся всіх питає нині.
«Може, слон з кільцем у вусі?» — 
пригорнулась до бабусі.
«Чи тюлень, веселий з виду?» — 
не дас проходу діду.
«Може, крокодил кирпатий?» — 
запитала Яся в тата.
«Чи дракон з трьома рогами?» — 
Яся тулиться до мами.
Та дорослим тільки смішки, 
аж Ясуні прикро трішки.
Каже: «В братика спитаю, 
він усе на світі знас, 
і серйозніший за вас, 
бо вже ходить в другий клас!»

 

За матеріалами: https://www.facebook.com/. Малюнки - Olga Fraze-Frazenko.

 

 

* * *

 

 

Дві сестриці, дві мокриці
подалися по чорниці.
Щойно ягідку зірвали -
разом з нею в кошик впали!

 

За матеріалами: https://www.facebook.com/. Малюнок Юлії Поліщук.

 

 

* * *

 

 

Катерина Міхаліцина

З книги "Про драконів і щастя"

Мама діток колисала
І все думала-гадала,
Як би їх ото назвати?
Тато теж ходив по хаті
І все думав і гадав,
Як би він малих назвав?
Бо негоже драконятам
Безіменними зростати.
А росте драконеня
Щохвидлини, не щодня…
Тиждень голови ламали,
Врешті так дітей назвали:
Радракончик, Брадракон,
Довгохвостий Кракослон,
Раслонюня, Браслонійка
І мала Кракононійка.

Тато діток хап і лап.
Попід пахви, в оберемок,
Та ніяк він не збере їх -
То донька втече, то син,
То їх троє, то один.
«Чий це хвіст? А чий животик?
Ой, рятуйте! Де ти? Хто ти?
Звідки в тебе лапа п'ята?!
Пожалійте, діти, тата...»
Ну й зморився наш дракон,
Бідолашний Носослон.

 

 

За матеріалами: http://www.chytomo.com/. Малюнки Наталії Гайди.