Публікації за тегом: Діти

"Молода яблунька у приміському саду зацвіла цього року вперше. Була вона вже височенька, цвіту на гілках розсипалось рясно-рясно, і вона невимовно пишалася ним.
— От побачите,— шелестіла то до одної, то до другої своєї сусідки — старих розлогих яблунь,— побачите, скільки плодів буде в мене восени. Великих, одне в одне, жовто-рум’яних, адже я — сорту золотий ренет. Правда, гарна назва?
— Правда,— відповідали літні дерева, тепло усміхаючись на її слова..." (Зірка Мензатюк)

«18 квітня 2017 року відзначив свій ювілей шляхетний і мудрий лицар української дитячої літератури Володимир Рутківський. Лише шляхетний лицар, який мислить мудро та зважено, здатен творити Літературу, якою захоплюватимуться і діти, і дорослі не одне десятиліття. Книжки Володимира Рутківського не належать до модних, які виринають нізвідки, швидко читаються і незабаром зникають із пам’яті. Це література, про яку знають і шанують батьки, а сьогодні з задоволенням читають сучасні діти.» (Тетяна Стус, Ольга Купріян, Анастасія Музиченко, Анна Третяк, Галина Ткачук)

 

Згідно з дослідженнями вчених, стрибки через скакалку протягом 10 хвилин дозволяють спалити стільки ж калорій, скільки спалює бігун, що пробігає 2 кілометри за 10 хвилин. Не дивно, що багато експертів з фітнесу називають скакалку найефективнішим тренажером у спортивному залі. Скакалку можна використовувати як у закритому приміщенні, так і на відкритому повітрі. Тренування зі скакалкою надзвичайно ефективна. Ця не хитра вправа чудово розігріває усі групи м'язів, розвиває витривалість, укріплює серцево-судинну і дихальну системи, розвиває стрибучість, допомагає скинути вагу, тренує основні групи м'язів. Дивіться комплекс вправ зі скакалкою для новачків.

"У садочку квіти
Танцювали з вітром,
Щебетала пташка
Пісеньку мурашкам,
Сонечко з проміння
Плело павутиння,
Хмарки підростали,
Неба синь вкривали..."

(Слова Ксенії Бондаренко
Музика Миколи Ведмедері​)

 

"Ців-ців-ців, 
Ців-ців-ців,
Хто не знає горобців?

Всім відома пташка ця. 
Вбив Омелько горобця, 
Щоб він лялечок не їв. 
"Як же лялечки ці їсти,—
Шкода бідненьких мені."

(Олесь Донченко) 

Ілюстровані оповідання Володимира Перепелюка про птахів зі збірки «Ось вони які»: «Болотяна модниця», «Ворон-крук», «Гість з Варшави», «І таке буває», ««Консерваторія» шпаків», «Крилаті коти», «Куличок як кулачок, або Рибалочка», «Наш «колібрі»», «Подільські снігурики», «Пташка-писанка», «Синича дружба», «Співець і природолюб», «Степова красуня», «Степовий соловейко», «Тьотя», «Червоні кульки», «Чубарочка».

 

 

Читаймо продовження повісті-казки Володимира Рутківського "Гості на мітлі" (від розділу "Втеча" – до кінця твору). 

"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)

Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.

У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду". 

"Наш перший дзвіночок,
Наш перший дзвіночок,
Тебе пам'ятати ми будем завжди,
Назавжди залишили ми дитсадочок,
До школи, до тебе, сьогодні прийшли!..."

(слова Юлії Хандожинської)

"Зміни в моїй сім’ї примусили мене розширити подвір’я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами? І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості." (Володимир Перепелюк)

 

"Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!.." (Юля Смаль)

Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.

"«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус. Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці». «До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька. «Сідайте, будь ласка», — враз підхопився Сергійко. «Велике тобі спасибі», — сказала тітонька й опустилася на звільнене місце. На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.  «Сідайте, бабуню»,— підвелася тітонька... (Василь Струтинський)

"Біла криниця", "Влітку день годує рік", "Як «видоїти» хмару?", "Три гномики", "Казочка про великий гриб", "Віршик-безкінечник про дірявий глечик" - вірші Анатолія Григорука для дітлахів. 

"Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок..." (Олександр Копиленко)

Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури. (За Оксаною Кротюк)

«Джури-характерники» — друга книга захоплюючої історичної трилогії провідного сучасного українського письменника Володимира Рутківського. У цьому гостросюжетному романі читачі зустрінуться зі своїми улюбленими героями з попереднього роману «Джури козака Швайки» — юним характерником Саньком та його вірним другом Грициком. Хлопці підросли, змужніли, і тепер нарівні з дорослими козаками беруть участь у військових виправах. У романі з’являється ще один відчайдушний герой — маленький характерник Телесик зі своєю дитячою ватагою. А небезпека й надалі чигає на кожному кроці…

Читаймо романи, написані для дітей відомими українськими письменниками: Всеволодом Нестайком, Володимиром Рутківським, Галиною Пагутяк, Юрієм Яновським, Сергієм Оксеником, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Яновським, Радієм Полонським, Миколою Руденком.