Публікації за тегом: Діти

"У старого селянина тяжко захворів єдиний син Михайлик. Батько й мати дуже любили малого, їхні серця стискалися від болю при гадці, що той може померти. Що ж тоді робитимуть? Другий син у них не народиться, бо вони вже старі. Два старші сини загинули на фронті. Михайлик же — їхня єдина втіха. Хлопчик лежав біля вікна й важко дихав. Лікар тихо сказав: - У нього хворе серце. Ліки безсилі..." (Василь Сухомлинський)

"Будиночок із зірками", "Босо-взутий сніговик", "Про тиранозаврів та їжу", "Дід Андрій і лютий змій" - дитячі віршики Олесі Мамчич з нової шкільної програми для початкових класів. 

Юлія Смаль - письменниця, авторка віршів і прози для дітей та дорослих, журналістка, учителька, пластунка. Про себе Юля говорить так: "Народилася в країні, якої вже не існує, в останній день року, під час новорічного цунамі, посеред тайги і сопок, тому з дитинства люблю уссурійських тигрів. В дитинстві любила ковбасу і калюжі, з тих пір смаки не змінилися, взимку чекаю літа, влітку – зими. Пишу більше для дітей, ніж для дорослих, бо маю двох чад, яким щодня потрібно розповідати нову казочку чи віршик, публікуюсь, пишу і читаю. Працюю... журналістом... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." 

"Найкраще, коли книжку для дитячого читання вибирає майбутній читач. Але якщо мама чи тато, бабуся чи дідусь подарують цікаву книжку й запропонують її прочитати, це ж чудово! Бо якщо вона стане улюбленою, то надовго залишиться пам’ять ще й про того, хто її подарував. У дитинстві після прочитання захопливої книжки я зазвичай шукала інші твори автора. Хоча не завжди в бібліотеках, крамницях чи у знайомих можна було їх знайти. Щоразу, відвідуючи бібліотеку чи книгарню, я знову й знову перепитувала й неабияк раділа, коли отримувала бажане." (Любов Відута)

"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)

У захоплюючій повісті Сашка Дерманського "Чудове Чудовисько" розповідається про незвичайне знайомство дівчинки Соні з чудовиськом Чу. За кілька місяців Чу мусить заробити сім подяк від людей, бо інакше його закинуть у Країну жаховиськ. Безліч пригод і небезпек спіткає героїв, але справжня дружба творить справжні дива...

 

Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик"; "Про кита", "Черепашенята", "Пелікан", "Чайки", "Хвилі", "Повітряний змій, "Краб".

"Третій сніг" (уривок), "Як подружитися з Чакалкою" (мізансцена з п’єси для дитячого театру), повісті-казки "Стефа і її Чакалка" та "Вісім днів із життя Бурундука", повість "Кабан дикий – хвіст великий", кілька віршів зі збірок "Лякація", "Чупакабра та інші зайчики. Усе солодший сад", "М’яке і пухнасте" та інші казкові твори Івана Андрусяка представлені на "Малій Сторінці".

"Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати — у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала". (Ірен Роздобудько)

"Мені завжди подобалося щось вигадувати, не тільки історії. Якось із моєю найкращою подружкою М. ми вирішили понавигадувати нових чудових ігор, щоб грати на вулиці удвох. Аби не забути їх, вирішили скласти по одній грі на кожну літеру абетки. Улюбленою була на літеру У. Правила такі: коли тобі сумно, треба ввечері вийти надвір, залізти на високе дерево, повернутися обличчям до місяця і тихенько завести: «У-у-у-у-у-у!». Ми жодного разу не грали в цю гру. По-моєму, ми жодного разу не грали у більшість вигаданих ігор. Але ж якою насолодою було саме вигадування!.." (Галина Ткачук)

"Тримай його, тримай! – гукнула мама Максиму. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Вночі прихопив мороз і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята. Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зубах саморобну різдвяну зірку.

– Біжи за ним! – гукнула мама. – Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.
– Добре, мамо, – Максим дременув за собакою. – Бровко!
Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»
– Не бійся, я з тобою! – прогавкав Бровко. – Ми в чарівному світі, нам терміново треба знайти Чортеня, воно вкрало різдвяну зорю.
– Ой, а як же Різдво без зірки? І для чого тобі моя?
– Не може бути Свята без зорі!.."   (Юля Смаль)

 

Віршики Оксани Кротюк: "Різдвяні гостинці", "Як", "Бегемотик", "Ігри", "Зебра", "Упертий цапок", "Гусеня", "Мавпенятко", "Єноти", "Жукова сімейка", "Хитрий вереда".  

 

 

"Всі ми знаємо, що десь колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Йдеться мені не про ті провини, за які сварить бабуся чи часом карає батько — розбиті шибки, подерті черевики, підбите око сусідського хлопчини, підстрижена лялька чи кепська оцінка з математики. Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови..." (Катерина Бабкіна)

Казка-п'єса Марійки Підгірянки "В чужому пір’ю" допомогає виховувати в дітях духовно-моральні цінності особистості: любов до рідної землі та до найближчих людей, турботливе ставлення один до одного, почуття доброти та чуйності.

"... В Україну приїхала разом з батьками уже вміючи говорити, тому багато зусиль було прикладено для вивчення української мови. В 1986 пішла до школи, відзвонила усі перші і останні дзвоники, була жовтенятком, піонеркою, зрештою вступила до лав Національної скаутської організації України — Пласт, в якої багато чому навчилась, з якою багато подорожувала. Закінчувала волинський ліцей, хіміко-біологічний профіль, потім волинський державний університет, освіта — магістр хімії. Понад усе на світі люблю подорожувати і читати, дізнаватися щось нове будь-якими шляхами. Маю трьох діток — Марка і Оленку, дев'ятирічних близнюків, і Леся — дворічного бублика, для них пишу дитячі віршики і казочки, саме з них почалося моє бажання щось описувати, змальовувати, складати в рядочки..." (Юля Смаль)

"Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося. У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от. У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали. А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї виходило «Маляка»..." (Сашко Дерманський)

"Одного разу я  перестав бути відомим художником. Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні. Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів у побуті очима дітей». Тема химер на, ніхто не сперечається..." (Кузько Кузякін)

Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик".

"Пройшов дощ, пісок вологий, то дівчатка пекли торти: один з ромашками, другий з нагідка́ми, третій, найкращий, з трояндовими пелюстками. Івась допомагав, квіточки збирав. Коли раптом, мов шуря-буря, не знати звідки з’явився змій. Був він трошки дурний, але ж зовні того не видно. "Ану, хто буде зі мною битися?" — заревів він. Діти розбіглися, як миші. Тільки Івась лишився, бо дуже злякався. Так злякався, що його ніжки мов приросли до землі..." (Зірка Мензатюк)

Старий Лев, втомившись володарювати, оселяється у славному Львові, у чудовій мансарді з вікнами на площу Ринок. Одного разу під час дощу стеля його помешкання починає текти – без ремонту не обійтися, і Старий Лев просить допомоги у своїх найближчих друзів – Крокодила, Слона та Жирафи. Щойно друзі прибувають до Львова, з ними стаються дивовижні історії... Ця віршована казка Мар'яни Савки – справжня візитка міста Львова, де ледь не щодень стаються дива.