Публікації за тегом: Діти

"Мені завжди подобалося щось вигадувати, не тільки історії. Якось із моєю найкращою подружкою М. ми вирішили понавигадувати нових чудових ігор, щоб грати на вулиці удвох. Аби не забути їх, вирішили скласти по одній грі на кожну літеру абетки. Улюбленою була на літеру У. Правила такі: коли тобі сумно, треба ввечері вийти надвір, залізти на високе дерево, повернутися обличчям до місяця і тихенько завести: «У-у-у-у-у-у!». Ми жодного разу не грали в цю гру. По-моєму, ми жодного разу не грали у більшість вигаданих ігор. Але ж якою насолодою було саме вигадування!.." (Галина Ткачук)

"Тримай його, тримай! – гукнула мама Максиму. Вона стояла на порозі в капцях, хлопчик якраз закінчував одягати сніговика. Вночі прихопив мороз і зліплений вчора Льодяник мав би простояти всі Різдвяні свята. Максимко обернувся за Бровком, що чимдуж біг, несучи в зубах саморобну різдвяну зірку.

– Біжи за ним! – гукнула мама. – Він не втече далеко. Довго не будь. Зайди по дорозі до тітки Орисі, поклич на вечерю.
– Добре, мамо, – Максим дременув за собакою. – Бровко!
Та тільки він ступив за ворота, як світ навколо закружляв. Ой, лихо! Хлопчик озирнувся: «Де це я?»
– Не бійся, я з тобою! – прогавкав Бровко. – Ми в чарівному світі, нам терміново треба знайти Чортеня, воно вкрало різдвяну зорю.
– Ой, а як же Різдво без зірки? І для чого тобі моя?
– Не може бути Свята без зорі!.."   (Юля Смаль)

 

Віршики Оксани Кротюк: "Різдвяні гостинці", "Як", "Бегемотик", "Ігри", "Зебра", "Упертий цапок", "Гусеня", "Мавпенятко", "Єноти", "Жукова сімейка", "Хитрий вереда".  

 

 

"Всі ми знаємо, що десь колись перед кимось точно завинили. Можливо, мимохіть чи випадково. Йдеться мені не про ті провини, за які сварить бабуся чи часом карає батько — розбиті шибки, подерті черевики, підбите око сусідського хлопчини, підстрижена лялька чи кепська оцінка з математики. Бо найгірша провина — скривдити когось, образити чиїсь добрі почуття. Або ще — просто залишитися до когось байдужим, обійти своєю увагою. Коли я забуваю бути до людей уважною, чемною і доброю, мені щоразу пригадується мсьє Жак. Мсьє Жак приїхав зі школи в паризькому передмісті. Впродовж цілого березня він замість нашого вчителя мсьє Анатоля навчав нас французької мови..." (Катерина Бабкіна)

Казка-п'єса Марійки Підгірянки "В чужому пір’ю" допомогає виховувати в дітях духовно-моральні цінності особистості: любов до рідної землі та до найближчих людей, турботливе ставлення один до одного, почуття доброти та чуйності.

"... В Україну приїхала разом з батьками уже вміючи говорити, тому багато зусиль було прикладено для вивчення української мови. В 1986 пішла до школи, відзвонила усі перші і останні дзвоники, була жовтенятком, піонеркою, зрештою вступила до лав Національної скаутської організації України — Пласт, в якої багато чому навчилась, з якою багато подорожувала. Закінчувала волинський ліцей, хіміко-біологічний профіль, потім волинський державний університет, освіта — магістр хімії. Понад усе на світі люблю подорожувати і читати, дізнаватися щось нове будь-якими шляхами. Маю трьох діток — Марка і Оленку, дев'ятирічних близнюків, і Леся — дворічного бублика, для них пишу дитячі віршики і казочки, саме з них почалося моє бажання щось описувати, змальовувати, складати в рядочки..." (Юля Смаль)

"Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Колись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до неї просто причепилося. У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от. У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорослих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проблеми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали. А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному, але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї виходило «Маляка»..." (Сашко Дерманський)

"Одного разу я  перестав бути відомим художником. Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні. Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів у побуті очима дітей». Тема химер на, ніхто не сперечається..." (Кузько Кузякін)

Дитячі вірші Оксани Лущевської: "Півонія, Аль і я", "Пташка", "Літо", "Я — мов зайчик".

"Пройшов дощ, пісок вологий, то дівчатка пекли торти: один з ромашками, другий з нагідка́ми, третій, найкращий, з трояндовими пелюстками. Івась допомагав, квіточки збирав. Коли раптом, мов шуря-буря, не знати звідки з’явився змій. Був він трошки дурний, але ж зовні того не видно. "Ану, хто буде зі мною битися?" — заревів він. Діти розбіглися, як миші. Тільки Івась лишився, бо дуже злякався. Так злякався, що його ніжки мов приросли до землі..." (Зірка Мензатюк)

Старий Лев, втомившись володарювати, оселяється у славному Львові, у чудовій мансарді з вікнами на площу Ринок. Одного разу під час дощу стеля його помешкання починає текти – без ремонту не обійтися, і Старий Лев просить допомоги у своїх найближчих друзів – Крокодила, Слона та Жирафи. Щойно друзі прибувають до Львова, з ними стаються дивовижні історії... Ця віршована казка Мар'яни Савки – справжня візитка міста Львова, де ледь не щодень стаються дива.

 

 

 

"Колись малою я любила читати, сидячи на горісі. Гілля навколо було мов зелене шатро, я опинялася мовби в інакшому, таємничому світі. А ще, правду кажучи, я ховалася. Батьки не схвалювали мого читання-всього-підряд. Тепер розумію чому. Книжки — як друзі. Є серед них надійні і справжні. Є й такі, на які просто марнуєш час." (Зірка Мензатюк)

 

"... У дитинстві я читала всюди і постійно... А головне, коли думали, що я роблю уроки, готуюся до контрольних, іспитів чи олімпіад, то у моєму підручнику завжди лежала художня книжка. Оце часи! У голові завжди була «каша» з формул і міжзоряних перельотів, хотілося спати. Але мене хвилювало тільки те, що там далі в книжці. Правда, під ковдрою так і не довелося почитати — там душно..." (Юлія Смаль)

"Папугу звали Антось, жив він на останньому поверсі найвищого в місті будинку у дивному помешканні старенької пані Магди. Антося їй подарував онук-моряк. Він завжди привозив зі своїх мандрів щось цікаве: були в  квартирі величезні рожеві мушлі з Червоного моря, був японський пузатий божок, який хитав головою, коли до нього торкнутися, був справжній бумера́нг із Австралії. І всі ті речі пані Магда дуже любила і навіть час від часу розмовляла з ними. Таке трапляється зі старими самотніми людьми, коли їм буває сумно..." (Леся Воронина)

Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем".

 

«Потяги» - зворушливе оповідання Валентини Вздульської, в якому дуже відчутною є туга двох братів за своїм татом, який тепер не живе з ними разом, оскільки вони не порозумілися з мамою. Старший брат підтримує молодшого, в них є спільна гра, в яку вони грають по дорозі зі школи, а ще в них є спільне бажання, щоб тато і мама помирилися… Така туга й таке бажання може об’єднувати всіх тих дітей, які переживають розлучення батьків. Дорослим, які будуть читати це оповідання разом із дітьми, батьки яких розлучилися, варто бути чутливими до емоцій таких дітей і надати їм підтримку. Будь-якій дитині важливо знати про те, що стосунки в різних родинах бувають різними, і про те, що посварені між собою батьки все одно люблять своїх дітей і дбають про них, а дорослим варто цю любов до дітей проявляти словами, турботою, дотиками, подарунками та проведеним разом часом.

Що робити, коли сонце падає прямісінько на твою повітку? Як покататися на міжгалактичному макуцельоті? Чи легко врятуватися від метеоритного дощу? Як уберегти корову від зоопарку? Не знаєш? Тоді хутчій познайомся з вужем Ониськом, і він тобі про все розповість!...

Вірші Анатолія Качана зі збірки "За нашим садом грає море", що зачаровують своєю образністю, ліризмом та мелодійністю: "Гойдалка біля Дунаю", "Рідні береги", "Після бурі", "Білі ночі в Одесі", "Райські дні", "До синього моря", "Дорога на Південь", "Туманний ранок", "Морський Туман", "Козак з казоК", "Козацький степ", "Мобільна розмова", "Сад над морем".

 

 

 

 

 

 "Як подружитися з Чакалкою" - мізансцена з п’єси для дитячого театру за мотивами повісті Івана Андрусяка "Стефа і її Чакалка". Чакалка, казкове страшидло, приходить уночі до неслухняної дитини, забирає її у звуконепроникний мішок, несе в темний ліс... Так починаються веселі розбишацькі пригоди дітлахів…

 

 

Вірші сучасного українського поета Івана Андрусяка: "Пісня", "Рибалки", "У морі жаби не живуть", "Лякація", "Про вміння читати", "Тринадцятий трамвай".