Публікації за тегом: Діти

Чи може бути щось страшніше, ніж прихід до села лисого і босого? Хто краде чарівні речі в дітей? Як стати бабою Ягою? Куди приведе останній шлях вовкулаків? На всі ці питання ви дістанете відповідь у новому романі про пригоди Лелі, Лисого та їхніх друзів у страшному світі, де не лишилося майже нічого доброго. Але ж іншого немає!.. 

 

 

 

 

 

Вірші про писанку, що написали відомі українські поети: Леся Храплива-Щур, Катерина Перелісна, Світлана Кузьменко, Леонід Полтава, Ніна Мудрик-Мриц, Володимир Таран, Леонід Глібов, Дмитро Чередниченко, Степан Жупанін, Олександр Олесь, Марійка Підгірянка, Анатолій Камінчук, Віктор Терен, Іванна Савицька, Яна Яковенко, Юлія Хандожинська, Роман Завадович, Тетяна Винник, Анатолій Крат, Наталя Карпенко.

"Тихенько підкрадалася нічка, і маленька зірочка сором’язливо заглянула у віконце старого хліва. У солом’яному гнізді тулилося до купки п’ять яєчок. П’ять яєчок тулилося, а шосте не хотіло. Мама качечка уже усі пір’ячка розправила і підбила свіжу тирсу у гнізді. Усе-усе готово було до сну. — А я не буду спати,  — завередувало шосте яєчко. — Не буду — і все тут! — Синочку, нічка прийшла! Усе-усе лягло спатки, — почала мама-качечка, — он уже усі твої братики і сестрички готуються до сну. — Хай усі сплять, а я буду гратися! — протестувало яйце. — Але ж тоді ти будеш заважати їм! — захвилювалася качечка. — Як же це так? Це не дуже хо̀роше! — Пхе, і спати, коли не спиться — теж не дуже хо̀роше! — бурчало яйце. —  І  взагалі, хто це придумав спати по ночах? — Ну і що ж мені з тобою робити тепер? — запитала мама качечка. — Можливо,  давай я тобі казочку цікаву розповім чи пісеньку заспіваю?.." (Юлія Хандожинська)

 

"Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрошки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,- де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже, – є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже: "Мої зернятка! Я знайшов!" А чужий і собі: "Мої! Коли мої! Коли мої!" І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема!.." (Леся Українка)

 

Поезії Романа Завадовича до свята Великодня: "Великдень", "Над зорями весна ще буде спати", "Великодній привіт", "Великдень - мій гість", "Подарунок".

"Були собі три метелики: один білий, другий червоний, а третій жовтий. Вони весело літали цілий день у великому саду, в соняшному світлі, перелітали з квітки на квітку, куштували медок і летіли далі. Час їм дуже швидко минав. Вони так загралися, що й не зогляділися, що сонечко сховалося за хмари і пустився дощ. Змокли метелики. Полетіли вони до своєї хатки, аж там біда: двері замкнені, а ключа ніде не можна знайти..." 

"Було це в лубенських лісах над тихою Сулою, де дзвінко булькають у воду важкі жолуді, де блакитна ракша з верхівки високого дуба милується своїм райдужним відбитком у ясному плесі. Там прохолодні лісові яри, зарослі осикою та ліщиною, підповзають до пшеничних ланів, там клени та лини увінчують високі горби і прямовисні кручі. ... На початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біла хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева..." (Олесь Донченко)

"Зубасті задачки" - книжка ігрових розвивальних завдань для дітей 7 - 11 років, яку Кузько Кузякін створив і в яку вклав увесь свій чималий піратський досвід. Його задачки допоможуть дітям навчитися уважніше дивитися на світ, глибше пізнати мову, мислити творчо і критично. Головна ідея кожного розвороту – це поєднання різних за рівнем і тематичним спрямуванням завдань. Більшість із них доступні для розв’язання звичайною дитиною. 

Леонід Зіновійович Куліш-Зіньків — відомий український письменник, класик дитячої літературипоет-гуморист, автор дитячих віршів, краєзнавець, публіцист, член Національних спілок письменників і журналістів України,  лауреат премії ім. В. Кобилянського, дипломат Всеукраїнського конкурсу "Байка - 2001", лауреат премії республіканської газети "Веселі вісті".

 

"Уранці біля хати 
Малесенькі сліди: 
Зайчаточко вухате 
Приходило сюди. 
Стояло біля хати, 
Ступило на поріг,
Хотіло нам сказати, 
Що випав перший сніг."

(Леонід Куліш-Зіньків)

"Одного разу ліфт поламався, і Стасці довелося йти пішки до своєї бабусі на восьмий поверх. Було це увечері, і лампочки на сходах не світилися. А в темряві, подумала Стаска, запросто можуть водитися страховиська. Але Стаска була дівчинкою хороброю, а тому страховиськ вона хоч і боялася, проте вирішила їх про всяк випадок трохи полякати." (Марина та Сергій Дяченки)

"Захоплива науково-фантастична повість Сергія Пантюка переносить нас у 2045 рік. Тоді дітей називатимуть іменами славетних учених... Люди забули про війни й зосередилися на вивченні Всесвіту. Діти теж до цього залучені — у кожного є пристрій, подібний до сучасного планшета. Це контактник, за допомогою якого й відбувається навчання. Він підключається до глобальної мережі Всесвітньої універсальної системи знань та ідей («ВУСиків»). Завдання кожної дитини — створити власну Продуктивну ідею, корисну для людства..."

Дитячі вірші Сергія Пантюка зі збірки "Неслухняники": "Пан Перевертас", "Веселий крутисловик", "Шпаки і сова", "Ярків день", "Перша скоромовка", "Серйозна розмова про звірів".

"Україна", "Чорний пан", "Я і Лис", "Босоніжки для стоніжки", "Весна", "Котище", "Кольорова корова" — дитячі поезії Мар'яни Савки зі збірки "Босоніжки для стоніжки"; "Чотири міхи для бобрихи", "Бабуїни" — з книжки "Чи є в бабуїна бабуся?".

 

 

 

 

 

"Серед Казкового Лісу здіймалася висока Скеляста Гора, і на захмарній вершині тієї Гори у розкішному Мармуровому Палаці жила родина гологолових і голошиїх грифів-кондорів, найбільших і найсильніших птахів світу. Родина невелика, всього троє: Грифон Грифонович Кондор, його дружина Грифонія Грифонівна та синок Грифа. Грифон Грифонович був Президентом Пташиної Республіки. Хоча ніхто його, чесно кажучи, на цю посаду не обирав. Та коли проголосили Республіку, не було аніякісінького сумніву, хто буде Президентом. Адже всім відомо, що Президентом завжди обирають найрозумнішого і найдостойнішого. А такими, як правило, вважають себе найсильніші. І сорока Скрекекулія без усяких виборів облетіла всю Пташину Республіку і всім сповістила, хто віднині Президент..." (Всеволод Нестайко)

"Ось так починається казка:
Було королівство Будьласка.
Сусіда-король з королівства Ану́
Почав з ним таємну, підступну війну.
На вулицях міста-столиці
З’явились насуплені лиця..."  (Галина Малик)

Віршик для дітей "Пінгвіни"; пальчикові ігри-вірші: "У колі", "Синички", "На високій горі" — добірка творів Тетяни Мельник.

"Чому буває день і ніч?
Я розкажу, у чому річ. 
Земля на місці не сидить,
Вона круг Сонечка біжить!"

(Наталя Карпенко)

Дитячі вірші Юлі Смаль: "Наша Марічка", "Не забувся?", "Кваперета", "Запитання", "Важливі справи", "Ніч", "Осінь", "А від…", "Муркоталки", "Впала киця", "Кошеня не спить", "Куди поспішає Слон?", "Спи", "Хмаринка-веселинка", "Одного чудового дня", "Люлі", "Віршик про кицю", "Коли починаються дива", "Звідки беруться сни", "Оце так-так!", "Вереда", "Весняний віршик", "Сюрприз", "Про мам", "Догори ногами", "Суперечка", "Сороконозі", "З життя віника", "Перевертала", "Меню для динозавра", "Пінгвіни на північному полюсі", "Базікало". 

"Василь Тимофійович побачив, що Петрик торкається клавішів, зістрибнув з підвіконня і влаштувався на своєму килимку під роялем. Кіт дуже любив музику. Коли його друг грав гами, Василь Тимофійович завжди сидів спокійно — хтось міг би подумати, що він спить. А тільки-но Петрик починав грати його улюблену мелодію, він чекав, коли розлетяться всі короткі ноти, і підспівував довгим звукам. Так було на початку і в кінці твору. А в середній частині, коли в басах звучала одна тривожна нота, кота наче накривало хвилею суму і на очах його з’являлися сльози. Василь Тимофійович любив дивитися на вулицю..." (Ніна Найдич)