Публікації за тегом: Діти

"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)

Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.

У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду". 

"Наш перший дзвіночок,
Наш перший дзвіночок,
Тебе пам'ятати ми будем завжди,
Назавжди залишили ми дитсадочок,
До школи, до тебе, сьогодні прийшли!..."

(слова Юлії Хандожинської)

"Зміни в моїй сім’ї примусили мене розширити подвір’я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами? І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості." (Володимир Перепелюк)

 

"Сьогодні останній день літа. Вже куплені ручки, зошити. Одягнуті у новенькі обкладинки книжки сьогодні ночуватимуть на письмовому столі. Відпрасована мамою форма гарно складена на стільці. Даринка вкладається спати. Другий клас – це не жарти, вже почнуть ставити оцінки. Як цікаво буде всіх побачити після літа! Сама Даринка знає, як змінилася за цей час – виросла, засмагла. Гарна була пора, але вже й вчитися хочеться!!! Ой, як кортить, щоб швидше наступило завтра!.." (Юля Смаль)

Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.

"«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус. Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці». «До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька. «Сідайте, будь ласка», — враз підхопився Сергійко. «Велике тобі спасибі», — сказала тітонька й опустилася на звільнене місце. На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.  «Сідайте, бабуню»,— підвелася тітонька... (Василь Струтинський)

"Біла криниця", "Влітку день годує рік", "Як «видоїти» хмару?", "Три гномики", "Казочка про великий гриб", "Віршик-безкінечник про дірявий глечик" - вірші Анатолія Григорука для дітлахів. 

"Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок..." (Олександр Копиленко)

Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури. (За Оксаною Кротюк)

«Джури-характерники» — друга книга захоплюючої історичної трилогії провідного сучасного українського письменника Володимира Рутківського. У цьому гостросюжетному романі читачі зустрінуться зі своїми улюбленими героями з попереднього роману «Джури козака Швайки» — юним характерником Саньком та його вірним другом Грициком. Хлопці підросли, змужніли, і тепер нарівні з дорослими козаками беруть участь у військових виправах. У романі з’являється ще один відчайдушний герой — маленький характерник Телесик зі своєю дитячою ватагою. А небезпека й надалі чигає на кожному кроці…

Читаймо романи, написані для дітей відомими українськими письменниками: Всеволодом Нестайком, Володимиром Рутківським, Галиною Пагутяк, Юрієм Яновським, Сергієм Оксеником, Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Яновським, Радієм Полонським, Миколою Руденком.

 

 

«Джури і підводний човен» — третя, заключна книга захоплюючої історичної трилогії «Джури». У цьому романі Володимир Рутківський знову постає блискучим оповідачем і чарівником слова. На тебе, любий читачу, чекають неймовірні пригоди, шалені звитяги і нові відкриття. Разом з героями роману ти оборонятимеш Київ, перепливеш неприступні дніпровські пороги, розвідаєш таємниці підземної Хортиці, штурмуватимеш Очаківську фортецю. Ти також дізнаєшся, як Санько допоміг Грицикові стати непереможним воїном — характерником, чому Демко Дурна Сила знову змінив своє прізвисько, і як Телесикові з Чорториєм вдалося винайти підводний човен і перепливти на ньому Чорне море. А небезпеки… На те вони й небезпеки, аби їх долати...

До ілюстрованої збірки Івана Сенченка "За лісом, за пралісом золота діжа сходить" увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".   

 

"Лесик, Толя й два Володі 
Сумували на колоді. 
Лесик скаржився: «Хлоп'ята, 
Страх як тяжко жить мені —
Слухай маму, слухай тата, 
Умивайся день при дні. 
Ох, і тяжко жить мені!» 
Толя теж сидить бідує, 
Вилива жалі свої..." (Василь Симоненко)

"У нашій в хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та ще Ліна... Порахуйте, скільки їх? Мама каже: "Оксано, хату підмети!" "Добре, — обзивається Оксана, та тільки мама за двері — кричить —  Юлько, хату підмети! Кому я кажу!"..." (Іван Сенченко)

​"Бабусина прем'єра", "Відро води", "Дивовижні імена", "Історія з маминим чоботом", "Квіточка", "Коли по хаті ходять пироги?", "Кортячка", "Нещасливий день", "Поросятко на ім’я Кабасик", "Ремчик", "Савоччин день свободи", "Скарб Антончика Монте-Крісто", "Сопілонька з калиноньки, ясенове денце", "Чарівна паличка", "Чепурунчик", "Чий песик?", "Чого в Діда Мороза борода із кудельки", "Хлопчик та білочка", "Хочеш бути щасливим, не будь лінивим", "Як стати чарівником" - дитячі оповідання Анатолія Григорука.

В історії різномовної поетичної Шевченкіани, яка бере свій початок ще за життя Кобзаря, серед багатьох її творців визначилося місце й для відомого українського поета й прозаїка Богдана Лепкого (1872 - 1941 рр.) - автора поезій та книжки "Про життя великого поета Тараса Шевченка", історичних повістей і романів. Ще на початку XX століття він продовжив поетичну Шевченкіану віршами "В кріпості", "Умер поет" та триптихом "В Тарасові роковини", об’єднаними в цикл "Шевченко" (1902). Читайте вірші Богдана Лепкого: "В кріпості", "Умер поет", "В Тарасові роковини", "Благословенна най буде година".

"Сумнолистого жовтневого полудня брів Віка додому. Ніщо не радувало його - ні погожий суботній день, ані завтрашній вихідний. На душі в хлопця шкребли коти. І не ті коти, яких часто ще можна бачити в рамочках на стінах квартир або ж базарного дня у тьоть чи дядь з червоними обличчями - пухнастеньких котиків з голубими очима й рожевими бантиками на шиях, - а брудні й жилаві коти, королі задвірків і горищ, котрі пружнисто никають містом, зневажливо скалячись на перехожих. Ті коти, що не вагаючись і миті, заводять одчайдушні бійки за парканами чи просто на вулицях і виповнюють моторошним нявчанням тишу поснулих вулиць уночі. І от сьогодні, тільки-но Віка вийшов із школи, п’ятеро чи шестеро харцизяк і допалися до його душі..." (Ярослав Стельмах)