Публікації за тегом: Діти

"А на Україну вже весна прийшла,
Високо у небо сонце підняла.
Квіточки барвисті в трави заплела,
Щоб розквітла наша матінка–земля."

(Юлія Хандожинська)

Михайло Чабанівський належав до найкращих українських літераторів, що виступають на захист природи своєю творчістю і діяльністю. Тематика дитячих творів різноманітна. Письменник переносить читачів в пореволюційні роки, розповідає про життя сільської дітвори після війни. Інші оповідання присвячені шкільному навчанню, праці, дозвіллю дітей. Чимало сторінок творів Михайла Чабанівського пройняті любов'ю до рідної землі, до її богатств і краси. Ряд своїх книжок (роман "Тече вода в синє море", повісті "Стоїть явір над водою", "Лебедина сага", збірки оповідань) письменник цілком присвятив змалюванню образів людей, які віддають своє життя високому служінню рідній землі, збереженню її лісів, річок, птаства, звірини, рішуче борються проти браконьєрів, обивателів, бездушних нищителів природи. Берегти, плекати, примножувати... Це заповіт для кожного із нас і для наступних поколінь.

 

Одна з книжок письменниці Катерини Бабкіної допомагає важкохворим дітям боротися за видужання. Як? Частина коштів з продажу йде на благодійність. Загалом Катя часто бере участь у заходах, які покликані підтримати дітей у скрутних ситуаціях. «Благодійність — це допомагати тим, хто потребує, саме в тому, чого людина потребує. Це розуміння чужої потреби й осмислена робота. Моя улюблена благодійність — це придумувати кращі та веселіші шляхи допомогти людям усвідомити необхідність комусь допомагати». (Катерина Бабкіна)

... От уже ніби й довідалися, що то за страшна сила, яка прагне знищити всіх людей і взагалі всіх живих істот на Землі, а як її здолати – так нікому й не відомо. Безнадійний, жахливий, авантюрний план Лисого не сподобався нікому – ні Лелі, ні Марічці, ні Бороді... І все ж усі вони й навіть півень на ймення Сокіл беруться допомогти. Страшно й подумати, до чого це може призвести. І все ж – звідки ця темна підземна сила взялася? Чому вона така ворожа до людини? На ці запитання, можливо, відповість доля зовсім іншого персонажа, який назвав себе Інженером. Остання книга трилогії “Лісом, небом, водою” так само сповнена фантастичних пригод і пригодницької фантастики, як і дві попередні: "Лисий" і "Леля".

 

«Література для мене – це життя. Писати почала, відколи себе пам’ятаю. Мабуть, разом із малюванням, яке теж дуже любила. У власній творчості прагну поєднати багато складників, досягнути максимальної динамічності та ємкості сюжету, легкості й образності мови, правдивості, життєвості відображення, свіжості образів тощо. Хто зна, можливо, колись це і вдасться? Чим є для мене дитяча література? «Не відокремлюю дитячої літератури від «дорослої». Дитиною зображала з ляльками велику маму, зараз – по-дитячому прагну якогось вигаданого загадкового і захищеного світу – де та лінія, котра визначає межу між дитинством і дорослістю в кожній людині?..» (Марина Павленко)

До книги Марини Павленко "Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині" увійшли такі казки (усі вони зібрані тут, в одній добірці):

- Мандрівниця мимоволі (Казка про Казку)
- Хатка для Нехайка (Н е д б а л а  казка)
- Баба Віхола (Н е о б е р е ж н а  казка)
- Перевізник Микита (Н е й м о в і р н а  казка)
- Лілея (З а б у д ь к у в а т а  казка)
- Мельниківна (В е р е д л и в а  казка)
- Півтора бажання (О щ а д л и в а  казка)
- Як Реготушка врешті зажурилася (С м і х о т л и в а  казка)
- Удова й два сини (Т е р п л я ч а  казка)
- Хлопець, який нарешті переміг свій страх (П о л о х л и в а  казка)
- Золота шабля (М о т о р о ш н а казка)
- Мандрівниця повертається.

"Абетку ти береш до рук.
Абетка — ключ до всіх наук,
До всіх історій чарівних,
І таємничих, і смішних.

Рушаймо! Ось вона, твоя
Стежиночка від "А" до "Я""

(Григорій Фалькович)

Вірші поета Григорія Фальковича викликають усмішки, смішки́, сміх та регіт. Він — людина з яскравим почуттям гумору.  
Тож і наша розмова вийшла жартівлива.
— Чи варто забороняти якісь книжки?
— Варто забороняти найкращі книжки, щоб діти захотіли порушити заборону, добралися до них і прочитали.
— Як відрізнити гарну книжку від поганої ще до того, як її прочитаєш?
— Пильненько придивитися до тих знайомих, кому книжка подобається, а кому — ні. Якщо певну книжку уподобала гарна людина —  то варто спробувати почитати…

"Перший сніг цього року випав дуже рано, ще на початку листопада. Він був мокрим, липким і свого запаху ще не мав. Пахнув прілим листям, присохлими бур’янами й утомленим вітром, який завжди в лісі трохи розгублений, а часом і боязкий. Вибравшись ізранку зі своєї хатки на галявині в заростях терену, старанно замаскованої купою сухого гілляччя, їжак Петро зітхнув. Брудні клапті першого снігу скапували поміж гілок, навіваючи думки про застуду, ангіну й гірку мікстуру, яку доведеться пити, пропускаючи школу. А ще про те, що за першим снігом неодмінно прийде перший мороз, а отже, в його рідні кущі скоро навідаються ласі істоти. Бо ягоди терену достигають із першим морозом, а доти вони терпкі й несмачні..." (Іван Андрусяк)

"Мишкові миші" Галини Вдовиченко -  казка про різних мишей, яким доведеться порозумітися й  посваритися, нареготатися й побитися - перш ніж вони створять супер-пупер мишачий рок-бенд... Дивіться та слухайте казочку, яку для вас читає Фоззі.

"З дитинства мене оточувало дуже багато книжок, бо мої батьки мали гарну бібліотеку. Кілька полиць були тільки моїми — з найкращими дитячими книжками, які тоді лишень можна було знайти й придбати. Мені так подобалося читати, що я собі мріяла й про якусь таку професію. Сиди собі, читай! Але ж ви знаєте, що мрії збуваються. Тепер я і пишу книжки, і видаю, і, звичайно ж, читаю! І це справжня насолода!" (Мар’яна Савка)

 

 

 

 

"Колись дуже давно Папуга не вмiв розмовляти. А навчитися йому дуже хотiлося.  Полетiв вiн до великого болота, в якому лежали бегемоти. "Яке гарне болото!" — казали вони i занурювалися у те болото по самiсiнькi очi. Папузi болото зовсiм не подобалося. Але, щоб навчитися розмовляти, вiн повторював за бегемотами..." (Галина Малик)

"Про кита", "Черепашенята", "Пелікан", "Чайки", "Хвилі", "Повітряний змій, "Краб" - віршики Оксани Лущевської зі збірки "Про кита".

"Жила собі Цяточка. Була вона маленькою і почувалася добре.  Одного дня вона побачила біля себе іншу цяточку. Від цього їй стало радісно і захотілося дружити. Нову цяточку звали Ляпкою. Вони перезирнулися, і так почалася їхня дружба. Незабаром Цяточка помітила, що коло них з’явилася велика Цятка. Вона ставала дедалі більшою й наближалася до її подружки. Цяточка поспівчувала подрузі. Адже велика Цятка може поглинути її! Однак Цятка не поглинула Ляпку, а обійняла її і почала з нею приятелювати..." (Катерина Єгорушкіна)

 

Восьмирічна українка Марія Воловод Христодуліду посіла перше місце на міжнародному пісенному фестивалі “Eurokids”. Цього року фестиваль проходив у Італії, де брало участь 29 учасників з різних країн.

 

"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)

"Угода" – це уривок з повісті-казки українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі», в якій поряд із сучасними школярами діють персонажі із народних казок, вчить чесності, справедливості, бережливому ставленню до природи.

"Дракон Омелько понад усе на світі любив розповідати казки. Але усі, крім його дружини дракониці Килини, перелякано втікали від нього. Проте згодом в Омелька все ж з’явилися слухачі: жаби Кумка та Гамка, зайчик Сашко, лосі Ось, Осьось та Лосось. Друзі любили не тільки слухати, а й обговорювати казки дракона. Джини — істоти загадкові й навіть дивакуваті. Бо хіба буде нормальне створіння, хай навіть казкове, жити в старій лампі чи у тісному глеку? Та ніколи у світі! А джини ще й як живуть — і то тисячами років. Ці могутні чарівники могли б легко начаклувати собі просторі палаци чи хоча б трикімнатні квартири з балконами. Аж ні, протискаються у глиняні глеки через вузькі горловини..." (Сашко Дерманський)

"Уздовж алеї парку біг хлопчик. Був ясний весняний день, на деревах співали пташки, серед квітів літали барвисті метелики. Хлопчикові було весело. Він біг, розмахуючи руками. Уздовж алеї росли маленькі липки, їх недавно посадили. На гілочках зеленіли ніжні пахучі листочки. Хлопчик зривав їх і кидав собі під ноги. Потішався. От зупинився біля однієї липи. Та не листочок відірвав, а цілу гілочку відчахнув. Гілочка впала додолу. Хлопчик на хвильку зупинився, глянув на тремтячі листочки. Глянув і на липку. З північного боку зяяла ранка... Хлопчикові стало жалко липки, та жалість у його серці жила недовго. Бо надворі був такий радісний сонячний день... Хлопчик переступив гілочку й побіг далі. Минуло багато-багато літ. Хлопчик виріс, став дорослий. І діти його повиростали..." (Василь Сухомлинський)

"Цю історію на Святвечір любив оповідати мій дідусь... Не тепер і не колись жила собі в нашому містечку одна сім’я: тато, мама і троє діток — Тарасик, Настуня та Ільчик. У їхній привітній оселі завжди було багато радості і сміху. Яких лишень забав не вигадували вони — і «князівна», і «чіт-нечіт», і «скіки-скіки», і, звичайно ж, «смішний телефон». А на свята їхній татусь наймав бри́чку із золотогривим конем, і вони всі разом їхали за місто до лісу..." (Іван Малкович)