Публікації за тегом: Діти

"Всі хлопці заздрили Василеві. Ще б пак не заздрити! Синичка, яку він вирвав з кігтів шуліки, зовсім звикла до хати. Василь вирубав для неї велику гілку і причепив до стіни. Там синиця і лазила, мов акробат. Годував її Василь. Насипле насіння конопляного, синичка і клює його. Всіх комах синиця в хаті виловила. Лазить вона всюди, в кожну щілину зазирає. Помітить таргана, то вже не втече! Націлиться своїм довгим, чорним, тонким дзьобом — і немає таргана. Проковтнула його синиця. Тепло в хаті. А надворі завірюха гуде, снігу намело так багато, що й тинів не видно. Все позамітало. Цілий ранок Василь з батьком сніг одкидали, стежки прочищали. Прийшов до Василя його товариш Миколка. Дивилися хлопці, як синичка весело стрибає. А Миколка й каже..." (Олександр Копиленко)

 

"Хочу розповісти про дівчинку, яку ти недавно бачив. Пам’ятаєш, у магазині: вона сердилась, аж ніжкою тупала, бо мама не хотіла їй купити... ой, забула що. Чи то іграшку, чи хустинку-носовичка, чи щось інше. А оце дівчинці (звуть її Улянкою) захотілося нової парасольки.
— Купи! — смикала вона маму за рукав.
— Нащо її тобі, Улясю, в тебе є парасолька.
— Але не така. Та без квіток, і не червона. Купи!..." (Зірка Мензатюк)

Вікторія Гарванко – зіронька, яка так стрімко сходить на мистецькому небосхилі, і творчий потенціал якої, як і її талант загалом, зростають день за днем. 6 травня у Мадриді відбувся перший сольний концерт юної співачки Вікторії Гарванко. 11-річна талановита дівчинка зібрала повну залу глядачів, цінителів української музики.

 

"Чого я другу не сказав
про золоті піски?
Ми подалися б з ним на став
шукать собі казки."

(Галина Кирпа)

"У горах Карпатах на полонині Цадул росла маленька арніка. Навколо стояла тисяча різних трав і тисяча квітів, вони лепетали під вітром і слухали казки про Чугайстра. А маленька арніка цілі дні дивилася на сонце. "Яке воно миле й усміхнене! — говорила рослинка.— Я б хотіла бути схожою бодай на найтонший його промінець!" "Що ти кажеш! — шелеснув кмин.— Хіба можна квітці рівнятися до сонця? Цвіти, як я: скромно, зате суцвіть багато!" "Або як я: пахну, наче мед!" — хвалився медівник. "Ні, краще, як я! — порадила польова гвоздика і показала рожеву квітку-зірочку".
Сонце слухало їх з висоти і голубило кожну зеленинку..." (Зірка Мензатюк)

"Рядки, що допоможуть дитині усвідомити своє призначення на Землі. Це віршовані перлини з розмови дитини й Бога." У збірці Галини Кирпи "Ну й гарно все придумав Бог" представлено такі поезії для дітей:

"А йди до нас куті їсти", "Бог і задачка", "Ваша Водо-Величносте", "Де рай?", "Знов будемо жити разом", "Люблю ангелів", "Маковій!", "Мене наздоганяє вітер", "Мені це присниться", "Мій Ангел", "Мурка не думала", "Небесна Твоя Країна", "Невидимка", "Нехай би грім", "Ніч знає багацько снів", "Ну й гарно все придумав Бог", "Пане Сонечку Великоднє", "Парасолька для Бога", "Святому Миколаю пощастило", "Сім днів", "Ти знаєш усе", "У мене є таємниця", "Ходімо, Колядко, зі мною", "Храм квітів", "Я бачила".

 

"Шалахмунеси", "Казковані коні", "Хвости", "Хоробрі хробаки", "Броня зиму малювала", "Твоя мета", "Манікюр", "Грип", "Про заздрощі", "Обіцяю", "Приємна зустріч", "Уїкенд", "Дитяча мова", "Не давайте мені їсти", "Пітон", "Хто на повідку", "Ми зробили з м’якуша...", "Ми зробили з пенопласту..." - поезії Григорія Фальковича з книжечок "Смик - Тиндик", "Про котів та про собак", "Улюблені вірші-2", "Хвацькі вірші — Бешкетні вірші".

"Настуня сиділа на кухні одна. Скоро Новий рік, а їй проте нітрохи не весело. Тато у своїх важливих справах поїхав аж на Кавказ, мама захворіла. Учора вона ходила удвох з Настунею по ялинкові іграшки й, видно, простудилася. Що ж це буде за свято?! А дідусь-лісовичок з учорашніх покупок стоїть на підвіконні і знай поблискує зеленою бородою, ще й підморгує. "Не моргай. Ти не справжній, ти скляний",— прошепотіла Настуня. Дідусь-лісовичок нахмурився. «Начеб образився?» — здивувалася мала. А що вона не любила, аби хто-небудь гнівався, то мовила: "Я не хотіла тебе скривдити. Я просто не чула, щоб справжні лісовики продавалися в магазині іграшок". І тут, уявіть собі, лісовичок заговорив..." (Зірка Мензатюк)

"Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
 Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
 Заглядає в шибку казка сивими очима,
 Материнська добра ласка в неї за плечима." 

(Василь Симоненко)

"Ту-тук! Ту-тук! Ту-тук! Серце шалено стукотить у грудях, мало не вискочить, а заєць мчить щодуху, аж вітер свистить у вухах. Донизу — що й світ обертом, далі під гору, під гору... От-от дожене хижий лис, от-от упіймає... Раптом шлях перетнуло глибоке провалля. Здавалось, це понад заячі сили, але рятунку не було. Вухань стрибнув — і сталося неймовірне: він переплигнув яругу. Краєм ока побачив, як щось круглясте і яскраво-червоне упало на траву, в грудях стало тихо-тихо, і зайчик зрозумів, що то вискочило його власне серце. Але він тільки очі скосив і біг далі, хоч утікати вже не було від кого — лис залишився по той бік провалля. Ген-ген віддалік Вухань став, переводячи дух. У грудях, там, де мало калатати серце, загус незвичний холодок, і зайчикові стало страшно. Вернутися? А що, як лис перебрався через яругу і вже по цей бік винюхує його слід? А серце — хтозна, може, він і без нього проживе? Потупцювавши на місці, заєць поплентав додому..." (Зірка Мензатюк)

"Тико і Волохан", "Хвиля-напасниця", "Волохан сміливий і прудкий", "Волохан сповіщає мисливців", "Волохан не любить лихих людей", "Водій", "Пурга", "Де Умк?", "Умкова рукавиця", "Волохан веде" - такі оповідання містяться у пропонованій ілюстрованій книжечці Миколи Трублаїні "Волохан". 

"Все позеленіє", "Золота бджілка", "Лелечі спомини", "Наберу дощу", "Плело віночок літо", "Плело віночок літо", "Стежинко, поведи", "Там дерева, там озера, там зоря", "Що котам сниться", "Я буду, немов дзвіночок" - поезії Галини Кирпи для дітей зі збірки "Плело віночок літо".

 

«Пісня про матір» (слова Бориса Олійника, музика Ігоря Поклада) - надзвичайно красиве виконання а капела на п`ять голосів Театром пісні "Джерела".

 

"Абрикоса", "Безкінечна жабка", "Варта", "Весна", "Вишивання", "Вірш про крука", "Вірш про Чорного Шкрета", "Вітер на Десні", "Гори", "Гостина", "Гриб", "День великий, а ти малий!", "День до вечора клониться", "Дивлюсь на літо", "Дивний лис", "Диво-день", "Дідок огірок", "Для кого живеш", "Дорога для хрущів", "Дубок навесні", "Дуже гарний літачок", "Зайчик і перекотиполе", "І це називається літо", "Клопіт", "Ключі од веселих снів", "Коли б мені", "Коли я був", "Кольоровий вітер", "Крамарі снігурі", "Метелик і літак", "Ми всі під одним дощем", "На галяві мухоморській", "Неділя", "Отака синичка", "Павук", "Перед зливою", "Розмова", "Ромашка", "Слон мандрує до мами", "Сонечко нікого не боїться", "Так гарно, що весна", "Усі трудяться", "Хмарки", "Хмаролам", "Чого я другу не сказав", "Я серед лугу", "Ялинонька, сосонка і смерека" - дитячі віршики Галини Кирпи зі збірки "Диво-день".

 

Умовилися ми з Василем піти на цілий день на річку. Окунів ловити та на качок полювати. Любить такі мандрівки мій допитливий малий приятель. Обіцяв Василь раненько до мене зайти, та щось довго його немає. Я вже й зібрався, наготував усе, погодував своїх вихованців — пташок та білку. Думав, доведеться самому йти — мабуть, мій Василь заспав, хоч такого з ним ніколи не було. Коли умовлялися вдвох іти по рибу чи на полювання, Василь ніколи не спізнювався, а часом і мене будив. Такий завзятий він мисливець та рибалка! Аж ось, зрештою, хтось тихенько постукав у двері. Відчиняю двері; бачу, що Василь якусь новину приніс. По очах бачу, бо вони переможно посміхаються і блискають.

Оповідання Олександра Копиленка для дітей про весну та природу: "Весна іде", "Сади ідуть", "Найвеселіший місяць", "Покинуте гніздо".

"... Біжить їжак. "Оце,— каже,— нитки несу. Дома жінка і чотири дочки, голки свої, нитки матимуть,— хай вишивають рушники". Дорогою — автобуси, мотоцикли, ще й віз торохтить колесами. їде дід Микола,— поросят продав, тепер везе бочку соснову. Баба в ній наквасить капусти, буде до пиріжків, до вареників, на капусняк та й так до картоплі. Їде Катруся — з новим свищиком. Я-ак свисне в нього — всі страховища повтікають, і не буде чого боятися..." (Зірка Мензатюк)

"Був собі автобус. "Ну і що? — скажеш ти.— Автобусів тисячі." Воно правда: у світі немало цікавіших речей. Та незвичайні пригоди трапились саме з простим приміським автобусом, до всього ще й не новим. Отож був собі веселий деренчливий автобусик з потертими сидіннями і припилюженими боками. Його колеса добре знали й асфальт, і кам’янисті гірські шляхи, адже бігав він з далекого села до Коломиї, тоді з Коломиї знов у село, і так щодня туди-сюди, туди-сюди. Часом він їхав майже порожній, а то набивалося стільки людей, що ніде й повернутися, знадвору ж просили: посуньтеся на півчоловіка! І в автобус втискалося ще з десяток пасажирів з кошиками й бесагами, ліжниками й дубовими бочечками, свіжими коломийськими калачами, коробками з чобітьми, новими каструлями, з молдавським виноградом і ванільними булками дітям на гостинці. Все це неодмінно поміщалось, і, що цікаво, люди ніколи не сварилися. Навпаки, вони ще й підсміювалися над тиснявою та над своїм торгуванням, бо, як ви, напевно, здогадалися, так завізно бувало у ярмарковий день..." (Зірка Мензатюк)

Повiсть-казка українського письменника Володимира Рутківського "Гостi на мiтлi" вчить чесностi, справедливостi, бережливому ставленню до природи. У цьому фантастичному творі поряд iз сучасними школярами дiють персонажi iз народних  казок.  Читаємо або завантажуємо повість-казку на ваші ґаджети.

"Молода яблунька у приміському саду зацвіла цього року вперше. Була вона вже височенька, цвіту на гілках розсипалось рясно-рясно, і вона невимовно пишалася ним.
— От побачите,— шелестіла то до одної, то до другої своєї сусідки — старих розлогих яблунь,— побачите, скільки плодів буде в мене восени. Великих, одне в одне, жовто-рум’яних, адже я — сорту золотий ренет. Правда, гарна назва?
— Правда,— відповідали літні дерева, тепло усміхаючись на її слова..." (Зірка Мензатюк)