Публікації за тегом: Діти

"Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці. Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться..." (Василь Сухомлинський)

Різдвяна пісня "Коляда", "Новий рік", "Зима", "Сніжиночка", "Морозець", "Рушничок", "Мамина казка" - пісні для дітей, створені харківським композитором Миколою Ведмедерею і поетесою Юлією Хандожинською з Вінниччини. Тут надаються і слова пісень, і ноти. Тож, беріть їх та співайте – усі, хто прагне виконувати гарні українські пісні!

"Вже переїхало з полів 
Зерно у затишні комори 
І відчинились для птахів 
Ворота вирію над морем."

(Анатолій Качан)

 

 

 

 

"Восени багато роботи для жінок. Не встигне жінка вибрати цибулю і часник, як вже квасоля проситься — тріскають стручки і показують білі зуби. А кукурудза, буряки, картопля... А сливи, яблука, груші! Треба ж назбирати і грибів, ожини, горіхів. Та що там казати: роботи по вуха. Бо треба й посадити, й пересадити, й розсадити... Зібрати, перебрати, перекласти, висушити, змолотити, очистити, поскладати, дозбирати... Зима спитає, де літо було. Зібралися жінки на раду. Вирішили вирядити до цариці Осені свою посланницю — чесну і працьовиту дівчину, щоб переказала Осені їх вічний жаль і попросила полегшити клопоти. А жила цариця Осінь не далеко, не близько, а за сімома горами, за п’ятьма лісами, за трьома річками. Та й дорога була небезпечна..." (з легенди)

"Жили собі в одному селі чоловік та жінка і був у них один-єдиний син. Коли син народився — зраділи вони: буде кому доглянути їх до старості. Ось виросте син і буде поле орати, худобу пасти, дрова на зиму запасати, а вони, старі, відпочинуть. Та от син виріс, батьки постаріли, а відпочинку їм немає. Син вийде на сонечко, розляжеться на траві і лежить, а батьки працюють. Лежить їхній син і мріє про те, як піде він у місто і знайде під кущем торбу із золотими монетами..." (з народного)

 

"Давно це було. Лаппі, сміливий мисливець, покликав друзів поганятися за оленями. Цілісінький день вони були в лісі. А коли настала ніч, заночували в лісовій хатинці. Уранці Лаппі погримів лижами й сказав..." (з фінської легенди)

 

 

 

Приходьте на міжнародний молодіжний форум «Космос і Майбутнє» у Києві з 3 по 5 жовтня! Долучайтеся до творення космічного майбутнього України! 3 дні - 3 локації. Спікери з 12 країн. Космохакатон. Вхід – вільний. Космос – це мрія всього людства, а також історія і майбутнє України. Організатори: УМАКО «Сузір’я», UkraineIS – «Україна Є», Центр «Лілея» та «Українсько-норвезький міст». 

 

Про те, як усе відбувалося, читайте у матеріалі, наданому співорганізатором Форуму "Космос та майбутнє" Сергієм Вакаріним:

Перший у світі Космохакатон пройшов у Києві в рамках Форуму «Космос і майбутнє»

 

 

"Після жнив залишилася на полі пшенична зернина. З нетерпінням чекала вона дощу, щоб заритися в сиру землю до настання холодів. Мимо пробігала мурашка й помітила зернину. Зраділа знахідці, узяла на спину важку ношу й повільно поповзла до мурашника, щоб до вечора встигнути додому..." (Леонардо да Вінчі)

"Син спостерігав за стареньким батьком, котрий щодня багато трудився, а навесні взявся садити сад. Юнак підійшов до батька, поглянув на маленьку яблуньку, яку той старанно обкопував, і запитав: «Батьку, я бажаю тобі ще багато літ життя, але невже ти ще сподіваєшся їсти плоди із цієї яблуньки?»..." (з народної притчі)

"Либідь", "Сонет про Батиєву гору", "Сніг", "Дума про українську пісню", "Зимовий етюд", "Рідна мова", "Елегія", "Мить", "На спомин", "Над затокою", "На Дніпрі", "Елегія на березі Дніпра", "Запросини до мандрів" - поезії Володимира Підпалого, що увійшли до запропонованої добірки.

"— Щось годинник, — каже тато, —
Раптом зупинився.
Треба в чистку віддавати,
Мабуть, запилився..."

(Грицько Бойко)

"Годинник на вежі був  окрасою та й необхідністю для міста. Всі мешканці звикли звіряти за ним час. Закохані призначали під ним зустрічі, освідчувалися в коханні і милувалися його вишуканою оправою та стрілками. А стрілки були справді гарні, з чудернацько викуваними з заліза викрутасами і гострими носиками. І так справно перестрибували з однієї годинникової поділки на іншу!Люди часто казали: «Ох, які гарні ці стрілки ! І як вірно відлічують час!» Сестри-стрілки це почули й запишалися своєю красою, потрібністю, та стали зарозумілими. Гордо дивилися на свої витончені пальчики, вигадливо закручені на ручках, що впевнено стояли по боках тоненьких тіл..." (Валентина Дячук)

"Після теплого літечка, коли всі звірі починають готуватися до зими, Гусак-Розумак вирушив у дорогу в пошуках їжі. Пам’ятає, що коли він був ще маленьким, дідусь розповідав йому про пшеничне поле. Туди всі гусенятка бігали збирати колосочки. Ішов він, ішов, аж чує – хтось плаче. Зупинився Гусак і бачить: двоє мишенят сидять у траві і сльози витирають. "Чому ви плачете?" – запитав Гусак. "Як же нам не плакати, – відповіли мишенята, – колись нам було весело, ми бавилися і були щасливі. А тепер щастя покинуло нас: мама занедужала, а ми хочемо їсти й не знаємо, що робити. Ти не можеш нам щастя повернути?"..." (Ася Дєточкіна)

"На одній невеличкій, проте затишній галявинці, порослій кущами дикої малини та ожини, мешкала не одна лісова родина. У хатинці під зваленим деревом жила сім’я їжачків, на сосні в дуплі оселилася білка, а під густим корінням облаштував собі нірку заєць із великою сім’єю. Весело і дружно жили мешканці галявинки. Працювали з ранку і до вечора, слухали спів соловейка та синички – і ніколи не нудьгували. "Послухай-но, сусіде, – гукнув якось зайчик Клаповух до їжака Будячка. – Я недавно бігав лісом і побачив неподалік велику грушу-дичку. Вона вже достигла і грушок під деревом – на всю зиму нашим родинам вистачить. Ходімо назбираємо!" – "Ходімо, друже, та ще й сусідку Вивірку гукнімо із собою"..." (Олеся Лісова)

"Заклопотана їжачиха кинула хатні справи і ледве встигла схопити за вухо бідового синочка, який і гадки не мав повертатися додому. Він дзиґою крутнувся біля дверей і хотів було у дременути в ліс. "Попався, шибенику!" — промовила з полегшенням їжачиха. Придивившись до сина, вона аж лапками сплеснула: "А який занехаяний! Ти хоч глядівся в Голубе озерце?" Вигляд у малюка й справді був неохайний: мордочка замурзана, голочки позлипалися. Розпашілий від гри, він тільки хекав і підшморгував носом..." (Леся Мовчун)

"Сита кумася лисиця вийшла в поле погуляти, на травичці повалятися, за комашками жартома пострибати. Гуляла вона, гуляла, перекидалася і раптом побачила на березі рака. «Бач,— думає, — який незграба, все задки лізе, нема того, щоб по-нашому побігати та попустувати». І почала вона рака займати та глузувати з нього..." (Володимир Даль)

"Миколай по світу ходить,  
До малят в гості заходить,
Роздає усім гостинці,
Що сховались у торбинці.
Ось цукерки, ось пенал
Апельсини і журнал.
Ні про кого не забув
До усіх вночі прибув." 

(Юлія Хандожинська)

 

"Жили собі брат і сестра – півник та курочка. Побіг півник у садок та й почав клювати зеленісіньку смородину, а курочка й каже йому: "Не їж, півнику! Почекай, поки смородина достигне." Півник не послухався, клював та й клював і наклювався так, що насилу додому дійшов..."

(Костянтин Ушинський)

"У давню давнину, за казкових часів, кенгуру ходив на чотирьох ногах, як і решта тварин. Він не стрибав так, як тепер, зате вмів дуже швидко бігати. Кенгуру був соромливий і жив сам собі. Удень він звичайно лежав у затінку дерев, а вночі виходив у степ пастися. Якось, коли він спав під деревом, сталася страшна пожежа - зайнявся буш. Кенгуру прокинувся і метнувся тікати, але вогонь наздогнав його..." (з австраліської народної казки)

"Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак. "Здоров був, їжаче!" — "Здоровенькі й ви будьте," — відповів їжак і згорнувся клубочком. "Як здоров’ячко?" — "Спасибі." — "А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось." Згорнувся їжак іще тугіше, засопів..." (з української народної казки)