Публікації за тегом: Вірші

"Яблуко з яблуні впало.
Ярослава яблуко взяла:
«Дуже-дуже воно яскраве –
Не з’їм, і не дам Ярославу;
Яблуко понесу на віконце –
Хай дорогу показує сонцю!"

(Володимир Нагорняк)

"Йшов по лісу Йосип,
Налетіли оси:
– Йосипе-Йосипе,
Дуже злі оси ті!..
Накусались досита
Оси Йосипа."

(Володимир Нагорняк)

"...Ясинувата...
Пітьма патлата
На місто впала;
Біля вокзала
Неон палає;
Хто зустрічає?..
Синочка — мати..."

(Володимир Нагорняк)

 

 

"Україно моя", "Земля, освячена Тарасом", "Я з цих країв", "Барвінок", "Осколки серця", "Симфонія весни", "Куди пішли?", "Йдемо з батьком по гриби", "Вовк, коза й капуста", "Херсонський сніг" - вірші з книги Володимира Нагорняка "Український рік".

"Зоря-зоряниця,
Плаче дівиця.
Місяць проспав –
Сліз не підняв;
Сонце устало,
Сльози підняло,
Аж задивилось – краса!
Що ж то за сльози?"

(Володимир Нагорняк)

 

Читаймо з дітками цікаві п'єси для малят від Володимира Нагорняка:

 "Урок виховання 1" (идаропна міні-п’єса)

 "Півникова наука" (п'єса для дітей)

 П'єса "Чому рак червоний?

 "Чапля чоботи пошила" (міні-п’єса для дітей 3-5 років)

  "Дитсадівський розмов-ляль-ник" (міні-сценки для дитячого садочка)

 

"Україно моя", "Земля, освячена Тарасом", "Я з цих країв", "Барвінок", "Осколки серця" - вірші з книги Володимира Нагорняка "Український рік".

"Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки..." 

(Володимир Підпалий)

"Там  снігу  ще  й  снігу  на  цілий  світ,
де  гуси  летіли-летіли  -  і  впали.
Там  подих  Ваш  перший  і  перший  Ваш  слід
уперто  шукає  пам'ять..."

(Володимир Підпалий)

Віршики Володимира Підпалого для малят: "Лічилка", "Зозуля", "Гуси", "Казочка про сонце", "Лісове джерельце", "Весна", "Дзвоники", "Липень", "Літо", "Суниці", "Передзим'я", "Зимовий бір", "Морозний вечір", "Снігурі", "Зайчик", "Пес", "Кожух", "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Нісенітниця", "Чередник", "Скоромовка", "Загадка", "Гарбуз", "Казочка про телятко", "Кінь".

Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... і зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справлені почуття - завжди безкорисливі. Так мало відвела доля цьому поетові, який своїм тихим, але чесним і світлим словом умів лікувати скалічені душі! Він прийшов у літературу зі славним поколінням шістдесятників, які змінили світ, давши йому зрозуміти: найбільша цінність у житті - ковток свободи...

Поезії для дітей від Володимира Підпалого про тваринний світ: "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Німенітниця", "Зозуля", "Лічилка", "Гуси".

 

 

 

 

 

 

"... В умовах жорстокого національного гніту, «під страшним російським режимом, під яким не можна було навіть говорити рідною мовою, майже нічого не можна було писати, а тим більш мати свою пресу, школу й урядування», як згадував Володимир Самійленко, минуло майже все його життя. Тільки два місяці ще в студентські роки він міг відчути, що значить бути вільним, і то завдяки громаді київської української інтелігенції, яка дала йому кошти на поїздку до Галичини. «Дивно було почувати, що над твоєю душею не стоїть російський жандарм, що за одне непевне слово може тебе заарештувати й запроторити бог зна куди»... Володимиру Самійленку властива органічна єдність особисто пережитого і змісту ним написаного в усіх жанрах його літературної творчості — в ліриці, сатирично-гумористичних поезіях, прозових фейлетонах та оповіданнях, драматичних творах і навіть у статтях та рецензіях..."   (М. Г. Чорнопиский)

Володимир Євтимович Свідзінський — видатний український поет-лірик, незрівнянний майстер поетичної медитації, твори якого зачаровують яскравою самобутністю, безпосередністю, мудрим спокоєм споглядання й любові. Творчість Володимира Свідзінського мало відома читацькій аудиторії, позаяк довгі роки поспіль його ім’я і трагічна доля замовчувалися, а за життя поета побачили світ лише три його невеличкі поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922), «Вересень» (1927) та «Поезії» (1940). Микола Бажан свого часу писав про Володимира Свідзінського: «Це — поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю».

"У тім краю, відкіль весна нам перші вісті шле, 
Була собі вдова одна — Нанана Боселе.
Дві дівчинки росло при ній і ще дитя мале.
І кажуть люди, що вдова поставила свій двір 
Коло дороги, де блукав і кочовик, і звір,
І що двора не прихищав ні тин, ні частокіл,
Нанана смілива була і певна власних сил.
От сталося, пішла вона у гай по вітролом,
Аж до оселі слон бреде, виляючи хвостом, 
Неначе скирта лугова, оперта на стовпи.
Від човгання незграбних ніг здвигаються степи..."

(Володимир Свідзінський)

"Прозорий січень небо розтворив 
І знову світло світові явив.
Срібліє обрій в ніжному тумані; 
Широко день роздав блискучі грані,
І я дивлюсь — і всі щасливі дні,
Що спопеліли в сонячнім вогні,
Мов віяло, таємною рукою 
Розгорнене, встають передо мною.
І первісна затаєна любов 
На мляве серце напливає знов..."
(Володимир Свідзінський)

 

"Колись у давній давнині - є в людях поговір -
Численні карлики жили серед Кавказьких гір,
Такі дрібні, що папороть здавалась їх очам 
Високоверхим деревом з розложистим гіллям.
На неї лазили вони, стинали гілочки 
І мудро будували з них хороші теремки.
І добре жити їм було. Розумні та сильні, 
Вони уміли ставити огради кам'яні, 
Стріляли з лука дичину, багато мали стад, 
Удозвіль зерна й волокна..."

 (Володимир Свідзінський)

"Був дід, і баба, і синок їх милий, 
Івасик був, чорнявий хорошень.
Він пас гусей, робив до лука стріли 
Або кував зозулею з вишень.
Була й сестра в Івасика, Олена.
Та що ж? Сестра не бавилася з ним: 
Завжди понура, заздра, потаєнна, 
Вона не знала приязні ні з ким..."

(Володимир Свідзінський)

"Ти увійшла нечутно, як русалка, 
Обличчя тлінне, спущені повіки,
Вогка земля в одежі. Ти сказала, 
Глузливо усміхаючись: — А, морок, 
Морока, труд гіркий — живу сховати! — 
Я крикнув і збудився. Ніч стояла,
Ніч, повна шуму й древньої скорботи.
І плакав я вночі. Ти так далеко! 
Страшна земля в одежі... Так глибоко! 
Та сосонка, приставлена до тебе,
Та сосонка зів’яла чи живе?.."  (Володимир Свідзінський)

 

Зміст книги: Нанана Боселе Сонцева помста Сопілка Чудесна тростка​ Кий

Казки класика вітчизняної літератури, одного з найбільших поетів XX століття Володимира Свідзінського друкувалися в часописах ще в 1930-ті роки, а відтак на довгі десятиліття були несправедливо забуті разом зі своїм автором. Лише в останні роки український читач наново відкриває для себе дивовижний казковий світ поезії цього «тихого генія». Сюжети одних його казок - «Сопілка», «Чудесна тростка» - знайомі всім нам, і навіть годі сказати, коли ми їх уперше почули. Інша - «Кий» - нагадує одразу кілька здавна знайомих казок, та водночас не повторює жодної з них. Натомість ще інші - «Нанана Боселе», «Сонцева помста» - вражають своєю екзотичністю, хоча водночас також мають карб тисячолітньої традиції казкотворчості. Втім, у переказі незрівнянного майстра слова всі вони набувають первозданної свіжості, ніби їх торкнулася «чудесна тростка» чарівника.