"З неба квіточки летять
Дивні.
— Пробувати слід на хобот
Чи на бивні?
Слоник думає собі, розважає.
Перший раз він бачить сніг,
Ще не знає."(Галина Мирослава)
"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)
"дні
початі з азів
по азимутах
проритих війною
дихають Азовом сталлю
ніби болю
не знають
не знатимуть
по зову серця
як заклик віків
тримаючи віру
під ангельський спів..."(Галина Мирослава)
"висіяний з неба біль
перемішує з криком страх і ненависть
вона ж
стоїть
мужньо обнесена вогнями
хоча життя доокіл розсипається як її будинки
і присипає землею..."(Галина Мирослава)
"у порожньому
і такому холодному
що пробирає наскрізь
домі
відучора порядкує вітер
кіптЯва стеля напівуцілілого будинку
пам'ятає
як у грубі спалювали
мумії древніх дерев
які час тримав для історії
вкриваючи пледами землі від вогню
від вітру
від злого ока
у безлюдному темному домі
вже нема нікого..."(Галина Мирослава)
"Вранці білченятко встало,
Хмизу в’язку назбирало,
Понесло його до хати
Підстелити й подрімати.
З неба сніг собі, кудлатий,
Стелив постіль, аби спати..."(Галина Мирослава)
"Ли́пини у липнику́
Сиплять липиці* в кутку."(Галина Мирослава)
"Ковзани́-ковзанці́
Ковзали по ковзанці."(Галина Мирослава)
"Вітько й Віта об'їхали пів світу,
Аби здобути освіту."(Галина Мирослава)
"Цибань – цибатень цибнув лякати,
Тільки спробуй "цить" не сказати."(Галина Мирослава)
"Сивесенький дід засивівся,
Сивісінький він не родився."(Галина Мирослава)
"А було це, а було...
Дуже й дуже предавно.
Годі навіть тим згадати,
Хто уміє пам’ятати.
Після довгого дощу
З океану в вишину
Вистрибнув маленький острів.
Кажуть, гарний він і досі.
Втрапити ще й нині можеш,
Як читаєш книги гожі."(Галина Мирослава)
"Наступає ніч на п’яти,
Треба спатоньки лягати,
Десь завдальшки ходять сни.
Тихше, чують все вони.
А наш місяць вайлуватий
Зорі в ріжки йде збирати,
Хмари похапцем хапає,
Геть від себе відганяє..."(Галина Мирослава)
"плачуть ниці Твої Боже
задихаючись від масок і втрат
від словоблуддя й епітафій на позір
як риба що судомно ковтає повітря над стоячою водою
зачерпнуті ковшем створеної ними реальності
що планує доконечне перерости у віртуальну..."(Галина Мирослава)
"вітер розхитує
то в один бік то в інший
кахикає налягаючи
лише гамір
лиши гамір
і піском в очі
міра губиться
десь поміж
як і мир у тобі
ти б спинила його пташко
але звук сам застрягає в твоєму горлі
прецінь гілля тріщить під тобою
хіба поспівом
по втратах" (Галина Мирослава)
"Застогне ліс.
У високості
Птах лячно крилами стріпне.
Вчепіреним у душу страхом
Вій-не.
Блискавиця
Стрімко
Розітне
Зарубцьовані небом сліди.
Ніби повінь,
Розлиється сірість
Нав – кру – ги..."
(Галина Мирослава)
"Чи то в місті, чи в селі
Жили-були у теплі
У батьківській добрій хаті,
Невеличкій, небагатій,
Брат Іван, сестра Марічка,
Мов дві вишивані стрічки.
І усе було б як слід,
Якби раптом на обід
Не приплівся старий дід..."(Галина Мирослава)
"Час чимдужче пригина стебло,
М’яко пише, мов ікону, скроні,
І від мрій пливе собі танком,
Сповідаючи поезію долоні."(Галина Мирослава)
"О... скільки рук,
Щоб обійняти серце! О! Так!
А скільки пальчиків,
Щоб радість ув очах!
Смереченько, яке розкішне віття!
А також шишечки на сяйнім верховітті,
Які люблю. О! Так.
І стовбурець також, отой лускатий
З живицею всередині, й пилок.
І як малюєш ти по кроку конус. Знати б
Як ти вимірюєш без інструментів крок.
О! Так." (Галина Мирослава)
"Мов мені
мов
над сном моїм
сном
зимовим
весною
розбрунькуюся
потечу
по стеблу від коріння й плачу
над мовчаннями
і над собою..."
(Галина Мирослава)