Painting from Natalia Burmynska.
Галина Мирослава
ЛИСТ-ЗАПРОШЕННЯ ДО МИКОЛАЯ
Любий отче Миколаю,
Скажу щиро, що бажаю.
Починаю від мізинця,
Перше — прошу я гостинця,
Друге — мабуть, цуценятко,
Капловухе, краще — в цятках.
Третє — з'їздити на море,
Як не вийде, можна в гори.
А четверте, що ж четверте...
Зупини назавжди смерті!
П'яте, любий Миколаю, —
Зайди в гості. Я чекаю.
З'їмо разом ми гостинця,
Несмачний він наодинці,
А з тобою — то сам смак.
Знаю, будеш, чи не так?!
ПРОСИМО В ГОСТІ
Забарилася весна.
І туди я дивлюсь —
Нема.
І сюди я дивлюсь —
Нема.
Що ж це сталося?
Що зчинилося?
Невже слово ''просимо''
Загубилося?!
СКЛАДНА СКОРОМОВКА
О, Деме, де ми?
О, де ми, Деме,
Куди ми йдемо?
Яка в нас тема?
НЕ ЛЮБЛЮ
Мете крильцями метелик,
Здуває пушинки,
На всі боки від кульбабки
Летять насінинки.
А одна мені до рота,
Хоче там лишатись,
Але я не їм кульбабок,
Так не люблю гратись.
МАМИН ДЕНЬ
Кожний корж окремо
Вимажемо кремом.
Зліпимо докупи.
Тортик буде грубий.
Зробимо на славу.
Привітаймо маму!
СМАЧНА БАБКА
До стола, де звабна бабка,
Лізе хитрий власнолапко,
Шестилапик, шестилапно.
Власне лізе він поквапно.
Але сам я, власноручно,
Хоч мені це і незручно,
Тягнусь з усіх сил до баби,
Не пущу сюди нахабу.
То для мене від бабусі,
Хіба трішки поділюся.
ЯК ДІСТАТИ ХМАРКУ
Як завчора
Я на гору
Підіймалась.
Хмарка в формі капелюха
Там гойдалась.
Я б ще трохи підросла,
То б дістала,
Але навіть палиці я в руках не мала.
СЛОНИК ДУМАЄ
З неба квіточки летять
Дивні.
— Пробувати слід на хобот
Чи на бивні?
Слоник думає собі, розважає.
Перший раз він бачить сніг,
Ще не знає.
ШКАРБАНИ
Шкандибала шкапеняка в старих шкарбанах,
Лівий шкарбанець зігнувся.
Правий шкарбунець набряк.
Важко йти старенькій шкапі,
Хоч бери й сідай.
Зроби собі відпочинок —
Хвостом помахай.
СУМ
Сиділа шкарапаня*
На шкарпі** геть сумна —
Засохла калабаня
Аж до самого дна.
Не гуготить у небі —
Не скоро буде злива.
А так води їй треба.
І в мандри вже несила.
В очах стоять сльозинки.
Прив'яли навіть щічки.
Почуй її, Хмаринко,
І подаруй водичку.
* — жаба,
** — схил.
СПАЛЬНИЙ МІШЕЧОК
Мимохіть постукав вечір,
А гусінь ще ткала спальний мішечок,
Лапки ховала,
Плечі вкривала,
Тілом цілісіньким працювала.
Вечору каже: ''Ще мить постривай,
Шовчик один залишився — і край.''
ГОРІХИ
Ягідка на ложці язика
Червоніла в хлопчика Сашка.
Та коту здалося — ковбаса,
Тож підстрибнув так, що аж на пса
Зі стола скотилися горіхи,
Створюючи музику для втіхи.
На той шум прибігли до кімнати
Перелякані сестричка, братик, мати.
Довелось усім їм прибирати.
СКОРО ЗИМА
— Піду до крамнички,
Куплю рукавички, —
Сказала лисичка,
Сміючись,
І показала всі сорок два зуби.
— Та знаю-знаю, ти не беззуба,
Моя люба, —
Відповів лис
І за хвостик її стис.
А вона в писк,
Бо тримала хвостом рівновагу.
Налякала бідолаху,
Що дав маху*.
— І в мене нема,
А скоро зима.
Купи й мені, мала,
Дві пари пальчаток
Новеньких, без латок,
Для долонь і п'яток.
* Дати маху — помилитися в чомусь, прорахуватися.
СОВА
Сльози ллє сова із віч:
Цьогоріч зоднобіч,
Тогоріч здругобіч
Виглядала зусібіч
Кожен ранок вона ніч.
І щоранку вкотре ніч
Цілоденно цілоріч
Не бажала йти навстріч.
Ллються сльози з мокрих віч.
Так жадає серце стріч!
ОРЛИЦЯ
Як тьма наступила на п'яти,
Вовк почав завивати
Під деревом, де орли
Спати в гнізда лягли.
І почула орлиця й орлятам
Наказала не визирати,
Не дивитись униз серед ночі,
Тільки вгору, як хтось з них захоче.
І накрила крильми у гніздечку,
Притуливши усіх до сердечка.
НЕ ТРЕБА ВСТИДАТИСЯ
Гострив пташок дзьобика
Від краю до лобика.
І зчищав він віхтем
Бруд під кожним кігтем.
Будуть нині гостоньки,
Знає він із поштоньки.
Треба не встидатися,
Навпаки — пишатися,
Що він ходить правим робом*
З гладесеньким дзьобом,
З чистесеньким пір'ячком
Без крихточок і зіллячка,
Зі щирим добрим серцем
Та гумором із перцем.
* Ходити чистим (правим) робом — діяти, чинити,
поводитися як належить, по-справедливому.
ПІДЕМО ПІШКИ
Подалі
Педалі,
Ми підемо пішки.
Нам розім'яти потрібно ніжки.
Нам розігнути треба коліна,
Втомились у кожного ноги та спина.
І потребує шия крутитись,
У далечінь очам варто дивитись,
Ступням ставати на пальці та п'яти.
Яка ж то радість рух відчувати!
ТЕ, ЩО ЙДЕ
Те, що йде з дому,
Тобі відоме,
А що не від дому, —
Не завжди відомо.
І навіть буває геть невідомо,
Воно ж, як ти знаєш,
Не йде від дому.
ГОРЩИК
РозпАдався дощик —
Розпався наш горщик,
І як розпадАвся на друзки,
То голосно тріскав і лускав,
Неначе над нами сміявся.
Чого ж він такий удався,
Що взяв та й розпався?!
ВТОМА
На котиків напала втома.
Питаю: ''Чи є хто вдома?''
А вони мовчать,
Обидва не нявчать.
''Добре, — кажу, —
І я для почину
Й собі відпочину.''
СНИТЬСЯ
Навзаплюшки спить киця,
Хтось ніжний киці сниться.
Без кігтиків, без дряпок,
З подушечками лапок.
Лоскоче десь за вушечком
Пестливо та зворушено.
— А ти ходи на пальчиках,
Отут перебувальчику*.
* Пестливо про того, хто перебуває в цьому місці.
НАШ БОГДАНЧИК
Знагла ніч полізла в хату
Впень усіх перелякати.
А Богданчик — то козак,
Не здолати аніяк.
Не боїться темноти,
Він крізь неї може йти.
Треба — знайде вимикач,
А не пуститься у плач.
Як не буде в хаті світла,
Увімкне ліхтар — то й видно.
Може також телефон,
А ще краще — піде в сон.
Поезії надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки"
Більше творів Галини Мирослави на "Малій Сторінці":
"...І теплом навдзвін ділюся" — твори для дітей та дорослих від Галини Мирослави
Галина Мирослава, у дитячій літературі часто підписувалась як Галка Мир, родом з Червонограда. Пані Галина — з сім'ї вчительки української мови, що фанатично любила свою професію та українську літературу, Мирослави Козак, і дизайнера одягу, шанованого у Червонограді закрійника невеличкого ательє, до якого приїздили шити костюми та плащі навіть зі столиці, Івана Козака. За життя навчалась на різних курсах, як потрібних, так і таких, що були даремною тратою часу, змінювала види діяльності, та єдине, що завжди залишалось незмінним — безмежна любов до української мови та поезії.