"...єдине, що завжди залишалось для мене незмінним, – безмежна любов до української мови та поезії... Щоправда, пишу рідко, а от коли самі вірші приходять будь-де та будь-коли, то, якщо вдається не забути, кладу їх на папір, якщо не маю можливості записати, гублю, іноді назавжди..."
(Галина Мирослава)
"Тісто підходить у діжі.
Війна.
Засвіт стрільба з міномета.
Час закипає, наче вода, й кане.
Бодай би не в лету...
Піч розпікається.
Обстріли йдуть..."(Галина Мирослава)
«Щастя, лишенько ж твоє,
мов зачмелене цабе
їдко ф'юкне, ґрече хрусне,
з гіркотою піде й лусне.»(Галина Мирослава)
"по червоному чорні хрести
їх нести
маки голі
на полі
хрестик-нулик
на землі застигає минуле
рукавом часу сльози зітри"(Галина Мирослава)
"Теплий вітрику, вітеречку,
Обігрій і найменше сердЕчко
М'яко помахом,
Ніжним порухом,
Би'м піднялось до неба повагом
Понад болем, понад руїнами,
Над сльозами і над могилами,
Би'м росло тільки ввись у блакиті
Попід вишитим сонцем, між квітів,
Між любові, що в'яже долі
У надії з власної волі."(Галина Мирослава)
"твоє поле засіяне
давниною
житами
жити б
літаючи
роками
віками
вільним небом
у вільному світі"(Галина Мирослава)
"Та замовкніть, нелюди земні.
Ваші звірства видимі, їх бачать
Очі, скам’янілі від жахні,
Душі з неба, зорі, вічність.
Плачем
Ріки розбивають береги
І крізь камені проходять,
І над ними,
І змивають бруд..."(Галина Мирослава)
"Коли дідусь Рафаїл
Під стіл
Ходив пішки,
Бабуся Рафаїла
Постіль йому стелила
І колисаночку говорила:
''Ой спи, дитя,
Колишу тя''.
Тричі..."
(Галина Мирослава)
"Осінь-осіничка,
Сіно і пшеничка,
Шарудіння, шелест,
Схрипування, вереск,
Лопотять листочки
І ростуть грибочки,
Як дощі й тумани.
На всіх калюж стане!"(Галина Мирослава)
"З неба квіточки летять
Дивні.
— Пробувати слід на хобот
Чи на бивні?
Слоник думає собі, розважає.
Перший раз він бачить сніг,
Ще не знає."(Галина Мирослава)
"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)
"дні
початі з азів
по азимутах
проритих війною
дихають Азовом сталлю
ніби болю
не знають
не знатимуть
по зову серця
як заклик віків
тримаючи віру
під ангельський спів..."(Галина Мирослава)
"висіяний з неба біль
перемішує з криком страх і ненависть
вона ж
стоїть
мужньо обнесена вогнями
хоча життя доокіл розсипається як її будинки
і присипає землею..."(Галина Мирослава)
"у порожньому
і такому холодному
що пробирає наскрізь
домі
відучора порядкує вітер
кіптЯва стеля напівуцілілого будинку
пам'ятає
як у грубі спалювали
мумії древніх дерев
які час тримав для історії
вкриваючи пледами землі від вогню
від вітру
від злого ока
у безлюдному темному домі
вже нема нікого..."(Галина Мирослава)
"Ли́пини у липнику́
Сиплять липиці* в кутку."(Галина Мирослава)
"Ковзани́-ковзанці́
Ковзали по ковзанці."(Галина Мирослава)
"Вітько й Віта об'їхали пів світу,
Аби здобути освіту."(Галина Мирослава)
"Цибань – цибатень цибнув лякати,
Тільки спробуй "цить" не сказати."(Галина Мирослава)
"Сивесенький дід засивівся,
Сивісінький він не родився."(Галина Мирослава)
"А було це, а було...
Дуже й дуже предавно.
Годі навіть тим згадати,
Хто уміє пам’ятати.
Після довгого дощу
З океану в вишину
Вистрибнув маленький острів.
Кажуть, гарний він і досі.
Втрапити ще й нині можеш,
Як читаєш книги гожі."(Галина Мирослава)
