В любовній ліриці Ліни Костенко розкривається вся краса її душі. Вона вражає чистотою і ніжністю, якоюсь особливою цнотливістю почуттів. У її поетичному голосі поєдналися, здається, непоєднувані речі: жіноча таємничість, незбагненність, емоційність, філософська глибина і ясність думки... Читайте вірші Ліни Костенко про кохання: "Недумано, негадано", "Не знаю, чи побачу Вас, чи ні…", "Очима ти сказав мені: люблю", "Хуртовини", "В дні, прожиті печально і просто", "Я ніколи не звикну", "Розкажу тобі думку таємну", "Напитись голосу твого", "Світлий сонет".
Мене звати Грегуль Наталія Миколаївна. Я киянка і пишу вірші українською та російською мовами. Два мої українські вірші «Україна» та «Колискова пісня» увійшли до збірки Новітньої Української Поезії під назвою «За межею означень», виданої в 2009 році в Івано-Франківську видавництвом «Місто НВ». Також я розміcтила свої вірші на сайті www.poetryclub.com.ua під ніком Vasilisa. «Колискову пісню» у виконанні учениці Березанської музичної школи (музика Анаталія Суського), розміщена на www.youtube.com. За освітою я педагог, викладач англійської мови та біології.
"В одного чоловіка було два сини. Якось молодший син попросив батька віддати належну йому долю спадщини. Тому батько поділив маєток і дав кожному синові його частку. Дуже зрадівши, що одержав багатство, молодший син вирушив у далеку країну. Та він нерозважливо витратив свої гроші на розваги з численними друзями. Але настав час і перед ним постала гірка правда: його гроші закінчилися. А коли у нього не стало грошей, його полишили й друзі. Він недоїдав, а тут ще й голод наступав у тій країні. Тепер юнак перетворився в звичайнісінького жебрака..."
"Які тварини живуть в Африці?" — розвиваюче відео для найменших допоможе діткам познайомитися з новими тваринами, які живуть на найжаркішому континенті у світі, — у Африці. Слова носоріг, жирафа, зебра, верблюд, бегемот, папуга, веселі мавпочки — усі вони стануть добрими друзями для Вашої дитини.
Найпотужніше і остаточно віщі слова "Ще не вмерла Україна" були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика з невеликого підкарпатського села і водночас обдарованого небуденним талантом митця, одного з основоположників української національної композиторської школи. Саме в такому співавторстві гімн і утвердився у свідомості всього українського народу.
"Немає слів... лиш біль і гнів.
Горіть вогнем пекельним, вбивці!
А сльози діток й матерів
Ще віділлються вам, ординці.
Господи, збережи Україну!"(Тетяна Строкач)
"Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його. Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо. А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця. От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса..." (Александру Мітру)
"З акації долинає злива пахощів. Дідусь сидить на призьбі. Думає. Про що він думає? Ні про що. Рахує падаючі квіти. Дивиться в глибінь саду. Чухає голову. І знову рахує квіти, які струсив вітерець. Його сивe кучерявe волосся схоже на суцвіття білих квітів; брови, вуса, борода... на них сніжило багато нелегких років. Тільки дідусеві очі залишились такими, як колись: добрими та ласкавами. ‒ Хто грюкнув ворітьми? Я думав, щo розгулявся вітер... о, дідусеві коники! Хлопчик і дівчинка, рум᾽яні та повнощокі, поцілували руки татуся-дідуся..." (Барбу Штефенеску Делавранча)
"Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..." (Еміль Ґирляну)
"Були колись два брати, які жили у свого батька у мирі й злагоді. Старший орав землю,а менший – вівчарив. Коли батько помер, господарем у хаті залишився старший, а молодший працював уполях та лугах, у всьому слухаючись свогобрата, і навідувався додому дуже рідко. Старший не працював, а проводив час, бенкетуючи з друзями та утримуючи гарних коней,а ще мисливських собак та соколів, як пан.Незважаючи на це, вони все більше багатіли. Старший брат одружився, тоді як молодший брат і далі залишивсяпарубком і лише на великі свята приходив додому.Одного разу, приїхавши на свято в село, його перестріли кілька заздрісних селян, які хотіли посіяти між братами розбрат..." (Йоан Славіч)
"Жила колись лисиця і була вона хитрою, як і всі лисиці. Цілу ніч вона пробігала у пошуках їжі, але ніде її не знайшла. На світанні лисиця вийшла на край дороги і лягла під кущем, роздумуючи нам тим, що б його зробити, аби знайти щось поїсти. Лежачи, витягнувши морду на передні лапи, лисиці запахло рибою. Тоді вона трохи підняла голову і, дивлячись униз уздовж дороги, побачила воза, запряженого волами. – Добре! – подумала лисиця. – Ось їжа, яку я чекала. І зразу ж вийшла з-за куща й простяглася посеред дороги, немов мертва. Коли віз під’їхав до лисиці, її побачив селянин, який управляв возом. Подумавши, що вона насправді мертва, він гукнув волам..." (Йон Крянґе)
"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)
Вознесіння Господнє — церковне православне Свято, що відзначається в четвер шостого тижня після Великодня.
У 2025 році Вознесіння Ісуса Христа відзначається 29 травня.
"Зберу насінини, всі ночі і днини,
лузатиму їх, ідучи по стежині,
і кожного ранку саджатиму зерня,
щоб квіткою – сонце
й малюнком – майстерня".
(Сергій Ґуберначук)
"У бе́резі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив."(Сергій Губерначук)
"На злеті душі опинившись, згадай,
як грізно жилося твоїй Батьківщині!
Скинь пір’я старе і ще вище злітай –
сиґналь попри космос: "Хвала Україні!"(Сергій Губерначук)
"У неділю із батьками
Між базарними рядами
Неквапливо я блукала,
Цікавеньке щось шукала.
Раптом бачу трохи збоку
Одну яточку високу,
А що в ній, не видно геть,
Бо дітей набилось вщерть."(Ольга Науменко)
"У спадок дід лишив мені державу!
А потім ще й рушницю залишив...
Він добре знав, які часи для нас настануть,
Про це він часто з слізьми говорив...
......
Мій діду, Слава Україні!
Тримай за нас увесь небесний полк!
Вже скоро сонце зустрічатиме гостинно
Незламний ворогом, нескорений Народ!"(Софія Федина-Прилуцька)
Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду.
У 2008 році в київському видавництві «Грані-Т» побачила світ трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Події книги розгортаються в маленькому українському місті Старомихайлівка. Герої живуть своїм цікавим життям: зустрічаються, ведуть романтичні розмови, зізнаються в коханні.
