"Живуть у темному-темному лісі два найліпших друга: Ведмедик і Зайчик. Якось вранці Ведмедик вирішив піти порибалити. Взяв він вудку, кошик і пішов до озера, заздалегідь мріючи про смачну смажену рибку. Дорога проходила повз хатинку Зайця.
– Зайти до Зайця, чи не зайти? – вагався Ведмедик.
В цей час Заєць вийшов зі своєї хатинки і помітив Ведмедика.
– Привіт, Ведмедику! – голосно привітався Зайчик.
– Привіт, Зайчику, – тихо відповів йому Ведмедик.
– Ти порибалити зібрався?
– Та, от захотілося смаженої рибки на обід!
– Яка чудова ідея! – зрадів Зайчик. – Будь ласка, візьми мене з собою! Ведмедик замислився: «Ось візьму я його з собою. Сяде він поруч на бережку і почне мою рибку виловлювати. Це ж мені тоді рибки не вистачить». (Ольга Лапушена)
"На пташиному дворі завжди було весело й галасно. Тут були і курки з курчатами, і качки з каченятами, і величезний пихатий індик, і півень Красень, і собака Сірко, і кіт Мурко. Всі жили дружно і ніхто нікому не заважав. Кожного ранку курка Рудка радісно кудахкала, коли зносила яйце, курка Чуня поважно вигулювала курчат, собака Сірко голосно гавкав, привітно мотиляючи хвостиком. Індик нічого не робив, він був настільки пихатим, що постійно задирав голову догори і міг бачити лише блакить неба. Через це йому було важко ходити і він стояв у кутку двору, подалі від усіх. Для качок з каченятами дід Андрій вкопав у землю величезне корито, в яке кожного ранку доливав чисту воду. У цьому кориті качки з каченятами із задоволенням плавали і пірнали. Дід Андрій виводив їх поплавати й на велике озеро край села, де вони їли ряску та ловили рибу, але і качкам, і каченятам понад усе подобалося саме домашнє корито..." (Ольга Лапушена)
"Жило-було Лоша. Вродилося воно білим і дуже гарним. Та одного дня йому здалося, що білий колір не досить виразний й взагалі якийсь негарний, і що чорний колір йому пасуватиме набагато більше. Кожного ранку Лоша приходило на берег річки і уважно роздивлялося своє відображення у воді. Від побаченого настрій у Лошати псувався з кожним днем все більше і більше. Одного ранку Лоша прийшло до річки, щоб поглянути на своє ненависне відображення і біля самої води побачило найсправжнісінького чарівника. Він так приязно привітався з Лошам, що те наважилось попросити чарівника про послугу..." (Ольга Лапушена)
"У дрімучому лісі під найпишнішою ялинкою заховалася затишна хатинка. Біля хатинки – город. Біля городу – криниця. Біля криниці – лавка. В хатинці разом зі своєю жінкою і діточками живе сірий Зайчик. Живуть вони дружньо і щасливо. Їдять пироги з капустою, п’ють запашний чай з варенням і читають цікаві книжки. Кожен рік на Різдво Заєць згадує історію, яка трапилася з ним багато років тому, і яка поклала початок його майбутньому і щасливому життю. Сталося це, коли Зайчик був ще зовсім маленьким і жив із батьками та братиками у великій клітці в Зоопарку. Кожен день познайомитися з ними приходили люди. Вони посміхалися, весело спілкувалися і фотографували зайчиків. Все було добре. Та згодом їхню клітку вирішили полагодити і тимчасово перевезти родину Зайчика до іншого приміщення. Під час подорожі через ліс, у машини, що їх везла, пробилося колесо. Машину хитнуло і клітка з Зайчиком випала на галявину..." (Ольга Лапушена)
"...Пильно слухала Катруся
І горнулась до бабусі.
Пам'ятай і ти, дитино,
Головне в житті ‒ родина!"(Ольга Науменко)
"У неділю із батьками
Між базарними рядами
Неквапливо я блукала,
Цікавеньке щось шукала.
Раптом бачу трохи збоку
Одну яточку високу,
А що в ній, не видно геть,
Бо дітей набилось вщерть..."(Ольга Науменко)
Дитячі вірші від Ольги Науменко, складені за народними прислів'ями:
«Зробив діло - гуляй сміло»
«З добрим дружись, а лихих стережись!»
«З ким поведешся, від того і наберешся!»
«Нових друзів май, а старих не забувай!»
«Яка хата, такий тин, який батько, такий син!»
«Де розумний промовчить, дурень голосно бурчить».
«Хотів зробити спішно, а вийшло смішно».
«Хто рано встає, тому Бог дає».
«Сім раз відмір, один відріж».
«Добре діло роби сміло»
"Біля теплого віконця Ясочка вмостилась,
І уважно на дорогу дівчинка дивилась.
А на вулиці сніжинки у танку кружляли
І на землю, як пір’їнки, лагідно лягали..."(Ольга Науменко)
"Велика радість мами й татка –
Це їхнє крихітне дитятко.
Маленький син чи люба донька,
Що тягнуть приязно долоньки.
Що пильно дивляться їм в очі
І щось по-своєму белькочуть.
У них попереду чимало,
Та починається все змалу..."(Ольга Науменко)
"Чую з двору: "Хо-хо-хо!"
Хто ж це може бути? Хто?
Потім кроки - рип-рип-рип,
І дверей тихенький скрип.
Чи це сон, чи все всерйоз?
На порозі Дід Мороз!
В шубі, шапці та з мішком,
Припорошений сніжком."(Ольга Науменко)
«...Так... ворона і лисиця,
Ну що може буть простіш,
Нам той сир вже буде снитись,
Ну, а вивчено на шиш.
Все, лягаймо спать – на ранок
Все ж світліше голова...
Після школи: «Мамо, мамо!
Нам тепер таке завдання:
Вірш у прозі! Ти жива?»»(Тетяна Денисенко)
"Вітаю й здоров’я бажаю моїм любим читачам, читачкам та особам поза гендерною бінарністю. Лише б я вам не набридла зі своїми рецептами й колоритними назвами. Та все ж гадаю, що ви дізналися щось цікавеньке й корисне. Як і в першій частині "Смачно, а не жахачно", зазначаємо, що вислів «Смачно, а не жахачно» – це частина однієї з рекламних кампаній мережі супермаркетів ‘Billa’. Ми чуже не привласнюємо, ми популяризуємо..." (Ольга Шарко)
"Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли лрипутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря..." (Григір Тютюнник)
"А осінь й справді золота,
І ліс, і сад її радіє,
То одягне жовте вбрання,
А то візьме й почервоніє..."(Юлія Хандожинська)
"Слово "письменник" походить від дієслова "писати", а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь..." (Остап Вишня)
"В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
– Чи то правда, що від мавпи
Походить людина?
– Правда, мовив батько. –
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить."(Павло Глазовий)
"Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що зкраю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови..."(Павло Глазовий)
"Я єсть народ,
якого Правди сила!
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила!
— а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу..."(Павло Тичина)
Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився на хуторі поблизу Борисполя. Павло Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив новий етап і у творчому зростанні Панаса Мирного, і в розвитку прози взагалі: це був перший зразок соціально-психологічного роману в українській літературі, перший «роман з народного життя», в якому, за визначенням Івана Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формували характер особистості, зумовлювали, визначали її поведінку.

"Живуть у темному-темному лісі два найліпших друга: Ведмедик і Зайчик. Якось вранці Ведмедик вирішив піти порибалити. Взяв він вудку, кошик і пішов до озера, заздалегідь мріючи про смачну смажену рибку. Дорога проходила повз хатинку Зайця.
"На пташиному дворі завжди було весело й галасно. Тут були і курки з курчатами, і качки з каченятами, і величезний пихатий індик, і півень Красень, і собака Сірко, і кіт Мурко. Всі жили дружно і ніхто нікому не заважав. Кожного ранку курка Рудка радісно кудахкала, коли зносила яйце, курка Чуня поважно вигулювала курчат, собака Сірко голосно гавкав, привітно мотиляючи хвостиком. Індик нічого не робив, він був настільки пихатим, що постійно задирав голову догори і міг бачити лише блакить неба. Через це йому було важко ходити і він стояв у кутку двору, подалі від усіх. Для качок з каченятами дід Андрій вкопав у землю величезне корито, в яке кожного ранку доливав чисту воду. У цьому кориті качки з каченятами із задоволенням плавали і пірнали. Дід Андрій виводив їх поплавати й на велике озеро край села, де вони їли ряску та ловили рибу, але і качкам, і каченятам понад усе подобалося саме домашнє корито..." 

"...Пильно слухала Катруся
"У неділю із батьками 
"Біля теплого віконця Ясочка вмостилась,
"Чую з двору: "Хо-хо-хо!"
.jpg)

"
"В зоопарку батька
"Дід приїхав із села, ходить по столиці.
"Я єсть народ,



