"У неділю із батьками
Між базарними рядами
Неквапливо я блукала,
Цікавеньке щось шукала.
Раптом бачу трохи збоку
Одну яточку високу,
А що в ній, не видно геть,
Бо дітей набилось вщерть..."(Ольга Науменко)
Дитячі вірші від Ольги Науменко, складені за народними прислів'ями:
«Зробив діло - гуляй сміло»
«З добрим дружись, а лихих стережись!»
«З ким поведешся, від того і наберешся!»
«Нових друзів май, а старих не забувай!»
«Яка хата, такий тин, який батько, такий син!»
«Де розумний промовчить, дурень голосно бурчить».
«Хотів зробити спішно, а вийшло смішно».
«Хто рано встає, тому Бог дає».
«Сім раз відмір, один відріж».
«Добре діло роби сміло»
"Біля теплого віконця Ясочка вмостилась,
І уважно на дорогу дівчинка дивилась.
А на вулиці сніжинки у танку кружляли
І на землю, як пір’їнки, лагідно лягали..."(Ольга Науменко)
"Велика радість мами й татка –
Це їхнє крихітне дитятко.
Маленький син чи люба донька,
Що тягнуть приязно долоньки.
Що пильно дивляться їм в очі
І щось по-своєму белькочуть.
У них попереду чимало,
Та починається все змалу..."(Ольга Науменко)
"Чую з двору: "Хо-хо-хо!"
Хто ж це може бути? Хто?
Потім кроки - рип-рип-рип,
І дверей тихенький скрип.
Чи це сон, чи все всерйоз?
На порозі Дід Мороз!
В шубі, шапці та з мішком,
Припорошений сніжком."(Ольга Науменко)
«...Так... ворона і лисиця,
Ну що може буть простіш,
Нам той сир вже буде снитись,
Ну, а вивчено на шиш.
Все, лягаймо спать – на ранок
Все ж світліше голова...
Після школи: «Мамо, мамо!
Нам тепер таке завдання:
Вірш у прозі! Ти жива?»»(Тетяна Денисенко)
"Вітаю й здоров’я бажаю моїм любим читачам, читачкам та особам поза гендерною бінарністю. Лише б я вам не набридла зі своїми рецептами й колоритними назвами. Та все ж гадаю, що ви дізналися щось цікавеньке й корисне. Як і в першій частині "Смачно, а не жахачно", зазначаємо, що вислів «Смачно, а не жахачно» – це частина однієї з рекламних кампаній мережі супермаркетів ‘Billa’. Ми чуже не привласнюємо, ми популяризуємо..." (Ольга Шарко)
"Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли лрипутні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря..." (Григір Тютюнник)
"А осінь й справді золота,
І ліс, і сад її радіє,
То одягне жовте вбрання,
А то візьме й почервоніє..."(Юлія Хандожинська)
"Слово "письменник" походить від дієслова "писати", а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь..." (Остап Вишня)
"В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
– Чи то правда, що від мавпи
Походить людина?
– Правда, мовив батько. –
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить."(Павло Глазовий)
"Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що зкраю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови..."(Павло Глазовий)
"Я єсть народ,
якого Правди сила!
Ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила!
— а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу..."(Павло Тичина)
Павло Платонович Чубинський — відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Він народився на хуторі поблизу Борисполя. Павло Чубинський походив з української шляхти. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» засвідчив новий етап і у творчому зростанні Панаса Мирного, і в розвитку прози взагалі: це був перший зразок соціально-психологічного роману в українській літературі, перший «роман з народного життя», в якому, за визначенням Івана Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формували характер особистості, зумовлювали, визначали її поведінку.
"Велике село Піски. Розкинулось, розляглося і вздовж, і вшир, і впоперек на рівній низині, в балці, а перед самим селом, мов хто борошна насипав — білого піску серед чорної землі. Так, наче хто білий килимок прослав, щоб витирати ноги, вступаючи в село. Посеред села стоїть невеличка старенька церковця, трохи перехилилася на один бік і вросла в землю. Не тільки покрівля, де-где й ребра поросли зеленим мохом. Проти церкви, на невисокім згірку, величезний палац світить дверима-вікнами... І палац уже, видно, давній та ще й запущений. Стіни пооблупувані — де-где вивалюється цегла; покрівля поржавіла; у вікнах шибок не долічишся. Мабуть, ніхто не живе в тому палаці, бо й двір нерозчищений — заріс густою муравою. Тільки дві протоптані узенькі стежечки тягнуться через увесь двір до двох невеличких будинків — по один і по другий бік палацу. Все те осунулось, опустилося... Так виглядали Піски перед волею..." – читаймо роман далі: частина друга.
"Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!.. Отакечки й тут. Оце тихо й мирно, любо та мило... гульк! — не вспів озирнутись, як повернуло на негоду... Увосени, тільки що позвозив додому Чіпка хліб з поля й лагодився молотити, сам собі міркуючи, як тепереньки бачитись з Галею, — на тік до його вскочило лихо... Стоїть він на току з ціпом, аж приходить десятник з волості. «Чого йому треба?» — подумав Чіпка і прикро глянув десятникові в вічі..." – читаймо роман далі: частина третя.
"Була темна осіння ніч. Дощ, як крізь підситок, сіяв — густий та дрібний; з землі вставала важка пара, закутувала все в свое вогке запинало, котре не давало бачити, що діється на землі. Скрізь тихо, темно, сумно, наче у мертвому царстві. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться. Добрі люди, аби смеркло, мерщій засовуються по своїх домівках; з вікон низеньких сільських хат блимав світло якимись жовтими кружалами. Кожному чогось не по собі. Всяк не знає, що розпочати, як би хоч трохи розважитись... Чоловіки: одні — чоботи латають, другі рукавиці плетуть, треті — щось інше... Жінки та дівчата — то прядуть, то сорочки шиють. Діти, позалазивши на піч, дрімають... У хаті тепло, тихо — хоч і неясно: серед полу на перекинутім горщаті ледве блищить каганчик; як синя горошина, темно світить накипілий гніт... Якісь померки окривають хату. Негода й туди залазить, і там своє бере? Коли не дощем обдає крізь лиху оселю, то в вікна; не важким туманом налягає, от, як надворі, — то німим сумом по хаті снує, в журбу людей сповивав, тяжкою тугою в душу залазить, сном укриває... Оце дівчина співає-співає своїх любих пісень; а там — дивись: обірвався голос... слабшає, тихшає.... поки й сама незчується — коли й як задубіє голка у недошитій мережці... Схилила над нею дівчина важку голову, заколивалася... дрімає..." – читаймо роман далі: частина четверта.
Читаймо патріотичні вірші та коротку прозу української письменниці Юлiї Дмитренко-Деспоташвiлi, яка народилася в Полтаві, а наразі мешкає та працює у Тбілісі (Грузія).
Байка «Пан та Собака» була безсумнівною творчою удачею молодого поета. Завдяки злободенності тематики, народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у змалюванні поміщицької дійсності вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв тогочасного суспільства, а також у розвитку реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з цього твору, байка в українській літературі дедалі більше набуває виразного соціального звучання.
