Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко".
"Ці казочки складаю я Поліні,
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"(Галина Римар)
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Вiйна знецiнила життя,
I душi вщент заполоняють
Безмежний простiр в небесах,
А ïх з землi iще гукають,
Хоч скрiзь ненависть, бiль та страх."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Води криничноï вiдерце,
Через уста у саме серце.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край.
Домашнi звичнi нам турботи,
Приємна втома вiд роботи.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Є в Україні невеличке село Калинівка. Та, мабуть, й не одне. От тільки саме в цьому росла стара-престара калина. Під її гіллям хтозна-коли чиїсь роботящі руки змайстрували і встановили широку лавку. Там здавна і збиралися селяни потеревенити про все на світі. Ця традиція тягнулася з покоління в покоління, і навіть найменші діти знали: під калиною можна почути найсоковитіші історії. От, як завжди, дід Панас, знаний вигадник, почав розповідь..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Несе киця вроду,
Пухнастий хвіст гнеться,
Хто її побачить —
За нею ув'ється.
Киця ж, ох і киця!
Дам їсти й напиться.
Ти така хороша,
Дай хоч подивиться..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"У затишнім куточку,
З м'якенької соломи,
Співала мама-кішка,
Трьом діткам колискову:Люлі, люлі, пора спати,
Досить вже бешкетувати.
Люлі, люлі, тихо, тихо,
Хай повз пройде всяке лихо..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Тремти, вороже!
Новий рік
Нова осяює держава!
І вже на "Слава Україні!"
Відповідає цілий світ:
"Героям твоїм честь та слава!""(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Незалежність України —
Це коли твоя дитина
Спить під рідні колискові,
Сил черпаючи у мові.
Це, коли героям шана,
Що за волю полягли,
Не лише десь на папері,
А у серці, у сім'ї..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Моя киця каже "няв",
Українську знає,
Має в день багацько справ,
І усі встигає.
О четвертій уже ранок, —
Подають нехай сніданок!
Усю ніченьку не спала,
Нечисть з хати проганяла..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Був котик один у селі,
Боявся торкатись землі.
Ходив по деревах,
Грав співом по нервах, —
Тепер живе на кораблі."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Плюшевий ведмедик не знає страху, але і той здригнувся від вибуху. Ще вчора сидів на вітрині у куточку гарно задекорованої полички магазину, а зараз — у купі розтрощеної цегли, уламках гострого скла. Коли затих гуркіт, та розвіялася завіса з пилу та диму, він ще довго лежав, дивлячись вкритими пилом чорними очима замість звичної стелі магазину, — у небо. Довкола стогони та крики. Повз нього час від часу хтось пробігає: босоніж, у чоботях, домашніх капцях. Поряд зупинилося авто швидкої допомоги. На ведмедика посипалися дрібні камінці, та хтось висмикнув його з них, підняв угору, струснув, витяг з боку уламок скла, добре зім'яв, знову струснув, і поніс..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Жила одна дівчинка. Вона дуже полюбляла полуницю. Вона обожнювала полуницю. Але їй не можна було її. Тому що у дівчинки на полуницю сильна алергія, навіть ліки не завжди допомагали. Одного разу, лише одного разу, вона не послухалася, і з'їла одну, найменшу, найкрихітнішу полуничку, та так глибоко заснула, що її мама і тато завчасно посивіли, а лікарі і медсестри здивувалися поверненню пацієнтки до життя. Опісля вона довго плакала, обійнявши батьків, і заприсяглася ніколи не порушувати заборони. Дивно, але ось тільки любов до полуниці не минулася. Її аромат, вигляд, пам'ять про її смак приходили дівчинці уві сні. І тоді вона вперше сіла, і намалювала полуницю. Несміливо, невміло, але вийшло якось по особливому, зворушливо. Одна полуничка на аркуші паперу. Батьки було стривожилися, але потім зрозуміли, що так дівчинка просто дає вихід своїй забороненій любові. Дівчинка намалювала полуницю ще раз. І вийшло краще..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Почуй мене, Боже,
Дитину маленьку.
Тебе дуже любить
Душа і серденько!
Я хочу з Тобою
Життя все прожити,
Тобі й Україні
На благо служити!"(Юлія Забіяка)
"Маленька дівчинка прилинула до вікна і легенько дихнула на круглу шибку, заквітчану морозом. Крижані квітки та завитки, швидко танули під теплим подихом, відкриваючи картинку засніженого двору. Все сяяло під холодним срібним поглядом місяця. Десь там навіть було видно яскраву зірку, засніжені дерева і шматочок городу, який наче хто залив молочним киселем. А осьдечки видно, як засипало стару кабичку — ту, що бабуся сама із цеглин та глини склала. Ой, як же хороше літніми вечорами було сидіти біля тієї пічки за старим столиком, допоки під вогняними язиками смажились смачні деруни! Як хороше було бігати малими ногами навколо та зацікавлено розглядати різномаїття квітів навкруг. А як же добре було весняними ранками розгрібати малими патичками цибульки перших квітів, а потім бачити, як з кожним днем все швидше ростуть квіти. Нюхати кожну квіточку іперебирати пальчиками її пелюстки. — Як же хороше, — про себе зітхнула мала і сірими круглими очима знову глянула на шибку. Морозні квіти, немов стрепенулися, і від теплого подиху залишився тільки маленький круглий отвір, схожий на дірку від бублика..." (Юлія Хандожинська)
