Читаймо дитячі вірші української поетеси Тетяни Строкач: поезії про маму, про війну, віршовані загадки про зиму та весну, загадки про пори року, поезії, присвячені народним святам та інші.
"Летіть, янголята,
Розправте крилята,
І захистом станьте
Хоробрим солдатам.
Хай кулі минають,
Снаряди та міни.
Живими додому
Вернутись повинні!"(Тетяна Строкач)
"Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, і каже: "Потроху відробиш мені за неї." Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові: "Віддай мені корову назад!" Той каже: "Брате! Я ж тобі за неї відробив!" "Що ти там відробив, як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!" Бідному шкода стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позиватися до пана. Прийшли до пана..." (з української народної казки)
"... Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів повіситись, як слухав, що чортяки говорили, все-все... А напослідок навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити правдою, аніж кривдою." (з української народної казки)
"За городом качки пливуть,
Каченята крячуть...
Вбогі дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть..."(українська народна пісня)
"Світи, світи, місяченьку, та й ти, зоре ясна,
Гей, най же поле в полі пшениченьку дівчина прекрасна.
Поле вона, поле, вгору поглядає,
Гей, ци високо сивий соколонько із вірлами літає..."(українська народна пісня)
"– Чом ти не прийшов,
Як місяць зійшов,
Я тебе чекала.
Чи коня не мав,
Чи стежки не знав,
Мати не пускала?..."(українська народна пісня)
"Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає..."(українська народна пісня")
Свято Івана Купала є одним з найпопулярніших у народі. Кожен відразу згадає про купальські вогні, дівочі вінки, що спливають за водою, і чарівний цвіт папороті. Аж до нашого часу дійшли ці відголоски величної містерії, що з року в рік протягом століть і, навіть, тисячоліть розігрувалася на території сучасної Європи. Свято відзначалос в час найбільшого розквіту природи і літнього сонцевороту. Хто ж такий Іван Купало? Купало — це слов'янський бог земних плодів, радості, згоди та любові. А от Іваном він став уже за часів християнства. Річ у тім, що 24 червня християнська церква святкує Різдво Святого Івана Хрестителя. Так поєдналися традиційне народне свято і релігійне.
"Наснився мавпі дивний сон
Про те, як панда, зебра й слон
Знайшли під пальмою ракету,
Що впала з іншої планети.
– Напевно здалеку летіла.
Зробила висновки горила.
– Оце так красень-корабель!
Раділа голосно газель..."(Ксенія Бондаренко)
Ольга Зубер — молода поетка та казкарка з міста Переяслав-Хмельницький, що на Київщині. Має педагогічну освіту. Писати вірші почала ще в дитинстві, а от казочки — коли стала підростати маленька донечка. Дівчинка у мами — дуже цікава, тому казок для неї було все замало. От і почала пані Ольга вигадувати свої чудові казкові історії, які з 2015 року почали друкувати дитячі періодичні видання: "Малятко", "Колобочок", "Мамине сонечко", "Котя", "Жирафа Рафа", "Ангелятко". Як і кожен автор, письменниця мріє про видання своєї книги...
"Ці казочки складаю я Поліні,
читайте й ви, і всі ростіть щасливі!"(Галина Римар)
"Тепер зрозумiла, чому та бабуся, що стiльки пережила, хлiб не викидала, й навiть крихти бережно збирала. Не тому, що хотiла зберегти, накопичити його для себе, а тому, що бачила очi тих, кого цi крихти могли врятувати, коли ïх, цих крихт, не було... Вiдправити до смiтника той шматочок, мовби зрадити тi очi, знецiнити ïх страждання. Страждання, якi могли бути ïï, та не стали, або торкнулися в меньшiй мiрi. Немовби вони не мали того хлiба, аби вона його мала. Й це почуття провини, свiдоме чи пiдсвiдоме. Цi збереженi крихти в долонi, як символ збереженого життя. Ним можно лише подiлитися: з пташкою, безхатнiм песиком... А викидати? Нi." (Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Вiйна знецiнила життя,
I душi вщент заполоняють
Безмежний простiр в небесах,
А ïх з землi iще гукають,
Хоч скрiзь ненависть, бiль та страх."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Води криничноï вiдерце,
Через уста у саме серце.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край.
Домашнi звичнi нам турботи,
Приємна втома вiд роботи.
Це почуття запам'ятай –
Це Украïна, рiдний край..."(Юлiя Дмитренко-Деспоташвiлi)
"Несе киця вроду,
Пухнастий хвіст гнеться,
Хто її побачить —
За нею ув'ється.
Киця ж, ох і киця!
Дам їсти й напиться.
Ти така хороша,
Дай хоч подивиться..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"У затишнім куточку,
З м'якенької соломи,
Співала мама-кішка,
Трьом діткам колискову:Люлі, люлі, пора спати,
Досить вже бешкетувати.
Люлі, люлі, тихо, тихо,
Хай повз пройде всяке лихо..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Жила одна дівчинка. Вона дуже полюбляла полуницю. Вона обожнювала полуницю. Але їй не можна було її. Тому що у дівчинки на полуницю сильна алергія, навіть ліки не завжди допомагали. Одного разу, лише одного разу, вона не послухалася, і з'їла одну, найменшу, найкрихітнішу полуничку, та так глибоко заснула, що її мама і тато завчасно посивіли, а лікарі і медсестри здивувалися поверненню пацієнтки до життя. Опісля вона довго плакала, обійнявши батьків, і заприсяглася ніколи не порушувати заборони. Дивно, але ось тільки любов до полуниці не минулася. Її аромат, вигляд, пам'ять про її смак приходили дівчинці уві сні. І тоді вона вперше сіла, і намалювала полуницю. Несміливо, невміло, але вийшло якось по особливому, зворушливо. Одна полуничка на аркуші паперу. Батьки було стривожилися, але потім зрозуміли, що так дівчинка просто дає вихід своїй забороненій любові. Дівчинка намалювала полуницю ще раз. І вийшло краще..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Тремти, вороже!
Новий рік
Нова осяює держава!
І вже на "Слава Україні!"
Відповідає цілий світ:
"Героям твоїм честь та слава!""(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
"Незалежність України —
Це коли твоя дитина
Спить під рідні колискові,
Сил черпаючи у мові.
Це, коли героям шана,
Що за волю полягли,
Не лише десь на папері,
А у серці, у сім'ї..."(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)
