На відео: українська народна казка "Мудра дівчина".
МУДРА ДІВЧИНА
Українська народна казка
Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився *1 над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, і каже:
— Потроху відробиш мені за неї.
Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:
— Віддай мені корову назад!
Той каже:
— Брате! Я ж тобі за неї відробив!
— Що ти там відробив, як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!
Бідному шкода стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позиватися *2 до пана.
Прийшли до пана. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні, то він і каже їм:
— Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.
— Кажіть, пане!
— Слухайте: що є у світі ситніш, прудкіш, миліш над усе? Завтра прийдете, скажете.
Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:
— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!
Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся.
Вона й питається:
— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?
— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно і є.
— А яка ж загадка, тату? — Маруся питає.
— Та така: що є у світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?
— Е, тату, ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, все покидає, щоб заснути.
— Чи ба? — каже батько. — Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.
Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:
— Ану, відгадали?
— Відгадали, пане, — кажуть обидва.
От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:
— Ситніш, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіш над усе — ваші хорти, а миліш над усе — гроші!
— Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до вбогого:
— Ану, ти!
— Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.
— Правда, правда! — каже пан. — Ну, а прудкіш що на світі?
— Прудкіш, пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.
— Так! Ну, а миліш? — питає він.
— А миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.
— Так, усе! — говорить пан. — Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?
— Та що ж, пане, — каже вбогий, — є в мене дочка Маруся, так це вона мене так навчила.
Пан аж розсердився:
— Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчат, вигодувала, і щоб твоя дочка спекла їх на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.
Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:
— Чого ви, тату, плачете?
— Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчат, а ти щоб спекла їх йому на снідання.
А дочка взяла горщечок каші та й каже:
— Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, нехай він виоре землю, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитися з цих яєць.
Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:
— Так і так дочка казала.
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:
— Неси своїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб’є, попряде й витче полотно. А не зробить, то буде лихо.
Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:
— Чого ви, тату, плачете?
— Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом’яла, спряла і виткала полотно.
Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:
— Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити...»
Потім думав, думав та й каже чоловікові:
— Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!
Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:
— Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.
І розказав їй усе. Маруся каже:
— Не журіться, тату, — все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.
Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса.
Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли *3, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана у двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:
— При цькуйте *4 її собаками!
Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила зайця. Собаки погналися за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю, поздоровкалася та й каже:
— Ось вам, пане, гостинець. — Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх та й вилетів у відчинене вікно!
А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук *5 та й питає:
— Чого вам, люди добрі?
—Та от чого, пане: ночували ми обидва на полі, а як уранці повставали,то побачили, що моя кобила привела лоша *6, — один каже.
А другий чоловік каже:
— Ні, брехня, — моя! Розсудіть нас, пане!
От пан думав, думав та й каже:
— Приведіть сюди лоша й кобил: до якої лоша побіжить, — та й привела.
От привели, поставили запряжених кобил, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти, — взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:
— Ви лоша прив’яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.
Зараз так і зробили. Пустили їх — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.
Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробить, і відпустив її.
*1 Ізласкавився — виявив співчуття.
*2 Позиватися — судитися.
*3 Ґринджоли — сани.
*4 Прицькувати — натравити собаками.
*5 Рундук — ґанок.
*6 Привела лоша — народила.
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Малюнки Марини Крюченко. Київ, видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 6 - 11.
Більше казок на нашому сайті:
.jpeg "казки")
дякую