"За вікном стоїть різдвяна ніч,
Памороззю дивиться у вікна.
Жаровинням догорає піч,
Дихає теплом на нас привітно.
Блимає ялинка у куті
І стрибає тінями по хаті.
Що ще може краще у житті
Бути від цієї благодаті?!.."(Валентина Матвіїв)
"Одні казали їй: "Пишайся сином!"
А інші: "Нащо він туди пішов?!.." —
Гірчило їй від слів таких полином,
А часом аж холола в жилах кров...
Ну, як таке ви можете казати
У вічі цим найкращим матерям,
Які зростили мужнього солдата,
Що не віддасть Вкраїни ворогам?!.."(Валентина Матвіїв)
"Дай, Боже, миру нашій Україні.
Помилуй нас, і край наш бережи.
Твоя любов велика і безмірна,
і наші молитвИ всі чуєш Ти...
Хай постріли вже більше не лунають!
Достатньо їх! Від тисячі ракет,
вже полягло багато невинних душ,
прийми до себе їх…"(Валентина Мірошник)
"Я гарнішого краю не знаю,
Там, де мати мене сповила,
Де пісні колискові співала
І рушник у дорогу дала.
Там, де спокій знайшли мої предки,
Там, де воля козацька живе,
Там, де серце моє спочиває
І життя, мов у казці пливе."(Валентина Харченко)
"Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах..."(Василь Голобородько)
""Купало, Купало, засвіти ніч!"
Купало птаха ночі подвоює:
на одну гору садовить птаха, що є вечір,
на другу гору садовить птаха, що є ранок,
і стало у долині серед ночі видно, як удень." (Василь Голобородько)
Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем" (зі збірки "Віршів повна рукавичка"). А також - дитячі віршики-верлібри: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі", "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис".
"Дівко, дівко,
красна дівко,
ти маєш спостережену нами ознаку,
ти маєш спостережену нами ознаку-догадку
"бути тим, на кого парубкові можна тільки дивитися,
хто парубкові тільки милує око""...(Василь Голобородько)
"На горі дівчата
– у вишиваних сорочках –
кривий танок ведуть,
весну веселу гукають ..."(Василь Голобородько)
"Кожне слово
нашої мови
проспіване у Пісні
тож пісенними словами
з побратимами
у товаристві розмовляємо
кожне слово
нашої мови записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо" (Василь Голобородько)
Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем".
"Завивають сирени
тривожно, невпинно —
Гірка нині доля у тебе,
моя Україно!
Своїми грудьми
ти Європу
й пів Світу прикрила.
Та вірю, що вистоїш, нене,
й розправиш
свої білі крила!..."(Василь Мелюс)
«Вже вересневість повиса в повітрі.
І серце полонить тривожний щем.
Та павутиння ледь бринить на вітрі
Про те, що все це змиється дощем».(Василь Мелюс)
"... Та свято вірю,
що перервана зродиться пісня,
Хоч би яке над нами гарцювало горе!"(Василь Мелюс)
«У кожної миттєвості - свій сенс
І дзвони є свої, й свої відмітини...»(Василь Мелюс)
Життя Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя і звитяжної боротьби. Звідси цей непоборний дух, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…
День Купала, який припадає на 24 червня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшановнішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він дарував усьому життя. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл співпадав з певними ритуальними дійствами, серед яких Купало знаменувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ Сонця. Християнство не змогло остаточно знівелювати обряд, тому до нього «долучили» свято Різдва Святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Ось так і з'явилося християнізоване дійство з подвійною назвою — Іван Купало.
"Три останні дні напередодні Великодня люди вважали жалобливими, «бо Ісус Христос покутував за наші гріхи». Найбільш богомільні не тільки «носили жалобу» — голосно не розмовляли, не сміялися, не встрявали в суперечки — а й не вживали їжі, даючи напередодні сувору обітницю, «щоб Бог допоміг позбавитися гріхів та хвороб». Здебільшого це стосувалося Чистого четверга (Живильного, Страсного, Великого, деінде Нявського Великодня). З цим днем пов'язано чи не найбільше обрядів і дійств..." (Василь Скуратівський)
"...Любив до болю нашу рідну мову
І ненавидів всіх катів її.
Люблю й тепер її крилате слово,
Її пісні, безмірно чарівні.
Я й далі понесу свою любов велику
До смерті, до кінця, без галасу, без крику."(Василь Сосюрченко)
"Постіль застелена полотном, коло стола на задній і передній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але всі готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками діставали хліб або чарку горілки, але і руки найрадше не рухали б, лишень спочивали би, зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб та чарку. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорняві тіні і кинув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рухалися. Коло стола схилений стегяв Іван, господар хати і тато маленької дитини, що її охрестили..." (Василь Стефаник)
