"...Почнем же, браття, повість цю
від старого Володимира до нинішнього Ігоря,
який відтягнув ум твердістю своєю
і погострив серця свого мужністю.
Сповнившись ратного духу,
навів свої хоробрі полки
на землю Половецьку
за землю Руську..."(переклад Віталія Скляренка)
Вірші Ліни Костенко: «Спинюся я і довго буду слухать», «Дзвенять у відрах крижані кружальця», «Усе моє, все зветься Україна», «Я прощаюся з рідним краєм».
Представлені у цій статті враження від творчості київського поета, актора і пісняра Сергія Губерначука написані композитором і поетом Володимиром Чернявським. Володимир Миколайович Чернявський – заслужений працівник культури України. Працює в Сосницькому Будинку культури Чернігівської області понад 42 роки, зокрема, з аматорським фольклорним колективом «Криниці», народним жіночим вокальним ансамблем «Вербиченька», багатьма хоровими колективами області. Має родинні зв’язки (за материнською лінією) з відомим українським режисером і письменником Олександром Довженком. Поет-пісняр Володимир Чернявський впродовж свого творчого життя займається обробкою українських народних пісень та аранжуванням авторських творів. У 2007 р. у видавництві «Прапор» (м. Харків) вийшла збірка його пісень і поезій «Душі моєї струни чарівні». Він написав більше півтори сотні пісень на вірші понад 60 поетів. Пісні композитора розписані для різного складу виконавців – хору, ансамблю, тріо, дуету або соліста.
"Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо."(Леся Українка)
"...Вже моя нога в праведнім човні,
Човен цей уже відплив.
Висадив мене на святій землі -
І нема вороття вже мені."(переклад Ольги Шарко)
"My gardens sweet, enclosed with walles strong,
Embanked with benches to sytt and take my rest
The Knotts so enknotted, it cannot be exprest,
With arbours and alys so plesaunt and so dulce."(George Cavendish)
"– Я матусі, – мовить Настя, –
Намалюю кошик щастя.
Малюватиму ромашки
І метелики, і пташку.
В кожну барву кольорову,
Покладу зерно любові,
В кожну квітку – поцілунок.
Ось матусі подарунок!"(Ганна Максимович)
"Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…" (Володимир Підпалий)
"Я довго йшов сюди, на кладовище снів,
У невмирущу предковість і юність.
Мене тут дух прапращура уздрів,
Щоб я збагнув свою близьку майбутність.
Він колихав верхів’я і видав
З найвищої сосни старого лісу,
Як з кожним днем слабішала хода
І як кружляла, боячись завіси:
Аби не в темну ніч, аби не назавжди.
Та тільки зупинявсь – до мене темінь кралась…
Отак я і прийшов – у пригорщах приніс
На Божий суд свою нестримну старість." (Сергій Губерначук)
Це книга про одну з найбільших трагедій української історії — битву під Берестечком. Написана ще в 1966 — 1967 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій — і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х. Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком тема цього роману переростала у філософію поразки взагалі, в розуміння, що "поразка — це наука, ніяка перемога так не вчить" , а відтак і в необхідність перемоги над поразкою. І, відкидаючи попередні варіанти як відгорілі ступені ракети, на сьогодні, вже в незалежній Україні, в часи, коли вона стоїть перед загрозою вже остаточної поразки, — ця книга з необхідності бути написаною переросла для автора в необхідність бути опублікованою.
"У садочку квіти
Танцювали з вітром,
Щебетала пташка
Пісеньку мурашкам,
Сонечко з проміння
Плело павутиння,
Хмарки підростали,
Неба синь вкривали..."(Слова Ксенії Бондаренко
Музика Миколи Ведмедері)
"Аж до останку
Тримаймося пліч-о-пліч
Перед світанком,
У найтемнішу ніч,
В пам'ять про тих,
Хто тілом від куль прикрив,
В пам'ять про сотні
Вбитих твоїх синів!"(Олена Лоза)
"... Ще з дитинства, — а це, власне, тільки з дитинства й буває, — міфи й символи Гуцульщини ввійшли в плоть і кров нашого поета. І це часто міфи й символи загальноукраїнські або їхні локальні варіації. А також загальнохристиянські в конкретному місцевому побутуванні. Ці останні не тільки мирно співіснують з дохристиянськими поганськими, а часто й перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично. Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого, як мало де інде, побуту й поводження — все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомости й образного скарбу, «велетенського дерева мови» — але це не заважає йому в його глибокій християнській вірі. Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини..." (Іван Дзюба)
"Коли пізно увечері ти прокидаєшся,
Більше не можеш заснути:
Лізуть в скроні думки, в голові запитання:
Що нам далі робити, як далі бути???
Тобі шкода людей: ті, що зараз там є,
Що за тебе сьогодні воюють...
Ви тримайтесь, бійці, я молитву вам шлю -
Прошепочеш... А раптом почують?!.." (Оксана Аннич)
"Ми згоріли у полум’ї щастя свого.
Ми, коханням окрилені, йшли на вогонь.
Ми літали над містом, над часом, над снами.
А сьогодні немає нічого між нами…
…немає."(Сергій Губерначук)
"О, Боже, глянь, як наша Україна
Припала ворогові на коліна!
Жорстоко наш народ вбивають,
Із рідної землі невинних проганяють..."
(Оксана Аннич)
Співомовки Степана Руданського: "Вір не вір, а не кажи: "Брешеш"", "Гуменний", "Добре торгувалось", "Циган з хроном", "Циган на толоці", "Запорожці у короля", "Пан та Іван в дорозі", "Вовки".
"В цей день, в цей третій день
і голубінь небес
і яра зелень трав,
і біла віточка вишень —
все каже нам:
Воскрес! Воскрес!.."(Уляна Кравченко)
"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,
Прощай, пораднице моя..."(Андрій Малишко)
"Гаї шумлять", "Блакить мою душу обвіяла", "Не бував ти у наших краях!" — поезії Павла Тичини про красу рідного краю.
