Публікації за тегом: Поезії

"бомба не розрізняє кольори шкіри
бомба не відрізняє тебе від твого ворога
не бачить націй і народностей
релігій і безбожництва
їй байдуже скільки тобі років
хто твої предки
де ти народився
чого досягнув
скільки в твоєму серці любові..."

(Галина Мирослава)

 

Любов Сердунич — письменниця, просвітянка, дослідниця голодоморів, краєзнавиця. Входить до Національних спілок письменників України, журналістів, краєзнавців, Асоціації дослідників голодоморів в Україні. Очолює районні організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів, ВТ «Просвіта» імени Тараса Григоровича Шевченка та творчі гурти для дорослих і дітей. Наставниця молоді. Волонтерка з 1995 року. Переможниця літературних конкурсів. Редакторка, співредакторка, авторка передмов, співавторка багатьох міжнародних та всеукраїнських альманахів, антологій і збірників, як літературних, так і краєзнавчих. Публікується у ЗМІ України й за кордоном, на літературних сайтах і в соцмережах, у збірниках та альманахах.

 

"Моє сонечко, моя квітонька,
Моя радість, моє зайченятко,
Чом всміхаєшся, моя донечко,
Мабуть знову наснився татко?
Моя зіронька, моє серденько
Уві сні шепотіла тихенько:
Я чекаю на тебе татечку
І молюся щодня, як і ненька..."
(Марія Дем'янюк)

 

"Солов'ї з Батьківщини не линуть,
Бо співають, співають пісень
Україні і про Україну, 
Щохвилини, щоночі, щодень.
Солов'ї з Батьківщини не линуть,
Не лишають гніздечка свої, 
Бо співають для доні та сина
У години щасливі й лихі..."
(слова Ксенії Бондаренко,
музика Ольги Тимошенко )

 

"Сказав мені батько, що я вже дорослий
І маю подбати про маму й сестру,
Що відьма-війна розпатлала коси
Й круками насипала в небо пітьму. 
Що гаспиди повзають поміж містами,
А василіски зжирають людей,
Що поле рясніє не хлібом, — хрестами,
В підвалах ховають матусі дітей..."

(Ксенія Бондаренко)

 

««А ми же братья» суне на гостину,
Куди ти без запрошення поліз!
Сто копанок тобі, а не Вкраїну,
Не вибачимо ворогові сліз!
Відстоїмо! Нам є за що стояти!
Поборемо! Усі ми як один!
За нами правда! З нами Божа Мати! 
В однім строю і дід, і батько, й син!»

(Наталя Карпенко)

 

 

"Реве та стогне Дніпр широкий,
Як грізний Бог виходить із води.
Він Україну, неньку синьооку,
Порятувати хоче від біди.
І хвилі — сльози котить, наче мати.
І стогін рветься з глибини.
"Закрийте небо! — просить він у НАТО. —
І світ врятуйте від війни!""

(Людмила Федорова)

 

"Ми на своїй землі,
Тож її сила в нашій крові. 
Забули москалі:
Козаки — Воїни Христові!"

(Людмила Кибалка)

 

 

 

 

"На шостий день прийшла весна,
Проте зима не відпускає
На серці — біль, на серці — жах,
Війна — не домисли, триває...
Вже сьомий день гуде земля,
Сирени виють, не вщухають,
Лягають глибами дома —
Херсон і Харків не вмирають!
Не на колінах Київ наш,
Супротив чинить вся держава
Блакитно-жовтий гордий стяг
Наш захисник, і наша слава..." (Тетяна Мунтян)

У добірку увійшли поезії про російське вторгнення в Україну 2022 року, які написали: Роман Коляда, Наталка Поклад, Любов Сердунич, Сергій Осока, Галина Мирослава, Ольга Пустовгар, Наталія Бугай, Марія Солтис-Смирнова, Тетяна Мунтян, Алла Бійчук, Юрій Лях, Тетяна Семенченко, Ірина Галишко, Лариса Юсковець-Сєрікова, Марія Чайківчанка, Вікторія Ковтун, Людмила Добровольська, В'ячеслав Стрий (Прибузький), Галина Сливка, Антоніна Генелюк, Тетяна Радюк, Олег Криворот, Лариса Аврамчук, Антоніна Мелешко, Наталія Паснак (Мельник), Максим Коровниченко, Марко Терен, Рената Вольська, Тетяна Аколішнова, Сергій Чирков, Аліна Войтенко, Юлія Дмитренко-Деспоташвілі, Карина Гусельникова, Катерина Проценко, Оксана Аннич.

 

"Доню, подивися в небо: 
зіронька зорює...
Це від тата —
Нас з тобою  боронить 
Янгол з автоматом.
Заспокоїлась нарешті?
Віченьки заплющи,
Всі побоювання лишні,
Не хвилюйся дужче..."
(Марія Дем'янюк)

 

"плачуть ікони
і юшиться кров'ю земля
трусяться стіни
зриваються дико снаряди
друзками скло
розлітається
хто тут?
я... я..."

(Галина Мирослава)

 

"Мов мені
мов
над сном моїм
сном
зимовим
весною
розбрунькуюся
потечу
по стеблу від коріння й плачу
над мовчаннями
і над собою..."
(Галина Мирослава)

 

"The morning sunshine is sparkling 
and pouring into his house.
A direct shell hit the roof 
and scattered rubbles all over.
But could not succeed 
to stop a 300-year-old poet.
Going for a moonlight 
stroll in Skovorodynivka"

(Kurama)

 

"For a breath of a poet,
a breeze comes round.
’Cause burn clay to bricks,
let winds borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round the Library.
’Cause burn clay to bricks,
let rains borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round Chernihiv."

(Kurama)

 

"Red-brick and stone walls.
Blue sky and a white cloud.
The glory of the heritage.
Survived two world wars.
Black smoke poured out.
Red flames blazed up.
Through a targeted shelling.
In the school of hard knocks..."

(Kurama)

 

 

"Мама — найдорожча, найрідніша,
Серденьку дитини наймиліша.
В слові цьому жайворонка пісня,
І струмка дзвінкого дзюркотіння,
Журавлів прощання й падолисти,
І у небі зіроньки іскристі.
В нім життя премудрості повчальні
І молитви щирі, життєдайні..."

(Тетяна Строкач)

 

"У козирках відбивається
Сонця яса,
І сходить останній сніг,
А разом з ним і журба...
Ніжний спів ластівок,
Журавлів хоровод.
Ми знов з тобою удвох —
Звучить кохання акорд!"

(Evgeniy Lenov, Alex Marti)

 

 

"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько  спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)

 

Яків Васильович Жарко (справжнє прізвище Жарченко) (1861 — 1933) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму.

 

 

 

 

 

"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)