Публікації за тегом: Поезії

"На шостий день прийшла весна,
Проте зима не відпускає
На серці — біль, на серці — жах,
Війна — не домисли, триває...
Вже сьомий день гуде земля,
Сирени виють, не вщухають,
Лягають глибами дома —
Херсон і Харків не вмирають!
Не на колінах Київ наш,
Супротив чинить вся держава
Блакитно-жовтий гордий стяг
Наш захисник, і наша слава..." (Тетяна Мунтян)

У добірку увійшли поезії про російське вторгнення в Україну 2022 року, які написали: Роман Коляда, Наталка Поклад, Любов Сердунич, Сергій Осока, Галина Мирослава, Ольга Пустовгар, Наталія Бугай, Марія Солтис-Смирнова, Тетяна Мунтян, Алла Бійчук, Юрій Лях, Тетяна Семенченко, Ірина Галишко, Лариса Юсковець-Сєрікова, Марія Чайківчанка, Вікторія Ковтун, Людмила Добровольська, В'ячеслав Стрий (Прибузький), Галина Сливка, Антоніна Генелюк, Тетяна Радюк, Олег Криворот, Лариса Аврамчук, Антоніна Мелешко, Наталія Паснак (Мельник), Максим Коровниченко, Марко Терен, Рената Вольська, Тетяна Аколішнова, Сергій Чирков, Аліна Войтенко, Юлія Дмитренко-Деспоташвілі, Карина Гусельникова, Катерина Проценко, Оксана Аннич.

 

"Доню, подивися в небо: 
зіронька зорює...
Це від тата —
Нас з тобою  боронить 
Янгол з автоматом.
Заспокоїлась нарешті?
Віченьки заплющи,
Всі побоювання лишні,
Не хвилюйся дужче..."
(Марія Дем'янюк)

 

"плачуть ікони
і юшиться кров'ю земля
трусяться стіни
зриваються дико снаряди
друзками скло
розлітається
хто тут?
я... я..."

(Галина Мирослава)

 

"Мов мені
мов
над сном моїм
сном
зимовим
весною
розбрунькуюся
потечу
по стеблу від коріння й плачу
над мовчаннями
і над собою..."
(Галина Мирослава)

 

"The morning sunshine is sparkling 
and pouring into his house.
A direct shell hit the roof 
and scattered rubbles all over.
But could not succeed 
to stop a 300-year-old poet.
Going for a moonlight 
stroll in Skovorodynivka"

(Kurama)

 

"For a breath of a poet,
a breeze comes round.
’Cause burn clay to bricks,
let winds borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round the Library.
’Cause burn clay to bricks,
let rains borrow books!
Let burst into bloom of words
clay round Chernihiv."

(Kurama)

 

"Red-brick and stone walls.
Blue sky and a white cloud.
The glory of the heritage.
Survived two world wars.
Black smoke poured out.
Red flames blazed up.
Through a targeted shelling.
In the school of hard knocks..."

(Kurama)

 

 

"Мама — найдорожча, найрідніша,
Серденьку дитини наймиліша.
В слові цьому жайворонка пісня,
І струмка дзвінкого дзюркотіння,
Журавлів прощання й падолисти,
І у небі зіроньки іскристі.
В нім життя премудрості повчальні
І молитви щирі, життєдайні..."

(Тетяна Строкач)

 

"У козирках відбивається
Сонця яса,
І сходить останній сніг,
А разом з ним і журба...
Ніжний спів ластівок,
Журавлів хоровод.
Ми знов з тобою удвох —
Звучить кохання акорд!"

(Evgeniy Lenov, Alex Marti)

 

 

"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько  спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)

 

Яків Васильович Жарко (справжнє прізвище Жарченко) (1861 — 1933) — репресований український письменник, поет, перекладач, актор, в’язень комуністичного режиму.

 

 

 

 

 

"Вірш Тараса вчу раненько,
Бо для мене він рідненький.
І казав сьогодні тато
День Шевченка — наше свято,
Бо любив він Україну
Так, як мама любить сина.
Мріяв щиро і безмежно
Про Вкраїну незалежну.
Його думка, слово, діло
Шлях в майбутнє освітили:
Уперед на новий крок
Надихає нас Пророк..." (Марія Дем'янюк)

 

"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)​

 

Євгеній Юхниця — український поет. Народився 14 квітня 1965 року. Закінчив економічний університет у 1989 році. З 1999року по сьогодні закінчив десятки літературних, сценарних і режисерських курсів. Працює у різних жанрах поетики. Виділяється короткими яскравими полотнами взаємовідносин, зрізів характерів і поведінки суспільної та особистої. Словом реально передає смаки, кольори, відчуття. Вимогливий до себе. Перфекціоніст, постійно вдосконалює твори. Має тисячі публікацій поезій. Працює емоційними хвилями. Надихається від натовпу людей, інших живих істот. Відрізняється тим, що краще пише, коли його просять про щось написати. Каже, що тоді відчуває потік хвильовий, інформаційний, чуттєвий, який його виносить на потрібні полонини, верхівки, у заглибини. Завжди цікавий і неповторний у інтерв’ю.

 

"Горить, палає і снується чорний дим
Грибом отруйним аж під хмарами злітає,
І вже нікого, і нічого не спинить,
Схід України кулями вкриває.
Ми до кінця йдемо, до перемоги,
Покладено життя тут батька й сина,
Ми – українці, і немає перешкоди,
Бо Україна в нас одна – єдина!"

(Юлія Хандожинська)

 

"Заблукав ранок у тумані,
Зоряниця мріє уві сні.
Серпанком оповиті герані,
Росою напоєні трави,
Розчесані верби вітрами...
Зігріває сонце  променями
Неземної Любові ночі і дні."

(Людмила Кибалка)

 

 

 

"А у натхнення – все ж! – немає меж.
Воно – само! – долає всі кордони.
А у житті – що втратиш, що знайдеш... –
На рушнику і чорним, і червоним!
Співає серце – і коли мовчиш!
Навкруг трамваї – мов крилаті гори...
Травневий Львів і весняний Париж –
Це недалеко, це вже зовсім поруч!"

(Володимир Даник)

 

 

"… Кажуть: те́пло на сьоме – у квітні намерзнемось.
Але котик невтомний –
Над батареєю, допоки сте́мне,
А потім,  до когось – під ковдру:
…й не вірить народним некітським прикметам..."

(Євген Юхниця)

 

 

 

"Поруч міста річка текла, 
А над нею у чаші гнізда 
На дереві, якому ще рости,
Оселилось два дрозди: 
Дроздиця, голосиста птиця,
І молодий дрізд,
Що вміло тримав свій хвіст.
А в тім гніздечку 
З'явилось яєчко 
Блакитне, ще й в крапочки,
Нерівні, як ляпочки...."

(Галина Мирослава)

 

До другої частини добірки ліричних пісень на слова Сергія Губерначука (музика композитора Володимира Чернявського) увійшли: «Твоїм очам», «Рубінове яблуко», «Пошепки», «Про що мій лист тобі говорить?», «Зоряний коханий», «Сяйво ясного дня», «Повертайся, мій любий, додому», «Висота», «Сни твої розвіються», «Цілуй мене», «Некрасива, «Луна засніжених гір», «За склом», «Юна», «Прощай».