"Я виросла в лісі, точніше, він виростив мене. Спочатку відчувала, що з ним росту просто з-під землі, мовби мох, тоді й зазнайомилась з рижиками, невдовзі мене поманили до себе кущі, лише пізніше почала задивлятись на дерева. Першими моїми друзями стали вони, рижики. Я знаходила їх навколо великого незникомого болота в нашому ліску. На купинах. Вони усміхались до мене, смішно покритої ластовинням, з-під своїх крислатих капелюхів ще здалеку. Я чимдуж поспішала на їхнє світло, як ластівки до бабиної хати. Перш, ніж торкнутись тіла гриба, довго роздивлялась його і вслухувалась у ліс, чекаючи дозволу. Вже згодом довідалась, що гриби треба зрізати, щоб вони не перевелись, але я б не змогла цього робити – навіть уявити моторошно, що ріжу рижику ніжку. Пам’ятаю, як пальчиками легенько робила підкоп, а тоді ціленьке, неушкоджене, ніжне-ніжне тільце обережно підносила до носа, вдихала його своєрідний запах і клала на м’яку траву, розчистивши акуратненько місце..." (Галина Мирослава)
"Взимку коло пташиних кліток і «лікарні» для звіряток ми мріяли про теплий весняний день, коли наші маленькі друзі полетять у блакитне небо, поскачуть до гаю. І ось прийшло довгоочікуваене свято. Через день після того, як у небі з’явився перший жайворонок, ми винесли клітки з птахами і звірятами на вершину кургана. Степ дзвенів пташиними голосами. Діти відкрили клітки — і жайворонок, дятел, іволга і заєць опинилися на волі. Ось наш жайворонок уже співає в небі; ось він уже лине до землі... Ми стоїмо, зачаровані красою, і переживаємо радість від того, що зберегли життя живим істотам. У такі хвилини в моїй уяві вимальовувалося майбутнє: щороку ми приходимо на вершину кургана, щоб відзначити свято жайворонка..." (Василь Сухомлинський)
У серпні ще можна знайти квіти мальви. Та коли мальва відцвіте, підстрахує гайлардія (Gaillardia). Вона, як і мальва, зафарбує жовте яйце в ясно-зелений відтінок. Барва вийде дещо яскравішою і холоднішою ніж після мальви.
Писанкарі, окрім символів, не можуть не цікавитися складом воску, наприклад, або особливостями рослин. Чому квіти цикорію світло-сині, а квіти материнки рожеві? Як це квітам вдається бути такими красивими, барвистими, неповторними? Виявляється, пелюстки квітів тому такі барвисті, бо забарвлені певними речовинами – пігментами. Рожеве, червоне, лілове, синє забарвлення квітам надають антоціани. Халкони, аурони відрізняються жовтим забарвленням, а флавонові глікозиди поряд з антоціанами надають забарвленням квіток блакитний відтінок. Флавони містяться в білих пелюстках і квітках відтінку слонової кістки.
"Мороз ходив по лісових галявинах у нових чоботях на рипах. Біла габа землі, нерухомі великі зірки неба, гострі шоломи дерев - все, що було перед очима, все, що лежало в площині виміру, здавалося сьогодні твоїм, створеним для тебе. Не так воно вже й багато лежало в полі зору, але й цього було досить, бо коли у твоїх струнких і трепетних ногах пульсує кров юності, все належить тобі, а того, що навколо, вистачає цілком, щоб у ньому вмістився всесвіт..." (Михайло Чабанівський)
"З бруньки виліз котик.
Котик, та невже?
Спробуйте на дотик…
Впевнилися вже!
Котик мружить очі,
Виставив живіт.
Березень регоче:
– З бруньки виліз кіт!"(Наталя Карпенко)
Босмінка – маленький рачок. Такий маленький, що не всяка риба помітить його. У річці, де жила Босмінка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. І ніс задовгий – ну справжній тобі хобот! – і ніг не видно – ховає десь під черпашкою. А найжахливіше – одне-однісіньке око в бідолахи...
"Загубилася", "На що скаржимось?", "Пузанчик пропонує дружбу", "В полоні у Пухирника", "Політ на Чаплі", "Ма-а-а!" – оповідання, що увійшли до збірки Леоніда Шияна "Пригоди Босмінки".
"Після подорожі спить
У воді краплинка.
Сниться крихітці блакить
І пухка хмаринка..."(Наталя Карпенко)
Сергій Губерначук. Вірші про ліс
"Ходім зі мною в ліс далеко,
де гриб, зіскочивши на гриб, росте,
де сонце, в мох закутане, цвіте
і в кущиках багна парує терпко."(Сергій Губерначук)
"У бе́резі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив."(Сергій Губерначук)
"Пролісок тендітний
Сонце зустрічав,
Віченьки блакитні
Вгору підійняв."(Наталя Карпенко)
"Сонечко лоскоче ніс,
Промінець весну приніс,
День яскравим світлом вмив,
Першу квіточку збудив."(Наталя Карпенко)
"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)
"Купила мама Василькові гумові чоботи. Тільки взути їх ніяк: сонячно, сухо. У всьому селі жодної калюжі. А Дощ іти не квапиться. Дрімає собі у хмарині, в тій, шо зачепилася за верхівку тополі на вигоні. Пооглядав Василько чоботи, поприміряв та й подався на вигін, до тополі. "Дошику,— гукає,— іди, щоб калюжі були! В мене чоботи нові, хочеться походити". А Дощик ніби не чує. Дрімає та й дрімає. Вернувся Василько додому ні з чим. Нипає по двору, нудьгує. Зазирнув у квітник, а там чорнобривці та петунії, що учора сестра Мирославка пересадила, зовсім головки посхиляли, пов'яли. Знов побіг Василько до тополі..." (Зірка Мензатюк)
Зірки українського шоу-бізу прийняли запрошення #ЗафрендиПрироду та "заговорили" до маленьких екозахисників за допомогою фанових книг із реальними історіями про життя тварин. Пропозицію пофрендитися із природою вніс ніхто інший, як супермен, у якого вже давно у списку справ миготить дуже важлива — врятувати планету від екокатастрофи.
Вже з 1 травня почнеться передпродаж книг серії "Зірки PRO". 30 грн. від продажу кожної книги буде перераховано на збереження флори та фауни України. На фестивалі "Книжковий Арсенал" у Києві наприкінці весни відбудеться інтерактивна презентація книг за участі зіркових авторів.
"Як же райдуга з’явилась,
Звідкіля те сяйво,
Чому в небі проявились
Після зливи барви?.."(Наталя Карпенко)
"Нелегку зиму пережила молоденька вербиця. Цілу зиму вітрюган намагався зламати її гілочки, дув щосили і пригинав до землі, але вона не здавалася, гнулася, жалібно змахувала руками-гілочками, та не ламалася. І коли несміливе весняне сонце почало голубити землю, і в її скованому стовбурі почало прокидатися життя. Вербиця хотіла розплющити очі, та поки ще не могла - її бруньки не налилися соком, а міцно спали на гілочках. Та не надовго. Під теплими променями сонця сік розтав і побіг по стовбуру. "Годі спати, дівиці-сестриці, весна вже!" - бадьоро співав він, біжучи стовбуром та гілочками. Ось так поступово бруньки почали наливатися соком, набрякати і ставали все більшими й більшими, аж поки не виросли стільки, що змогли відчинити віконечка і показали світу свої пухнасті біленькі голівки...." (Людмила Дорош)
Олег Буцень. Три оповідання про весну.
"Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Пісня весни" - оповідання, що увійшли до весняної добірки Олега Буценя.
"Вже йшла весна. Горобці першими побачили, як ожила і заговорила з холодним берегом річка. "Прокидайся! — казала річка берегові— Годі вже тобі спати. Цілу ж зиму проспав!" "Зимі кінець! Зимі кінець! — радо вигукували над річкою горобці.— Нам не буде холодно! Нам не буде голодно!" Річка виглянула з ополонки, але видно було погано. Лунко тріснув лід. Аж горобці налякалися. Пороснули врозтіч і присмирніли, зачаїлися сірими грудочками на всніженому березі. Лід сердився й щосили намагався тримати річку..." (Михайло Слабошпицький)
"...Несміло, наче випадково, мружиться на землю сонечко. Всі, хіба окрім холодного, аж білого, снігу, радіють його першим привітикам. Сніг злиться: тане, зменшується, збігає безпечними каламутними струмочками і зникає. Взамін із-під торішнього листя нетерпляче випурхнув перший живий підсніжничок… другий… третій… ой, та їх тут – море! А ось, біля твого ж таки міського будинку, просвердлила мертву товщу асфальту тендітненька кульбаба. Яка сила!!!..." (Володимир Нагорняк)
