"Одного дня мене осяяло — те, що називають я, — це не лише оболонка, а й весь акваріум усередині неї. Я була в шоці, виявивши, що маю постійний обов’язок дбати про себе, тобто про посудину, якою я, виявляється, є. Цілком зрозуміло, що вода, з якої складаюсь, завжди має бути чистою, от тому, крім того, що мушу виконувати караван справ поза межами тіла, час від часу змушена стежити, щоб вона не занечищувалась, бо, як каже мій дідусь, який постійно виїжджає в гори, щоб збирати лікувальні трави, які в нашій сім’ї тільки сам і споживає: „Маємо лише те, про що дбаємо”. Те, що слід організм поїти та годувати, я, звичайно, знала завжди, і, чесно кажучи, не проти — це мені неабияк подобається, хоча ваги в мені, як бачите, забагато, а от промивати шлунок, пробачте, не люблю — через який отвір цю процедуру б не починати. Найкраще — лежати в ванні, тоді вода ззовні сама всім опікується. Море я теж люблю..." (Галина Мирослава)
У цьому розділі зібрані поезії Володимира Нагорняка для дітей - його графічна та звукова абетки, вірші про Україну, та про пори року, безконечники, забавлянки та багато інших цікавинок.
"«Ой, яка ж я нецікава!» — бідкалася земля в саду, вбрана в білу сукню зі снігу. «Однотонна, біла-білесенька. Щоправда, інколи моє вбрання у сяйві ранкового світла набуває рожевого відтінку, а від світла нічних зірок — сріблиться. Але це лише тимчасові відтінки, а не яскраві кольори», — продовжувала міркувати вона. Зітхання землі почула трава, вкрита білосніжною ковдрою, й засмутилася, бо не могла дістатися поверхні через сніг й прикрасити зеленим кольором білосніжну сукню. Засумували деревця, адже не мали взимку ані плодів, ані яскравого листя. «Що б таке вдіяти?» — гадали вони..." (Марія Дем'янюк)
Марія Дем'янюк. Цікаві казки для малят
Казки, написані для маленьких читачів нашою сучасницею, українською письменницею Марією Дем'янюк, занурюють дітей у загадковий світ природи, знайомлять їх з рослинним, тваринним світом, вчать щирому і дружньому спілкуванню.
"Цей ліс сьогодні мій, бо я його люблю. Я ступаю і в золоту, поцятковану сонцем тінь, у найчудовіші пахощі, у соковиту зелену весну. Я гладжу рукою свіже листя ліщини (бо воно молоде й ніжне, аж хочеться доторкнутися), а коли відхиляю з дороги гілки черемхи, притуляюся до них лицем. Черемха вже перецвітає, її пелюсточки осипаються, і від того земля й трава під черемхою вся покрапала білим. А проте вона ще пахне, ще зоріє суцвіттями, мов далекі гаснучі сузір’я. "Яка ти гарна, - кажу я черемсі. - Добре, що ти для мене цвітеш." Черемха киває гілкою. Вона рада, що сподобалася. Під сосною красується чорний сон, якого називають лісовим чорнобривцем за його смагляву вроду..." (Зірка Мензатюк)
"Що цвіте без цвіту?
Зубів не має, а кусає.
Що за трава, що й сліпий знає?
Стоїть біла, а подує вітер - відлітає."(Зірка Мензатюк)
"З глибини століть дійшла до нас цікава бувальщина, записана в одному з літописів. Князь Володимир Мономах узяв у полон малого сина половецького хана і тримав у себе як запоруку, що хижі степовики не нападатимуть на Русь. Ханське дитя виросло в златоглавому Києві, у княжому палаці, оточене зручностями й шаною, і його вже не вабило кочове життя. Коли Володимир помер, хан послав по сина свого найкращого співця Ора. Але ні половецькі пісні, ні вмовляння не зворушили юнацького серця. Той волів залишатися в Києві. Тоді як останній засіб старий співець дістав з-за пазухи пучок євшану. Густий запах - аромат степу - розлився в княжій горниці... В одну мить він збудив те, чого не збудили ні слова, ні спів. "Краще у своїй землі кістьми лягти, ніж у чужій славним бути!" - зі сльозами вигукнув ханський син. "І прийшов до своєї землі. Від нього походив Кончак, що розтрощив Посулля, ходячи пішки з кітлом на плечах", - завершує свою оповідь літописець..." (Зірка Мензатюк)
"Весна красна квітками, а осінь - плодами.
Бджоли раді цвіту, а люди - літу.
Весняний день рік годує.
Весна всім красна." (з народного)
"Погода: один день блисне, а сім днів кисне.
Буде погода: насподі болото, а зверху вода.
Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.
Не все дощ іде, як гримить.
Погода — всім вигода." (з народного)
"Природа одному мати, другому мачуха.
Весняне сонце - як дівчини серце.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
І на сонці є плями." (з народного)
"Будить сонечко усіх теплим дотиком,
Сонце лащиться до ніг милим котиком.
Сонце весело сміється
І у небі синім в’ється
Аж до вечора."(Наталя Карпенко)
Людмила Кибалка – молода українська поетеса та письменниця. Її щирі та теплі, життєво правдиві, сповнені любов'ю та добротою казки та оповідання цікаві як дітям, так і дорослим... Читаймо!!!
"Я люблю ласувати рахат-лукумом. В упаковці, яку звичайно купую, є шматочки рожевого, помаранчевого та зеленого кольорів. До складу помаранчевих входить барвник «Акванат Аннато», до складу зелених – «Хлорофіл», до рожевих входить барвник Е120 – «Кармін». Про барвник з такою гарною назвою і поговоримо докладніше..." (Ірина Михалевич)
"Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки… Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса! Якось долинула до однієї жовтоголової кульбабки розмова дідуся з онукою, яка збирала квіти для свого віночка. "Дідусю, ця квітка — одне велике сонце, яке вранці будить мене", — промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку...." (Людмила Кибалка)
"Я виросла в лісі, точніше, він виростив мене. Спочатку відчувала, що з ним росту просто з-під землі, мовби мох, тоді й зазнайомилась з рижиками, невдовзі мене поманили до себе кущі, лише пізніше почала задивлятись на дерева. Першими моїми друзями стали вони, рижики. Я знаходила їх навколо великого незникомого болота в нашому ліску. На купинах. Вони усміхались до мене, смішно покритої ластовинням, з-під своїх крислатих капелюхів ще здалеку. Я чимдуж поспішала на їхнє світло, як ластівки до бабиної хати. Перш, ніж торкнутись тіла гриба, довго роздивлялась його і вслухувалась у ліс, чекаючи дозволу. Вже згодом довідалась, що гриби треба зрізати, щоб вони не перевелись, але я б не змогла цього робити – навіть уявити моторошно, що ріжу рижику ніжку. Пам’ятаю, як пальчиками легенько робила підкоп, а тоді ціленьке, неушкоджене, ніжне-ніжне тільце обережно підносила до носа, вдихала його своєрідний запах і клала на м’яку траву, розчистивши акуратненько місце..." (Галина Мирослава)
"Взимку коло пташиних кліток і «лікарні» для звіряток ми мріяли про теплий весняний день, коли наші маленькі друзі полетять у блакитне небо, поскачуть до гаю. І ось прийшло довгоочікуваене свято. Через день після того, як у небі з’явився перший жайворонок, ми винесли клітки з птахами і звірятами на вершину кургана. Степ дзвенів пташиними голосами. Діти відкрили клітки — і жайворонок, дятел, іволга і заєць опинилися на волі. Ось наш жайворонок уже співає в небі; ось він уже лине до землі... Ми стоїмо, зачаровані красою, і переживаємо радість від того, що зберегли життя живим істотам. У такі хвилини в моїй уяві вимальовувалося майбутнє: щороку ми приходимо на вершину кургана, щоб відзначити свято жайворонка..." (Василь Сухомлинський)
У серпні ще можна знайти квіти мальви. Та коли мальва відцвіте, підстрахує гайлардія (Gaillardia). Вона, як і мальва, зафарбує жовте яйце в ясно-зелений відтінок. Барва вийде дещо яскравішою і холоднішою ніж після мальви.
Писанкарі, окрім символів, не можуть не цікавитися складом воску, наприклад, або особливостями рослин. Чому квіти цикорію світло-сині, а квіти материнки рожеві? Як це квітам вдається бути такими красивими, барвистими, неповторними? Виявляється, пелюстки квітів тому такі барвисті, бо забарвлені певними речовинами – пігментами. Рожеве, червоне, лілове, синє забарвлення квітам надають антоціани. Халкони, аурони відрізняються жовтим забарвленням, а флавонові глікозиди поряд з антоціанами надають забарвленням квіток блакитний відтінок. Флавони містяться в білих пелюстках і квітках відтінку слонової кістки.
"Мороз ходив по лісових галявинах у нових чоботях на рипах. Біла габа землі, нерухомі великі зірки неба, гострі шоломи дерев - все, що було перед очима, все, що лежало в площині виміру, здавалося сьогодні твоїм, створеним для тебе. Не так воно вже й багато лежало в полі зору, але й цього було досить, бо коли у твоїх струнких і трепетних ногах пульсує кров юності, все належить тобі, а того, що навколо, вистачає цілком, щоб у ньому вмістився всесвіт..." (Михайло Чабанівський)
"З бруньки виліз котик.
Котик, та невже?
Спробуйте на дотик…
Впевнилися вже!
Котик мружить очі,
Виставив живіт.
Березень регоче:
– З бруньки виліз кіт!"(Наталя Карпенко)
