Публікації за тегом: Природа

"Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата...
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…"  (Володимир Підпалий)

1 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, кажуть, "Покрови". Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. З Покрови починали гуляти весілля — це була пора сватань та шлюбів. Покрова вважалась покровителькою козаків. Щорічно з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі святої Покрови. Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і большевицької окупації, — теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне, а й національне свято.

 

"Росла собі на городі звичайна квасолька. Цвіла дрібненькими скромними квіточками, а восени давала добрий урожай смачних поживних квасолинок і була при цьому щасливою. Таку квасольку ви й тепер можете побачити на кожному городі, а борщик, зварений з нею, дуже смачний. А от колись давно трапилась така історія. Літав собі, бавлячися, пустун-вітерець, побачив нашу квасольку і почав її дражнити..." (Надія Кир'ян)

"Це було тоді, коли на Київську Русь нападали орди татарські. Одного разу в українському селі було весілля. Зібралося дуже багато вродливих дівчат. І саме в розпал гуляння на село налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді..." (з легенди)

"Якось Тефнут, донька бога Ра, богиня вологи, посварилася з батьком і покинула Єгипет. З нею пішла і волога. На єгипетську землю впала страшна посуха. Довго роздумував Ра, як повернути богиню вологи. Покликав він синів бога повітря Шу та бога мудрості Тота: "Світ гине без життєдайної вологи! Подумайте, як повернути Тефнут додому. Поспішайте!" Шу з Тотом вирушили у далеку путь..." (з єгипетського міфу)

 

 

"Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці. Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться..." (Василь Сухомлинський)

"Вже переїхало з полів 
Зерно у затишні комори 
І відчинились для птахів 
Ворота вирію над морем."

(Анатолій Качан)

 

 

 

 

Продовжуємо знайомство з традиційними зразками з центральної України. Пропоную розглянути, а потім і написати неймовірно красиву, з вдалим геометричним орнаментом писанку «Заступці». Походження: село Софіївка, Компаніївського району, Кропивниччина.

14 вересня за церковним календарем — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби.

 

 

Пишемо писанки за зразками з колекції Володимира Ястребова. Пригадуємо астрономічні закони. Є писанки, в які вкладають багато праці, насичений орнамент забира чимало сил, зате потім готова робота дивує і притягує погляд лабіринтом ліній. А є писанки, які писати приємно, вони не відбирають сили, а навпаки – наснажують. До таких належить писанка «Зірочки». До колекції Володимира Ястребова вона потрапила з села Катеринівки, Ананьївського повіту (ймовірно, тепер це село входить до Одеської області). Орнамент зіткано з шести однакових восьмипроменевих рож, розташованих на рівній відстані одна від одної. Як же досягти такої точності?..

"Либідь", "Сонет про Батиєву гору", "Сніг", "Дума про українську пісню", "Зимовий етюд", "Рідна мова", "Елегія", "Мить", "На спомин", "Над затокою", "На Дніпрі", "Елегія на березі Дніпра", "Запросини до мандрів" - поезії Володимира Підпалого, що увійшли до запропонованої добірки.

Одного разу Небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: "Усе, що населяє землю, дякує мені. Квіти підносять до небес свої пахощі, ліси — таємничий шепіт, птахи — чарівні співи; лиш ви стоїте, мов закам'янілі, і мовчите. Я наповнюю ваше коріння життєдайною вологою і допомагаю визрівати золотим зернам у ваших золотих колосках". "Це не так. Ми дуже вдячні тобі,— заперечило Колосся.— Наша вдячність у тому, що ми прикрашаємо землю морем зелені. У нас немає іншого способу свою вдячність. Ми не можемо піднестися до тебе. Дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов..." (з народної легенди)

"На одній невеличкій, проте затишній галявинці, порослій кущами дикої малини та ожини, мешкала не одна лісова родина. У хатинці під зваленим деревом жила сім’я їжачків, на сосні в дуплі оселилася білка, а під густим корінням облаштував собі нірку заєць із великою сім’єю. Весело і дружно жили мешканці галявинки. Працювали з ранку і до вечора, слухали спів соловейка та синички – і ніколи не нудьгували. "Послухай-но, сусіде, – гукнув якось зайчик Клаповух до їжака Будячка. – Я недавно бігав лісом і побачив неподалік велику грушу-дичку. Вона вже достигла і грушок під деревом – на всю зиму нашим родинам вистачить. Ходімо назбираємо!" – "Ходімо, друже, та ще й сусідку Вивірку гукнімо із собою"..." (Олеся Лісова)

"Усі птахи прилетіли до сороки і попросили її: "Навчи нас, як вити гніздо." Усім відомо, що сорока майстер вити гнізда. У неї вони набагато кращі, ніж у будь-якого іншого птаха. Зібрала сорока всіх птахів навколо себе і почала вчити..." (з англійської народної казки)

"То була тиха ніч чарівниця,
Покривалом спокійним, широким
Простелилась вона над селом,
Прокидалась край неба зірниця,
Мов над озером тихим, глибоким
Лебідь сплескував білим крилом..." 

(Леся Українка)

"Журавлі ключем летять
Піднебесним плаєм,
Діти радісно кричать
І довкола ну скакать
Прастарим звичаєм:

Круцю, круцю, журавлі,
Ваша мати на воді!"

(Іван Франко)

До цієї добірки дитячих віршів Анатолія Мойсієнка увійшли такі поезії: "Олесині співаночки", "Малюночок", "Струмочок", "І вишні, й мак", "Сива качечка", "Павучок-трудівничок", "Хмарка", "Голубі в метро вагони", "Весна", "Випурхнули грози", "Біля телефону", "Вітер", "Хвиля", "Снігурі", "Киця захворіла", "Про Мишка та гусака", "Кінь і слон", Дві скоромовки", "Сорока і горобець", "Соловей і солов’їха", "Перепел, перепелиха і перепелятко", "Зелен-дуб", "Спати пора".

"Україна,  як  рідная  мати", "Здивована Десна", "Півники на воротях", "Лунав на святі «Дзінгл бен»", "На всі мої Карпати", "Ми поряд росли із  дитинства", "Ностальгія по дому" - поезії про рідний край від Геннадія Деснянського, українського поета з далекого Квебеку.

6 серпня відзначаємо свято Преображення Господне, або Спаса. У цей день у церкві святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки, або жмут колосся жита й пшениці. Повернувшися з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розпалялася: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином, — «щоб садовина родила». В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!» (Василь Скуратівський)

 

 

Маковія — одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 1 серпня. Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді, Медовим Спасом. Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках. Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.