Публікації за тегом: Природа

"Весь ліс у білій ризі,
Але не рівний сніг:
По нім, як знаки в книзі, 
Сліди звіриних ніг."

(Леонід Полтава)

"Хмарка довгі косенята
Мила в нашому ставку.
Стала річка закликати
В гості дівчинку таку.
– Йди на ручки, погойдаю,
Довгі коси розчешу.
Я казок багато знаю,
Я тебе заколишу."

(Наталя Карпенко)

 

 

"Розумова праця учня, успіхи та невдачі в навчанні — це його духовне життя, його внутрішній світ, нехтування яким може призвести до сумних наслідків. Дитина не тільки взнає щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоко особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається. Учитель для маленької дитини — живе втілення справедливості. Подивіться в очі учневі першого класу, що дістав незадовільну оцінку... Дитина не тільки почуває себе нещасною, а й проймається почуттям неприязні, а нерідко — й ворожості до вчителя. Учитель, який ставить двійку, по суті, за те, що дитина чогось не зрозуміла, здається дітям несправедливою людиною..." (Василь Сухомлинський)

 

"Дітей приваблює незвичайне — романтика подорожей і пригод, боротьба зі стихійними силами природи. Коли я вперше розповів малюкам про пригоди Робінзона Крузо, їм захотілося погратися в мандрівників, почути шум морських хвиль і гуркіт водоспаду. Діти вирішили зробити свій «Острів чудес» — таємничий куточок, в якому можна було б жити у світі гри. Цей «острів» ми створили у заростях терену та акації: побудували житло Робінзона з частоколом, що захищав від диких звірів, з таким самим вогнищем, як у нашого героя; зробили маленьке віконце, через яке дивились у неозору далечінь «моря», скопали маленьку грядку, посіяли на ній кілька десятків зерен пшениці та ячменю. Коля приводив сюди з дому навіть козеня — адже в господарстві Робінзона були кози. Принесли стару діжку, мотузки, цеглу. З обручів зробили ножі, змайстрували сіті для ловіння риби. Як первісні мисливці, добували вогонь тертям двох шматочків сухого дерева — адже могло трапитися, що у Робінзона не було ніяких інших засобів для добування вогню..." (Василь Сухомлинський)

 

"У початкових класах, як і в «Школі радості», ми слухали музику природи, яка є найважливішим джерелом емоційного забарвлення слова, ключем до розуміння і переживання краси мелодії. Слухаючи музику природи, діти емоційно готувалися до хорового співу. Я домагався того, щоб вони розпізнавали в природі музику, співзвучну пісні, яку ми будемо співати. Недалеко від школи — прекрасний куточок. Вечірнє небо тут відбивається в дзеркальній поверхні ставу, з лугу долинає спів пташок; дзвінкою піснею коники зустрічають вечірню прохолоду. Тут ми кілька разів слухали музику природи перед тим, як розучити пісню українського композитора Якова Степового «Зоре моя вечірняя». У цій пісні прекрасно передано сприймання краси вечірньої зорі. В її мелодії діти вловлювали музику, яка зачаровувала їх тихими літніми вечорами. Тут же, в цьому куточку, ми вивчили пісню. Дітям хотілося співати. А потім, через кілька тижнів, діти виконували її у кімнаті для слухання музики, співів, гри на народних інструментах. Пісня пробудила у дітей спогади про красу вечірньої зорі, їхні обличчя світилися радістю..." (Василь Сухомлинський)

 

"Мова — духовне багатство народу. «Скільки я знаю мов, стільки разів я людина», — говорить народна мудрість. Та багатство, втілене у скарбниці мов інших народів, лишається для людини неприступним, якщо вона не опанувала рідну мову, не відчула її краси. Чим глибше людина пізнає тонкощі рідної мови, тим тонша її сприйнятливість до гри відтінків рідного слова, тим більше підготовлений її розум до опановування мовами інших народів, тим активніше сприймає серце красу слова. Я прагнув до того, щоб це життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя. «Подорожуючи» до живого джерела думки та слова, мої вихованці пізнавали одночасно емоційні, естетичні, смислові відтінки українського слова. Я домагався, щоб вони відчували красу мови, дбайливо ставились до слова, дбали про її чистоту..." (Василь Сухомлинський)

 

"Навесні, перед закінченням першого класу, ми почали створювати Куток краси. Діти мріяли про нього давно. Він уявлявся нам тихим, затишним місцем, де незаймана краса природи доповнювалася б красою, створеною людськими руками. Мрія поривалася у майбутнє, ми думали про те, як з кожним роком у нашому кутку буде все більше рослин. Тут ми відпочиватимемо й працюватимемо, зустрічатимемо весну й прощатимемося з літом. Між шкільною садибою та заростями чагарника діти знайшли маленьку галявину, що межувала зі схилом яру, зарослим травою. Під час дощів тут збиралося багато вологи. Ми очистили галявину від бур’янів. Почали перетворювати її на зелені луки. Мрія надихнула дітей. Ми багато попрацювали, щоб перетворити галявинку на зелені луки. Довелося перенести з поля плиточки дерну, посадити їх та поливати. Діти з нетерпінням чекали дощу, щоб і він полив зелену травицю. Знайшли в лісі кілька паростків хмелю, пересадили їх на схил яру. На наше щастя, літо було вологим, і всі рослини добре прижилися..." (Василь Сухомлинський)

 

"Праця стає великим вихователем, коли вона входить у духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, яка народжує зворушливу радість подолання труднощів, відкриває все нову й нову красу в навколишньому світі, пробуджує перше громадянське почуття — почуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини. Радість праці — могутня виховна сила. У роки дитинства кожна дитина має глибоко пережити це благородне почуття. Перша осінь шкільного життя. На ділянці старші школярі виділили для нас кілька десятків квадратних метрів землі. Ми розпушили ґрунт — праця ця звична для сільської дитини. Кажу малюкам: «Тут ми посіємо озиму пшеницю, зберемо зерно, змелемо його. Це буде наш перший хліб». Діти добре знають, що таке хліб, і прагнуть працювати, як їхні батьки і матері; разом з тим у справі, яку ми задумуємо, є щось романтичне, є елемент гри. Мрія про перший хліб надихає, допомагає долати труднощі. А труднощі чималі: діти носять маленькими кошиками перегній, змішують його з ґрунтом, риють канавки для рядків пшениці, відбирають по зернятку насіння. Сівба перетворюється на справжнє свято. Натхнення працею охоплює усіх дітей. Нива засіяна, та ніхто не йде додому. Хочеться мріяти..."

 

Поезії Галини Кирпи: "Літо вийшло надвір", "Мороз усі квіти перецілував", "Казка", "Руде лисеня", "Ніч не заблукає", "Зима з Літом стрічаються", "Питання", "Стала Осінь", "Велика Зірка і Манюня", "Всім видно яблучко", "Дощ ноги простягнув", "Небомова", "Зима пошкодувала", "Човен навесні", "Пора року Дощ", "Вечір", "Лелека боїться", "Два роки поспіль".

Віршики для найменших від Марії Чепурної: "Хто найшвидше виростає", "У моєї мами", "Гнат-солдат", "Про песика", "Струмок", Крапля сонця", "Гриби", "Вітри", "Окунець-хитрунець".

 

 

 

 

 

Пропонуємо для читання дитячу поезію Ганни Черінь, а також її чудові вірші про Україну, про зиму, весну та осінь, про Різдво та кохання.

Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читача – таким постає Олександр Копиленко. Працював він у літературі 35 років, створив більше 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.

 

 

 

 

 

 

 

Представлені у цьому розділі "Пригоди української книжки" (1972) та "Щоденник школярки Мілочки" (1979) - збірки дитячих віршів від  Ганни Черінь (справжнє прізвище – Галина Грибінська), відомої української письменниці, перекладача, авторки численних прозових і поетичних книг, дорожніх нарисів, гострих гумористично-сатиричних збірок і творів для найменших читачів. Її вірші і оповідання добре відомі маленьким читачам Америки та інших країн, де живуть українські родини. У різних країнах світу вийшли дитячі книжки письменниці, пройняті великою любов'ю авторки до України. 

 

Володимир Максимович Перепелюк – видатний український кобзар і бандурист, а також композитор, народний майстер і письменник.  Після виходу на пенсію Володимир Максимович працював у Вороновицькому лісництві. Жива природа розкрила і літературний талант кобзаря. З-під його пера виходять: «Ой у лісі, лісі зеленому» (1969), «Повість про народний хор», (1970), «Ось вони які…» (1980); «Вийшов Кобзар з Поділля» видано 2010 року. У документальній повісті «Повість про народний хор» автор розповів читачам про хор Верьовки, якому віддав 26 років свого життя. А спогади про далеке дитинство лягли в основу повісті для дітей «Ой у лісі, лісі зеленому». З великою любов’ю змальовує автор у ній життя старого вугляра та його онука у дрімучому лісі, розповідає про пташок, і тварин які живуть поряд з ними.

 

"Сім господинь", "Пастух рогатий" - дитячі оповідання Івана Сенченка. Також дивіться ілюстровану збірку оповідань, складену за народними приказками та загадками. До неї увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".    

"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" – ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.

Головними героями творів відомого українського письменника і педагога Анатолія Івановича Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще – діти, допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи. 

Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".

 

Сім веселих віршиків про Кицю та шість поезій про Котика - у чудовій ілюстрованій збірочці Ігоря Калинця "Небилиці про Котика і Кицю". Читайте та завантажуйте книжечку з віршиками і картинками про котиків.

Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем" (зі збірки "Віршів повна рукавичка"). А також - дитячі віршики-верлібри: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі", "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис".