На відео: пісню "Зоре моя вечірняя" (музика Якова Степового, слова Тарасса Шевченка) виконує Богдан Косопуд та ансамбль "Барвінок" (керівник - С. Кушнірук), 1996 р.
Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
Розділ "РОКИ ДИТИНСТВА"
ПІСНЯ ВІДКРИВАЄ ПЕРЕД ДИТИНОЮ КРАСУ СВІТУ
У початкових класах, як і в «Школі радості», ми слухали музику природи, яка є найважливішим джерелом емоційного забарвлення слова, ключем до розуміння і переживання краси мелодії. Слухаючи музику природи, діти емоційно готувалися до хорового співу. Я домагався того, щоб вони розпізнавали в природі музику, співзвучну пісні, яку ми будемо співати.
Недалеко від школи — прекрасний куточок. Вечірнє небо тут відбивається в дзеркальній поверхні ставу, з лугу долинає спів пташок; дзвінкою піснею коники зустрічають вечірню прохолоду. Тут ми кілька разів слухали музику природи перед тим, як розучити пісню українського композитора Якова Степового «Зоре моя вечірняя». У цій пісні прекрасно передано сприймання краси вечірньої зорі. В її мелодії діти вловлювали музику, яка зачаровувала їх тихими літніми вечорами. Тут же, в цьому куточку, ми вивчили пісню. Дітям хотілося співати. А потім, через кілька тижнів, діти виконували її у кімнаті для слухання музики, співів, гри на народних інструментах. Пісня пробудила у дітей спогади про красу вечірньої зорі, їхні обличчя світилися радістю.
У лісі ми слухали музику сонячного полудня. Тихо шелестить листя на високих деревах, вистукує дятел, десь туркоче дика голубка-горлиця, чути кування зозулі. Почуття, навіяні цією музикою, відкрили перед дітьми красу пісні Антона Аренського «Зозуля».
З великою любов’ю діти співали хором «Колискову» В. А. Моцарта, чеську народну пісню «Сорока». «Дитячу пісеньку» П. Чайковського, «Осінню пісеньку» Д. Васильєва-Буглая, польську пісню «Спів пташок», «Пісню лисички» М. Лисенка, «Пісню про чибіса» М. Іорданського та інші. Зазвичай, наш хор співав без супроводу. Мене дуже радувало, що співати люблять усі. У дітей з'явилися улюблені твори: «Колискова» В. Моцарта, «Пісня про маму» О. Сандлера, українські народні пісні «Розлилися води», «Ой, на горі та й женці жнуть», «Подоляночка», «Повій, вітре, на Вкраїну», чеська народна пісня «Пастушок» та багато інших. Для дітей стало потребою збиратися разом, щоб поспівати. Пісня входила в їхнє духовне життя, надавала яскравого емоційного забарвлення думкам, пробуджувала почуття любові до Батьківщини, до краси навколишнього світу.
Велике враження справила на дітей українська народна пісня «Ой, на горі та й женці жнуть». Вона пробуджувала яскраві уявлення про далеке минуле нашого народу, про його героїчну боротьбу проти загарбників. Мелодія пісні ніби переносила дітей у суворі обставини боротьби за незалежність батьківщини, вони бачили світ таким, яким його бачили наші далекі предки кілька століть тому. Ось на полі женці жнуть пшеницю, час од часу чоловіки та жінки тривожно поглядають на обрій — звідти в будь-яку хвилину може з’явитися ворог, і тоді серп треба міняти на шаблю, боронити рідний дім, маленьких діток, що лежать он там у затінку, під снопами. Тільки пісня з її чарівною мелодією здатна донести до свідомості й серця ці картини. Тільки пісня може розкрити красу душі народу. Мелодія і слово пісні — це могутня виховна сила, яка розкриває перед дитиною народні ідеали та сподівання.
Є така людська якість — тонкість, емоційність натури. Вона виявляється в тому, що довколишній світ загострює здатність до переживань. Людина тонкої емоційної натури не може забути горя, страждань, нещастя іншої людини; совість примушує її прийти на допомогу. Цю якість виховує музика й пісня.
Емоційність натури, притаманна морально та естетично вихованій людині, виражається в тому, що серце стає сприйнятливим до доброго слова, повчання, напутньої поради. Якщо ви хочете, щоб слово вчило жити, щоб ваші вихованці прагнули до добра, виховуйте тонкість, емоційну чутливість юного серця. Серед численних засобів впливу на юне серце важливе місце належить музиці. Музика і моральність — це проблема, яка потребує глибокого вивчення і дослідження.
Пісня стверджує поетичне бачення світу. Я пам’ятаю, як одного разу після співання пісні, в яку народ вклав глибокі почуття, ми пішли в степ. Перед нами розкинулося безмежне море пшениці, на обрії синіли стародавні кургани, поміж жовтими нивами вузенькою смужкою вилася дорога, в блакитному небі співав жайворонок. Діти спинилися, вони наче вперше побачили цей куточок рідної землі. «Це — як пісня про женців», — сказала вразлива Валя. Я відчував: у душі кожної дитини в ці хвилини звучать слова рідної пісні. Вона ніби відкриває очі на красу рідної землі, і ця краса стає ще ріднішою, ще дорожчою.
Рідна пісня розкривала перед дітьми слово рідної мови як безцінне духовне багатство народу. Завдяки пісні діти сприймали топкість звучання слова.
На перших порах у нас було мало пластинок із записом тих творів інструментальної музики, слухання яких уявлялося мені так само необхідним, як читання оповідань та казок відомих письменників. Я не уявляв виховання без слухання музики, без того, щоб уже у дитячі роки в людини не було улюблених мелодій. До початку роботи нашої «Школи радості» педагогічний колектив зібрав кілька записаних на плівку і пластинки творів. Ми вважали це великим скарбом, і те, що цей скарб не міг створити у дітей повного уявлення про духовні багатства людства, нас дуже засмучувало. На кінець першого року навчання моїх вихованців у нас уже було 27 творів, з них 7 пісень і 20 інструментальних речей. Ми приходили до музичної кімнати спеціально, щоб послухати музику двічі на тиждень. Деякі мелодії та пісні були відомі дітям, вони увійшли до їхнього духовного життя ще у «Школі радості». Багато разів діти слухали «Пісню жайворонка», «Пролісок» П. Чайковського, «Колискову» В. Моцарта, «Смілявий вершник» Р. Шумана, «У печері гірського короля» Е. Гріга, пісню Лисички, пісню Кози, пісню Вовченяти з дитячої опери «Коза-дереза» М. Лисенка, українські пісні «Дивлюсь я на небо», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Сонце заходить, гори чорніють».
На відео: пісню "Реве та стогне Дніпр широкий" на слова Тараса Шевченка виконує 7-річний Олег Александров (2011 р.).
За чотири роки роботи з дітьми фонотека збільшилася приблизно у 2 рази. Це було небагато, та я дбав не про кількість, а передусім про те, щоб у духовне життя дітей ввійшло все краще з музичних скарбів людства, щоб слухання одного й того самого твору приносило естетичну насолоду, відбилося на мисленні й емоційному житті.
Нехай за місяць дитина почує одну нову мелодію, та ця мелодія стане для неї джерелом духовної насолоди на все життя. Я побоювався пересичення музикою, все новими й новими творами, які б просто розважали, не залишаючи в серці ніякого сліду.
Крім зазначених вище, мої діти слухали протягом чотирьох років такі твори: «Марш Чорномора» з опери «Руслан і Людмила» М. Глінки, марш з опери «Фауст» Ш. Гуно, «Норвезький танець» і «Кобольд» Е. Гріга, «Травичка зеленіє», «Танець пастушків» і «Танець феї Драже» з балету «Лускунчик», «Марш дерев’яних солдатиків», «Старовинна французька пісенька», «Хвороба ляльки», «Італійська пісенька», «Дитяча пісенька», «Камаринська», «Танець маленьких лебедів» з балету «Лебедине озеро» П. Чайковського, «Політ джмеля», уривок «Три дива» з опери «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, «Веселий селянин» Р. Шумана, «Танець ельфів» Е. Гріга, «Екосези» Ф. Шуберта, «Шпаки прилетіли» І. Дунаєвського, уривок з опери К. Стеценка, «Лисичка, Котик та Півник», уривок з опери М. Лисенка «Зима і весна», «Бабак» Л. Бетховена, швейцарська пісня «Зозуля», польська пісня «Спів пташок», українські народні пісні «Сусідка», «Ой на горі льон», «Стоїть гора високая», «Повій, вітре, на Вкраїну», угорська народна пісня «Соловей».
Перед слуханням музики я розповідав про ту реальну дійсність чи фантастичні картини, які відтворено в музичних обраэах. Розповіді надавалося великого значення: вона наче налаштовувала дітей на сприймання твору. Так, перед прослухуванням «Танцю феї Драже» я розповів дітям старовинну казку Е. Гофмана, сюжетну канву якої композитор поклав в основу балету. Яскравими, виразними словами я прагнув створити в уяві дітей образ доброї феї — легкої, граційної. «Ви почуєте передзвін маленьких кришталевих дзвіночків, — кажу я дітям. — Ця музика малює оточення прекрасної феї. Я уявляю легкі, стрункі колони чудового палацу, освітленого яскравим світлом». Діти слухають музику, потім розповідають, як вони уявляють палац феї. Уява малює стави, фонтани, тінисті гаї й таємничі печери. Фантастичні образи пробуджують бажання ще раз послухати музику.
Тлумачення музичного твору, особливо невідомого дітям, потребує великого такту і високої педагогічної культури. Школи не можна забувати, що нова музика — це мова почуттів; навіть народна пісня з нехитрими, часом елементарно простими словами сприймається як художній твір тільки завдяки мелодії. Щоб пояснити суть художніх образів музичного твору, вчитель повинен розуміти специфіку образотворчих засобів композитора. Пояснення має бути своєрідною завершеною художньою розповіддю почутою дитиною з уст учителя. Уже сама по собі ця розповідь мас пробудити почуття, викликати переживання, створити в уяві яскраві картини.
Я глибоко переконаний, що краса музики — могутнє джерело думки. Яскраві образи, що народжуються в уяві дитини під впливом музичної мелодії, оживляють думку, немовби спрямовуючи й численні струмочки в єдине річище. Діти прагнуть словами намалювати те, що створила уява, що вони відчувають. Для дітей з уповільненим розумовим розвитком слухання музики було по-справжньому могутнім джерелом думки. Я прагнув до того, щоб після спухання музичних творів діти невимушено передавали свої враження.
У музичній кімнаті ми грали на сопілках, розучували мелодії, що полюбилися. У другому класі в нашому гуртку любителів гри на сопілці було 9 моїх вихованців і 4 учні з інших класів. Діти самі робили інструменти. Справжніми майстрами з виготовлення сопілок були Сергійко, Юра, Тіна і Ліда. Вони ходили в гай, вибирали потрібний матеріал, витримували зрізані гілки в тіні, пробували звучання інструментів, добиваючись чистоти мелодійності звука.
У третьому класі у нас з’явилося 3 баяни та 3 скрипки. Юра, Сергійко, Федя, Ліда, Коля, Тіна, Лариса, Саня, Шура навчилися грати на баяні та скрипці. До кінця навчання в початковій школі у 19 дітей дома були музичні інструменти — баяни, скрипки. Та діти не забували й про сопілки У деяких дітей розкривалися музикальні нахили, та головну мету я бачив не у вихованні окремих талантів, а в тому, щоб усі учні любили музику, щоб для всіх вона стала духовною потребою.
Прогаяне в дитинстві ніколи не відшкодувати в юності і тим більше — у зрілому віці. Це правило стосується усіх сфер духовного життя дитини, і особливо — естетичного виховання. Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Одним з головних завдань учителя початкової школи є виховання потреби в красивому, яка багато в чому визначає весь лад духовного життя дитини, її взаємини в колективі. Потреба в красивому утверджує моральну красу, народжуючи непримиренність і нетерпимість до всього вульгарного, потворного.
«Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна зробити погане», — говорить старовинна українська мудрість, що приписується видатному мислителеві Григорію Сковороді. Зло і справжня краса несумісні. Одне з важливих завдань вихователя полягає в тому, щоб, образно кажучи, дати в руки кожній дитині скрипку, щоб кожний відчував, як народжується музика. В наші дні, коли технічні засоби запису й розповсюдження музики набули такого універсального характеру, це виховне завдання набуває особливого смислу. Не допустити, щоб молоде покоління стало тільки споживачем краси, — це проблема не тільки естетичного, а й морального виховання.
* Відредаговано згідно із Законом про декомунізацію.
На відео: пісня "Дивлюсь я на небо" у виконанні Анатолія Солов'яненка.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 188 – 193.
