Публікації за тегом: Природа

"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" – ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.

Головними героями творів відомого українського письменника і педагога Анатолія Івановича Давидова є ліс, річка, озеро і все живе, що їх населяє. А ще – діти, допитливі дослідники рідної природи. Анатолій Давидов учив дітей жити в храмі Природи, бути у рідному краю не байдужим чужинцем, а люблячим сином чи донькою, дбати про квітку і листочок, про птахів і звірят, озера і річки, ліси й гаї, кожну стежину і кущ калини – все чим багата Україна. «Знай цей світ, люби цей світ, бережи цей світ!» - такою молитвою-настановою Анатолій Давидов запрошував усіх своїх читачів у храм Природи. 

Кожне оповідання, написане Олегом Буценем, - правдиве. В ньому є щось нове, цікаве, воно чомусь повчає, від чогось застерігає. Кжен його твір є лагідним і теплим, як материнська рука, справедлива в гніві і щира в ласці. У розділі «Солодкий дощ» з книги "Наше відкриття" зібрані казки-оповідання про природу. Діють у цих казках хоробрі муравлики, квіти, гриби — вся наша навколишня природа. Автор ніби закликає пильніше придивитися до їхнього життя: того, хто уважний, справді чекають несподівані й прекрасні відкриття. До розділу "Солодкий дощ" увійшли оповідання: "Як приходить весна", "Солодкий дощ", "Хитра квітка", "Полохливий гриб", "Хоробрий Муравлик", "Неприємна пригода", "Кмітливий горобець", "Сорочині вигадки", "Пісня весни".

 

Сім веселих віршиків про Кицю та шість поезій про Котика - у чудовій ілюстрованій збірочці Ігоря Калинця "Небилиці про Котика і Кицю". Читайте та завантажуйте книжечку з віршиками і картинками про котиків.

Добірка коротеньких віршиків Василя Голобородька: "Рукавичка", "Спека", "Після дощу", "Великий дощ", "Коник", "Дружимо з деревцем" (зі збірки "Віршів повна рукавичка"). А також - дитячі віршики-верлібри: "На косовиці", "Замовляння дощика", "Солодкі деревця", "Соловейків теремок", "Пташина сіянка", "Зелена колиска", "Метеликове читання", "Відлуння", "На узліссі", "Хлопчик, який стоїть серед літа", "Імена дівчаток і хлопчиків", "Дощ", "З дитинства: дощ", "Хлопчик малює літо", "Грушка", "Дві яблуньки", "Піч", "Зустріч у лісі", "Лис". 

 

"... Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження. І я взявся до малювання. Хотілося побачене диво за вікном перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі,    захурделила    сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця. Не зчувся, як і день минув. Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені  забажалося ще й віршики до малюнків зробити. Не пам'ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила. Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші. Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята. (Анатолій Камінчук)

Короткі оповідання та казки Василя Сухомлинського для дітей, які складають збірку "Сергійкова квітка": 

«Без хустини тобі некрасиво», 
«Веселка», 

«Він прийде...», 
«Говорити без дозволу не можна», 
«Жаль самого себе», 
«Коли Ваш день народження?», 
«Мерехтлива Зірочка», 
«Миколі стало легше».
«Петрик і Павлик», 
«Позбирай її сльози», 
«Сергійкова квітка», 
«Синій олівець», 
«Страшний черв’ячок», 
«Тепер ти станеш Учнем Людським», 
«Ті самі слова», 
«Усмішка», 
«Який слід повинна залишити людина на землі?», 
«Які вони бідні»,

«Які ж ви щасливі!» . 

 

"Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить: "Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку." А червоний метелик і собі хвалиться..." (Василь Сухомлинський)

"У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга — дід з колючою бородою. Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга..." (Василь Сухомлинський)

"Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить: "Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати..." (Василь Сухомлинський)

"Абетка" відомої української поетеси Ганни Чубач  - це гарно ілюстроване видання з віршиком для кожної літери, що легко і весело запам'ятовується та допомогає її вивчити.

"Вчені мухи зібралися на симпозіум. Тема симпозіуму: «До питання про походження приказки «Не робіть з Мухи Слона». Муха-доповідач з усією категоричністю заявила: "Приказка «Не робіть з Мухи Слона» в корені своєму не відповідає правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли все навпаки. І приказка, відповідно, має звучати «Не робіть із Слона Муху»...(Євген Дудар)

"Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів..." (Євген Дудар)

"Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої Батьківщини. ... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса..." (Остап Вишня)

""Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті.— Воно хоч і пізнувато, висипки вже далі на північ посипали,— та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевірити, чи не забув він за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провітримося трохи." "Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти!" "Чому? Навесні в лісі краса яка!" "От тому, що краса, я й ворог!" І замислився-замислився мій вірний товариш..." (Остап Вишня)

"Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку: «Не бійсь вовка,— сідай у хаті». Вовк — хижак, і хижак лютий, кровожадливий,— проте боятися його нема чого. Кіндрат Калістратович Моргниоко, давній і досвідчений убийвовк,— так він усім розповідав і всіх учив, що вовк — звір надто полохливий і боязкий..." (Остап Вишня)

"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)

"Бекас для охотника, насамперед, — собака! Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо! Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все одно, що справляти весілля без музики. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстимете, а навіть не бачитимете. Значить, давайте про ... бекаса..." (Остап Вишня)

"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)

"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)