Публікації за тегом: Природа

"... Тоді ще не було ні телевізора, ні домашнього кіно, а були в мене кольорові олівці, які мама подарувала на день народження. І я взявся до малювання. Хотілося побачене диво за вікном перенести на папір. І застрибали, як живі, зайчики та білочки, повиростали химери-дивовижі,    захурделила    сніговиця, заграла у переливах сонця райдуга-веселиця. Не зчувся, як і день минув. Повернулася мама з роботи. Похвалила за малювання. А тоді мені  забажалося ще й віршики до малюнків зробити. Не пам'ятаю, які вони були, ті віршики. Та головне — ті рядочки сподобалися мамі, і вона мене знову похвалила. Мабуть, саме відтоді я й почав римувати, тобто писати вірші. Отой радісний і святковий стан душі бережу в собі, коли беруся за перо, коли мережу рядки, коли пишуться вірші для Вас, малята. (Анатолій Камінчук)

Короткі оповідання та казки Василя Сухомлинського для дітей, які складають збірку "Сергійкова квітка": 

«Без хустини тобі некрасиво», 
«Веселка», 

«Він прийде...», 
«Говорити без дозволу не можна», 
«Жаль самого себе», 
«Коли Ваш день народження?», 
«Мерехтлива Зірочка», 
«Миколі стало легше».
«Петрик і Павлик», 
«Позбирай її сльози», 
«Сергійкова квітка», 
«Синій олівець», 
«Страшний черв’ячок», 
«Тепер ти станеш Учнем Людським», 
«Ті самі слова», 
«Усмішка», 
«Який слід повинна залишити людина на землі?», 
«Які вони бідні»,

«Які ж ви щасливі!» . 

 

"Над зеленим лугом літали два метелики. Один білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться. Білий метелик говорить: "Мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку." А червоний метелик і собі хвалиться..." (Василь Сухомлинський)

"У темному лісі, в глибокому яру спали два вітри. Ласкавий Вітер — хлопець з синіми очима. А холодний Вітрюга — дід з колючою бородою. Прийшла зима. Сонечко не могло піднятися високо над землею. Білі сніги вкрили поле. Зашуміли тривожно верховіття дерев. Прокинувся в глибокому яру холодний Вітрюга..." (Василь Сухомлинський)

"Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти Місяця блищить, холодний вітрець з яру повіває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить: "Місяцю, любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати..." (Василь Сухомлинський)

"Абетка" відомої української поетеси Ганни Чубач  - це гарно ілюстроване видання з віршиком для кожної літери, що легко і весело запам'ятовується та допомогає її вивчити.

"Вчені мухи зібралися на симпозіум. Тема симпозіуму: «До питання про походження приказки «Не робіть з Мухи Слона». Муха-доповідач з усією категоричністю заявила: "Приказка «Не робіть з Мухи Слона» в корені своєму не відповідає правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли все навпаки. І приказка, відповідно, має звучати «Не робіть із Слона Муху»...(Євген Дудар)

"Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів..." (Євген Дудар)

"Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої Батьківщини. ... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса..." (Остап Вишня)

""Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті.— Воно хоч і пізнувато, висипки вже далі на північ посипали,— та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевірити, чи не забув він за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провітримося трохи." "Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти!" "Чому? Навесні в лісі краса яка!" "От тому, що краса, я й ворог!" І замислився-замислився мій вірний товариш..." (Остап Вишня)

"Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку: «Не бійсь вовка,— сідай у хаті». Вовк — хижак, і хижак лютий, кровожадливий,— проте боятися його нема чого. Кіндрат Калістратович Моргниоко, давній і досвідчений убийвовк,— так він усім розповідав і всіх учив, що вовк — звір надто полохливий і боязкий..." (Остап Вишня)

"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)

"Бекас для охотника, насамперед, — собака! Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо! Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все одно, що справляти весілля без музики. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстимете, а навіть не бачитимете. Значить, давайте про ... бекаса..." (Остап Вишня)

"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)

"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)

"Жили собі дід та баба. І був у них синочок Івасик, якого вони ласкаво називали Телесиком. Було, сяде баба біля колиски. І так ніжно-ніжно виводить: "Люлі, люлі, Телесику, наварила кулешику"... Колихала, колихала, аж поки не виколихала. Підріс Телесик. Став красенем таким. Як погляне своїм поглядом голубооким — зів’ялі трави оживають. От і каже одного разу Телесик дідові: "Купіть мені, тату, моторного човна «Прогрес». Буду по морю плавати, рибку ловити і вас годувати"... Зраділи дід і баба..." (Євген Дудар)

"Не за далекими морями, не за високими горами, а на подвір’ї Івана Нетудихати це діялося. Мав господар у своєму хазяйстві десять курочок та одного півника. Курочки були, як на підбір, гарненькі і чубатенькі. Не породи нью-гемпшир, але вагою природа їх не обділила. Півень ходив красенем поміж своїм жіноцтвом. Дбав про кожну однаково й уваги приділяв усім порівну. Бувало, знайде гребенястий черв’яка, засокоче ніжно. Покличе одну свою подругу. Знайде комашку — покличе другу. Нікого не ображав, нікого не виділяв. Господиня також до всіх ставилася однаково. Було, вийде на подвір’я, посипле пшениці і так ніжно-ніжно усіх кличе..." (Євген Дудар)

"Жили собі дід та баба. І була у них Коза-Дереза. Відвели вони для неї у дворі красиве місце. Збудували для Кози-Дерези хатку. От одного разу дід і каже найстаршому синові: "Ми з бабою їдемо в гості. А ти приглянь за Козою-Дерезою. Щоб вона наїджена була, напоєна. По двору нагулялася." Поїхали дід з бабою..." (Євген Дудар)

"Я дивився на сусідського кота Антихриста і думав: «Коли б у мого шефа був хвіст, між нами ніколи не виникали б конфлікти... » Між Антихристом і пуделем Бунцьом конфлікт, правда, виник. Але тільки через те, що Бунцьо по-собачому простий і наївний. Хоч він собака службовий і трохи вчений..." (Євген Дудар)

"Загальні збори звірів у лісі одностайно ухвалили: «Господарем лісу обрати Ведмедя». У протоколі нагадувалося, що ведмідь і молодий, і працьовитий, і чесний, і принциповий, і морально стійкий. І ведмідь став господарем..." (Євген Дудар)