Публікації за тегом: Природа

"Ту-тук! Ту-тук! Ту-тук! Серце шалено стукотить у грудях, мало не вискочить, а заєць мчить щодуху, аж вітер свистить у вухах. Донизу — що й світ обертом, далі під гору, під гору... От-от дожене хижий лис, от-от упіймає... Раптом шлях перетнуло глибоке провалля. Здавалось, це понад заячі сили, але рятунку не було. Вухань стрибнув — і сталося неймовірне: він переплигнув яругу. Краєм ока побачив, як щось круглясте і яскраво-червоне упало на траву, в грудях стало тихо-тихо, і зайчик зрозумів, що то вискочило його власне серце. Але він тільки очі скосив і біг далі, хоч утікати вже не було від кого — лис залишився по той бік провалля. Ген-ген віддалік Вухань став, переводячи дух. У грудях, там, де мало калатати серце, загус незвичний холодок, і зайчикові стало страшно. Вернутися? А що, як лис перебрався через яругу і вже по цей бік винюхує його слід? А серце — хтозна, може, він і без нього проживе? Потупцювавши на місці, заєць поплентав додому..." (Зірка Мензатюк)

"Тико і Волохан", "Хвиля-напасниця", "Волохан сміливий і прудкий", "Волохан сповіщає мисливців", "Волохан не любить лихих людей", "Водій", "Пурга", "Де Умк?", "Умкова рукавиця", "Волохан веде" - такі оповідання містяться у пропонованій ілюстрованій книжечці Миколи Трублаїні "Волохан". 

"Все позеленіє", "Золота бджілка", "Лелечі спомини", "Наберу дощу", "Плело віночок літо", "Плело віночок літо", "Стежинко, поведи", "Там дерева, там озера, там зоря", "Що котам сниться", "Я буду, немов дзвіночок" - поезії Галини Кирпи для дітей зі збірки "Плело віночок літо".

 

"Абрикоса", "Безкінечна жабка", "Варта", "Весна", "Вишивання", "Вірш про крука", "Вірш про Чорного Шкрета", "Вітер на Десні", "Гори", "Гостина", "Гриб", "День великий, а ти малий!", "День до вечора клониться", "Дивлюсь на літо", "Дивний лис", "Диво-день", "Дідок огірок", "Для кого живеш", "Дорога для хрущів", "Дубок навесні", "Дуже гарний літачок", "Зайчик і перекотиполе", "І це називається літо", "Клопіт", "Ключі од веселих снів", "Коли б мені", "Коли я був", "Кольоровий вітер", "Крамарі снігурі", "Метелик і літак", "Ми всі під одним дощем", "На галяві мухоморській", "Неділя", "Отака синичка", "Павук", "Перед зливою", "Розмова", "Ромашка", "Слон мандрує до мами", "Сонечко нікого не боїться", "Так гарно, що весна", "Усі трудяться", "Хмарки", "Хмаролам", "Чого я другу не сказав", "Я серед лугу", "Ялинонька, сосонка і смерека" - дитячі віршики Галини Кирпи зі збірки "Диво-день".

 

"Білочка", "Спека", "На баштані", "Перша наука", "Дивовижна дружба", "Їжачок", "Їдальня на дереві" - кілька оповідань Олександра Копиленка з різних збірок.

Умовилися ми з Василем піти на цілий день на річку. Окунів ловити та на качок полювати. Любить такі мандрівки мій допитливий малий приятель. Обіцяв Василь раненько до мене зайти, та щось довго його немає. Я вже й зібрався, наготував усе, погодував своїх вихованців — пташок та білку. Думав, доведеться самому йти — мабуть, мій Василь заспав, хоч такого з ним ніколи не було. Коли умовлялися вдвох іти по рибу чи на полювання, Василь ніколи не спізнювався, а часом і мене будив. Такий завзятий він мисливець та рибалка! Аж ось, зрештою, хтось тихенько постукав у двері. Відчиняю двері; бачу, що Василь якусь новину приніс. По очах бачу, бо вони переможно посміхаються і блискають.

Оповідання Олександра Копиленка для дітей про весну та природу: "Весна іде", "Сади ідуть", "Найвеселіший місяць", "Покинуте гніздо".

"... Біжить їжак. "Оце,— каже,— нитки несу. Дома жінка і чотири дочки, голки свої, нитки матимуть,— хай вишивають рушники". Дорогою — автобуси, мотоцикли, ще й віз торохтить колесами. їде дід Микола,— поросят продав, тепер везе бочку соснову. Баба в ній наквасить капусти, буде до пиріжків, до вареників, на капусняк та й так до картоплі. Їде Катруся — з новим свищиком. Я-ак свисне в нього — всі страховища повтікають, і не буде чого боятися..." (Зірка Мензатюк)

"Був собі автобус. "Ну і що? — скажеш ти.— Автобусів тисячі." Воно правда: у світі немало цікавіших речей. Та незвичайні пригоди трапились саме з простим приміським автобусом, до всього ще й не новим. Отож був собі веселий деренчливий автобусик з потертими сидіннями і припилюженими боками. Його колеса добре знали й асфальт, і кам’янисті гірські шляхи, адже бігав він з далекого села до Коломиї, тоді з Коломиї знов у село, і так щодня туди-сюди, туди-сюди. Часом він їхав майже порожній, а то набивалося стільки людей, що ніде й повернутися, знадвору ж просили: посуньтеся на півчоловіка! І в автобус втискалося ще з десяток пасажирів з кошиками й бесагами, ліжниками й дубовими бочечками, свіжими коломийськими калачами, коробками з чобітьми, новими каструлями, з молдавським виноградом і ванільними булками дітям на гостинці. Все це неодмінно поміщалось, і, що цікаво, люди ніколи не сварилися. Навпаки, вони ще й підсміювалися над тиснявою та над своїм торгуванням, бо, як ви, напевно, здогадалися, так завізно бувало у ярмарковий день..." (Зірка Мензатюк)

Минув піст, ми зустріли Свято Свят! І тепер радісно при зустрічі вітаємо одне одного словами “Христос Воскрес!”, “Воістину Воскрес!”. Прийшов квітень! Найкрасивіший та найпримхливіший місяць року. Відтепер біля наших осель ростуть, шукаючи сонця, багато свіжих рослин. Передсвяткові клопоти позаду, тож з'явився час випробувати свіжі рослини в дії.

"Молода яблунька у приміському саду зацвіла цього року вперше. Була вона вже височенька, цвіту на гілках розсипалось рясно-рясно, і вона невимовно пишалася ним.
— От побачите,— шелестіла то до одної, то до другої своєї сусідки — старих розлогих яблунь,— побачите, скільки плодів буде в мене восени. Великих, одне в одне, жовто-рум’яних, адже я — сорту золотий ренет. Правда, гарна назва?
— Правда,— відповідали літні дерева, тепло усміхаючись на її слова..." (Зірка Мензатюк)

Коли в нас виникає бажання написати писанку, ми відшукуємо традиційні зразки і відтворюємо за ними вподобаний орнамент. Щедрим натхненням можуть зарядити писанки, які походять з села Суржа, що на Поділлі. Унікальна річ! З цього села збереглася сорок одна писанка. Одна з них має біле тло. Відтворюймо традиційні писанки! Заряджаймося натхненням!

Ілюстровані оповідання Володимира Перепелюка про птахів зі збірки «Ось вони які»: «Болотяна модниця», «Ворон-крук», «Гість з Варшави», «І таке буває», ««Консерваторія» шпаків», «Крилаті коти», «Куличок як кулачок, або Рибалочка», «Наш «колібрі»», «Подільські снігурики», «Пташка-писанка», «Синича дружба», «Співець і природолюб», «Степова красуня», «Степовий соловейко», «Тьотя», «Червоні кульки», «Чубарочка».

 

 

"Не щастить мені з собаками! Багато років я полюю і стільки ж років мрію мати доброго мисливського собаку. Та не щастить мені! А значно цікавіше й веселіше вештатись по болотах з рушницею, коли в тебе ще є й собака. Така думка не виходила мені з голови, коли приїхав я в місто Чернігів улітку 1933 року. Двоє моїх знайомих і я намірились з Чернігова поїхати на хутір Тупичів постріляти качок, а може, й тетеруків. Один з моїх знайомих вже їздив туди одного разу і розповідав про величезну кількість дичини на болотах серед могутніх поліських лісів. Він і спокусив мене на цю далеку подорож, бо жив я тоді в Харкові. Приїхав я в Чернігів днів на два раніше і чекав своїх товаришів. Тут і трапилось так, що один місцевий мисливець запропонував мені купити в нього собаку..." (Олександр Копиленко)

"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)

У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду". 

"Зміни в моїй сім’ї примусили мене розширити подвір’я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами? І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості." (Володимир Перепелюк)

 

"Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок..." (Олександр Копиленко)

Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту. Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живним. У Страсну п'ятницю віруючі люди нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви; а це звичайно бувало коло другої години по полудні. У Великодню суботу роблять крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах — «сливчать сливки». Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Наведемо деякі з них...

 

 

Готові шматки воску можна придбати у розповсюджувачів писанкарського начиння або там, де продають продукти бджолярства...у кожного свій досвід та підходи. Також за допомогою можна звернутися до рідних чи знайомих бджолярів. Якщо любите смакувати медові стільники, збирайте воскові вижимки - їх і переплавите для подальшої роботи з писанкою. В пору медокачки запечатані соти з медом на рамках "відкривають", ці воскові плівки зберігають, а потім переплавлюють. Як це робити в домашніх умовах? Читайте далі...