Умовилися ми з Василем піти на цілий день на річку. Окунів ловити та на качок полювати. Любить такі мандрівки мій допитливий малий приятель. Обіцяв Василь раненько до мене зайти, та щось довго його немає. Я вже й зібрався, наготував усе, погодував своїх вихованців — пташок та білку. Думав, доведеться самому йти — мабуть, мій Василь заспав, хоч такого з ним ніколи не було. Коли умовлялися вдвох іти по рибу чи на полювання, Василь ніколи не спізнювався, а часом і мене будив. Такий завзятий він мисливець та рибалка! Аж ось, зрештою, хтось тихенько постукав у двері. Відчиняю двері; бачу, що Василь якусь новину приніс. По очах бачу, бо вони переможно посміхаються і блискають.
Оповідання Олександра Копиленка для дітей про весну та природу: "Весна іде", "Сади ідуть", "Найвеселіший місяць", "Покинуте гніздо".
"... Біжить їжак. "Оце,— каже,— нитки несу. Дома жінка і чотири дочки, голки свої, нитки матимуть,— хай вишивають рушники". Дорогою — автобуси, мотоцикли, ще й віз торохтить колесами. їде дід Микола,— поросят продав, тепер везе бочку соснову. Баба в ній наквасить капусти, буде до пиріжків, до вареників, на капусняк та й так до картоплі. Їде Катруся — з новим свищиком. Я-ак свисне в нього — всі страховища повтікають, і не буде чого боятися..." (Зірка Мензатюк)
"Був собі автобус. "Ну і що? — скажеш ти.— Автобусів тисячі." Воно правда: у світі немало цікавіших речей. Та незвичайні пригоди трапились саме з простим приміським автобусом, до всього ще й не новим. Отож був собі веселий деренчливий автобусик з потертими сидіннями і припилюженими боками. Його колеса добре знали й асфальт, і кам’янисті гірські шляхи, адже бігав він з далекого села до Коломиї, тоді з Коломиї знов у село, і так щодня туди-сюди, туди-сюди. Часом він їхав майже порожній, а то набивалося стільки людей, що ніде й повернутися, знадвору ж просили: посуньтеся на півчоловіка! І в автобус втискалося ще з десяток пасажирів з кошиками й бесагами, ліжниками й дубовими бочечками, свіжими коломийськими калачами, коробками з чобітьми, новими каструлями, з молдавським виноградом і ванільними булками дітям на гостинці. Все це неодмінно поміщалось, і, що цікаво, люди ніколи не сварилися. Навпаки, вони ще й підсміювалися над тиснявою та над своїм торгуванням, бо, як ви, напевно, здогадалися, так завізно бувало у ярмарковий день..." (Зірка Мензатюк)
Ірина Михалевич - про рослинні барвники ранньої весни. Фарбуємо писанки березовими сережками
Минув піст, ми зустріли Свято Свят! І тепер радісно при зустрічі вітаємо одне одного словами “Христос Воскрес!”, “Воістину Воскрес!”. Прийшов квітень! Найкрасивіший та найпримхливіший місяць року. Відтепер біля наших осель ростуть, шукаючи сонця, багато свіжих рослин. Передсвяткові клопоти позаду, тож з'явився час випробувати свіжі рослини в дії.
"Молода яблунька у приміському саду зацвіла цього року вперше. Була вона вже височенька, цвіту на гілках розсипалось рясно-рясно, і вона невимовно пишалася ним.
— От побачите,— шелестіла то до одної, то до другої своєї сусідки — старих розлогих яблунь,— побачите, скільки плодів буде в мене восени. Великих, одне в одне, жовто-рум’яних, адже я — сорту золотий ренет. Правда, гарна назва?
— Правда,— відповідали літні дерева, тепло усміхаючись на її слова..." (Зірка Мензатюк)
Коли в нас виникає бажання написати писанку, ми відшукуємо традиційні зразки і відтворюємо за ними вподобаний орнамент. Щедрим натхненням можуть зарядити писанки, які походять з села Суржа, що на Поділлі. Унікальна річ! З цього села збереглася сорок одна писанка. Одна з них має біле тло. Відтворюймо традиційні писанки! Заряджаймося натхненням!
Ілюстровані оповідання Володимира Перепелюка про птахів зі збірки «Ось вони які»: «Болотяна модниця», «Ворон-крук», «Гість з Варшави», «І таке буває», ««Консерваторія» шпаків», «Крилаті коти», «Куличок як кулачок, або Рибалочка», «Наш «колібрі»», «Подільські снігурики», «Пташка-писанка», «Синича дружба», «Співець і природолюб», «Степова красуня», «Степовий соловейко», «Тьотя», «Червоні кульки», «Чубарочка».
Олександр Копиленко, "Харциз"
"Не щастить мені з собаками! Багато років я полюю і стільки ж років мрію мати доброго мисливського собаку. Та не щастить мені! А значно цікавіше й веселіше вештатись по болотах з рушницею, коли в тебе ще є й собака. Така думка не виходила мені з голови, коли приїхав я в місто Чернігів улітку 1933 року. Двоє моїх знайомих і я намірились з Чернігова поїхати на хутір Тупичів постріляти качок, а може, й тетеруків. Один з моїх знайомих вже їздив туди одного разу і розповідав про величезну кількість дичини на болотах серед могутніх поліських лісів. Він і спокусив мене на цю далеку подорож, бо жив я тоді в Харкові. Приїхав я в Чернігів днів на два раніше і чекав своїх товаришів. Тут і трапилось так, що один місцевий мисливець запропонував мені купити в нього собаку..." (Олександр Копиленко)
"Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузини, терну, шипшини. Здіймалася вгору на тонких стеблах густа кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кропива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних ворогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що вийшли бавитися на луки. В кожного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротяною ручкою. Тільки у Василька справжня, залізна. Хлопці прийшли воювати зі своїм; ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойовими вигуками кинулися вперед. Примчали до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви. Вигукували: "Тепер будеш жалити? Будеш сверблячкою колоти, говори?" Але кропива мовчала, тільки голівки хилилися, зрубані хоробрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалилися голови кропив’яні. Розмахнувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув здивовано..." (Олександр Копиленко)
Оксана Іваненко. Збірка "Лісові казки"
У добірці "Лісових казок" містяться такі: "Бурулька", "Джмелик", "Дубок", "Зимова казка", "Казка про білочку-мандрівницю", "Казка про золоту рибку", "Казка про маленького Піка", "Кисличка", "Кульбабка", "На добраніч", "Про бджілку Медунку", "Про братика-ведмедика", "Про зелену ялинку та золоту мандаринку", "Синичка", "Сонечко", "Хвилька", "Цвітарінь", "Чорноморденький", "Що трапилось в саду".
"Зміни в моїй сім’ї примусили мене розширити подвір’я за рахунок саду. І тут найбільш не повезло нашій старій бабуні-сливі. Як не крутили ми, як не вертіли, а все ж виходило, що треба її зрізати. Але як ти піднімеш на неї руку, як вона багато літ пригощала нас пахучими, солодкими сливами? І трапилося так, що коли ми, узявши пилку, сокири, лопати, вийшли, щоб викорчовувати сливу, то так і зупинилися біля дверей хати. На самісінькій вершині сиділа пташка й так співала, що ми боялися ворухнутися. І яка пташка! Писанка! Вона сиділа грудьми до сонця й ніби саме йому співала свою пісню щастя й радості." (Володимир Перепелюк)
"Насипало снігу в лісі багато, такого пухкого снігу та білого. Ходити в лісі взимку важко людині. А на лижах куди завгодно пройдеш. Тихо навколо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець у стовбурах сосен, ялинок та дубів. Скрип-скрип... Тварини лісові не бояться снігу й морозу не бояться. Одяглися в тепле хутро звірятка, у густий пух пташки й шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і сухого моху — зробила тепле кубельце. Спала миша, виспалась, треба піти й погуляти. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок..." (Олександр Копиленко)
Останній тиждень перед Великоднем називається білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і на першому тижні Великого посту. Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живним. У Страсну п'ятницю віруючі люди нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви; а це звичайно бувало коло другої години по полудні. У Великодню суботу роблять крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах — «сливчать сливки». Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Наведемо деякі з них...
Готові шматки воску можна придбати у розповсюджувачів писанкарського начиння або там, де продають продукти бджолярства...у кожного свій досвід та підходи. Також за допомогою можна звернутися до рідних чи знайомих бджолярів. Якщо любите смакувати медові стільники, збирайте воскові вижимки - їх і переплавите для подальшої роботи з писанкою. В пору медокачки запечатані соти з медом на рамках "відкривають", ці воскові плівки зберігають, а потім переплавлюють. Як це робити в домашніх умовах? Читайте далі...
До ілюстрованої збірки Івана Сенченка "За лісом, за пралісом золота діжа сходить" увійшли оповідання: "Бува, що й вовка пійма теля", "В осінній час сім погод у нас", "Вимок, викис, виліз, висох", "Де сім господинь, там хата неметена", "Добре вівці: і кожух, і свита, і сама сита", "Жаль, та не дуже; плакала б, та не хочеться", "За лісом, за пралісом золота діжа сходить ", "Здоровий ніс між очима та двоє вух за плечима", "Кумася Гася й кумася Кася", "Лисий віл через ворота дивиться", "Маленький — батькові штанці по колінця", "Ніхто не чув, як комар чхнув", "Пастух рогатий", "Пес бреше, а сонце світить", "Плюснуло, луснуло та й нема", "Розпалилася, як жаба на каченят", "Рукавичка і струмочок", "Сердитий Юрчик", "Стоїть верба насеред села, розпустила гілля у кожне подвір'я", "Така пара, як миша з волом", "Ударив, як жолудь ведмедя", "Хліб святий", "Я ж інкубаторський!", "Як на лихо, то і в киселі пальця поламаєш", "Яке ж це сіно — сама суха трава".
Рослинні відвари - це гарні барвники. Вони значно перевершують хімічні барвники для писанок якістю, широкою палітрою приємних відтінків, доступністю, можливістю експериментувати. Готуватися до Пасхи слід з літа, а не за тиджень до. Тоді матимемо достатню кількість барвників для створення неповторних писанок.
"Коли я приглядаюсь до цієї співливої пташки, мені здається, що вона безмежно закохана в наші українські лани. Бувають випадки, коли ще в нас лежать сніги, коли ще ночами тиснуть дошкульні морози, а вона вже в небі розсипає свої пісні, ніби срібні дзвоники..." (Володимир Перепелюк)
"Ось і завершується наша мандрівка світом рослин, сповненим чарів і краси. Ми відвідали весняний ліс, помилувалися унікальною Долиною нарцисів, придивилися до розмаїтого водяного зілля, прогулялися квітучими луками, гірськими полонинами, заповідними тисовими гаями. Ми чимало дізналися! Принаймні, побільшало зілля, назви якого нам відомі. О, народні найменування рослин — то такі розсипи поезії, дотепності, вигадки, що на них варто окремо зупинитися. Справді, непроста справа — дати назву рослині. Треба виділити найхарактернішу її ознаку, ту, яку легко запримітити, і втілити її в точній, чіпкій, як реп’яшок, назві — щоб легко запам’ятовувалася! Не буде зайвим, якщо наймення підкаже, чим зілля корисне, яку недугу лікує. Тому нерідко рослина має не одну, а багато назв, часом їх навіть кілька десятків. То цілі сузір’я влучних, прекрасних образів, часом зовсім несподіваних, а то й смішних порівнянь. Вслухаймося в них, вдумаймося..." (Зірка Мензатюк)
З цієї добірки цікавих оповідок-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич ми з вами дізнаємось про дивовижні властивості рослин-писанкарів та неймовірні факти про їхні можливості:
"Чому квіти барвисті?" Оповідка про феноли — фарбувальні речовини рослин
Як фарбування натуральним розширює горизонти. Дивовижна історія Міріам Райс
Неочікуваний колір. Як фарбує писанки яскраво-червоний мак?
Непримітна краса крихітних квітів
Прийшла весна! Бережімо первоцвіти!
Окраса вересневого парку. Оповідка про бруслину європейську
Вишня-антипка. Як виглядає та де росте
Як не сплутати антипку з черемшиною