Статті для дітей та батьків

"Ох, як же ж хотілося опівдні лисиці їсти! Та то й не дивно, бо хоч стільки вона вибігала, хоч як обнишпорила всю гору, ніякої поживи так і не роздобула. І крім ожини відучора й рісочки не мала в роті.
—    Ні, так не годиться, — сказала вона сама собі. — Спущусь-но я в долину, може, хоч там на щось натраплю. Вона побігла схилом гори вниз і незабаром уже була в зеленій долині. І перше, що вона побачила перед собою, був густий, тінистий кущ винограду, обвішаний спокусливими чорними гронами — безліччю грон, вони висіли одне біля одного..." (Езоп,  переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)

 

"Вовк побачив, що Ягня п’‎є воду з річки, і хотів знайти якийсь слушний привід, щоб його з’‎їсти. Отже, хоча він і стояв вище за течією, але почав обвинувачувати Ягня, що воно каламутить йому воду й не дає пити. Ягня відповіло, що воно п’‎є, торкаючись води тільки краєчками губ, і що, зрештою, воно, стоячи внизу, не може йому каламутити воду. Тоді Вовк зауважив: Минулого року ти зневажило мого батька». — «Мене тоді ще й на світі не було», — відповіло Ягня..." (переклад Юрія Мушака)

 

 

 

 

"Літературне становлення — це яскраві, щасливі роки! В літературному клубі «Дніпро», чиї засідання проходили увечері в редакції однієї з черкаських газет у ті, уже далекі часи, збиралась симпатична компанія людей захоплених, залюблених у літературу. Читали написане, обговорювали, обмінювались думками… А завершувалися заседання традиційно: кожен з присутніх читав по віршу, власному чи такому, що просто сподобався. Згадуєш і думаєш: як це чудово! Вірші – по колу…" (Володимир Даник)

 

 

До збірки Юлії Хандожинської "Намисто казочок" увійшли такі твори: "Пір'ячко", "Котик Мав", "Пікавка", "Співучий соловей", "Зайчик – довгі вушка", "Жабка", "Рибка-пліткарка", "Петрушка – сонна мушка", "Маленька сіра мишка", "Пузатий чайник", "Зелений огірочок", "Мале Лоша", "Цукерки", "Гордовита курочка", "Овечка Пхинька", "Поросятка", "Ведмежа", "Хитренька лисичка".

 

 

 

 

"Велике село Піски. Розкинулось, розляглося і вздовж, і вшир, і впоперек на рівній низині, в балці, а перед самим селом, мов хто борошна насипав — білого піску серед чорної землі. Так, наче хто білий килимок прослав, щоб витирати ноги, вступаючи в село. Посеред села стоїть невеличка старенька церковця, трохи перехилилася на один бік і вросла в землю. Не тільки покрівля, де-где й ребра поросли зеленим мохом. Проти церкви, на невисокім згірку, величезний палац світить дверима-вікнами... І палац уже, видно, давній та ще й запущений. Стіни пооблупувані — де-где вивалюється цегла; покрівля поржавіла; у вікнах шибок не долічишся. Мабуть, ніхто не живе в тому палаці, бо й двір нерозчищений — заріс густою муравою. Тільки дві протоптані узенькі стежечки тягнуться через увесь двір до двох невеличких будинків — по один і по другий бік палацу. Все те осунулось, опустилося... Так виглядали Піски перед волею..." – читаймо роман далі: частина друга.

 

"Матусю-серденько, моя рідненька,
ти – щира правдонько, мій оберіг!
Для тебе вся природа розквітає,
і сонечко всміхається тобі..."

(слова – Галини Римар, 
музика – Миколи Ведмедері)

"Я придумав колір голосних… Я встановив рух і форму кожної приголосної і лестив себе надією, що за допомогою інстинктивних ритмів я винайшов таку поезію, яка коли-небудь стане доступною для всіх п'яти почуттів. Розгадку залишив я за собою". (Артюр Рембо)

 

"Життя, кажуть, зжити — не поле перейти. Життя — що погода. Як серед ясного літнього дня, коли сонце аж пече, так гріє та світить, дивись: де не взявся вітер, надув-нагнав з усіх боків чорні хмари, — заклуботались вони; насупилось небо... заховалось сонце — похмуріло... загуло, закрутило, закушпелило шляхом... Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! трісь!.. Отакечки й тут. Оце тихо й мирно, любо та мило... гульк! — не вспів озирнутись, як повернуло на негоду... Увосени, тільки що позвозив додому Чіпка хліб з поля й лагодився молотити, сам собі міркуючи, як тепереньки бачитись з Галею, — на тік до його вскочило лихо... Стоїть він на току з ціпом, аж приходить десятник з волості. «Чого йому треба?» — подумав Чіпка і прикро глянув десятникові в вічі..." – читаймо роман далі: частина третя.

 

"Вітаю з Днем філологів та філологинь, що минув, усіх моїх читачів, читачок та осіб поза гендерною бінарністю. Щось у лісі вмерло – я нарешті структурувала добірку, яка мала вийти ще після Чорної п’ятниці, тобто ще торік. Стосується вона мовних контамінацій цієї власної назви. Частково ви вже розумієте з моїх попередніх добірок, що це. Обіцяю, про контамінації скоро буде довга-предовга добірка. А поки розглянемо способи їх утворення з допомогою тропів та фігур на прикладі словосполучення «ЧП».." (Ольга Шарко)

"...Садочку мій!
Ти – Радість і Натхнення.
Повітря чисте, співи неземні!
Моя Малинівко, прищеплена із дички,
свою спокійну Пісеньку веди.
І радуй діток, онучат Плодами,
Здоров'я, волелюбність, силу дай,
пройти життя достойними стежками,
на добру долю їх Благословляй."

(Галина Римар)

Представлені у цій статті враження від творчості київського поета, актора і пісняра Сергія Губерначука написані композитором і поетом Володимиром Чернявським. Володимир Миколайович Чернявський – заслужений працівник культури України. Працює в Сосницькому Будинку культури Чернігівської області понад 42 роки, зокрема, з аматорським фольклорним колективом «Криниці», народним жіночим вокальним ансамблем «Вербиченька», багатьма хоровими колективами області. Має родинні зв’язки (за материнською лінією) з відомим українським режисером і письменником Олександром Довженком. Поет-пісняр Володимир Чернявський впродовж свого творчого життя займається обробкою українських народних пісень та аранжуванням авторських творів. У 2007 р. у видавництві «Прапор» (м. Харків) вийшла збірка його пісень і поезій «Душі моєї струни чарівні». Він написав більше півтори сотні пісень на вірші понад 60 поетів. Пісні композитора розписані для різного складу виконавців – хору, ансамблю, тріо, дуету або соліста. 

 

"Ми згоріли у полум’ї щастя свого.
Ми, коханням окрилені, йшли на вогонь.
Ми літали над містом, над часом, над снами.
А сьогодні немає нічого між нами…
…немає."

(Сергій Губерначук)

 

 

 

"– Я матусі, – мовить Настя, –
Намалюю кошик щастя.
Малюватиму ромашки
І метелики, і пташку.
В кожну барву кольорову,
Покладу зерно любові,
В кожну квітку – поцілунок.
Ось матусі подарунок!"

(Ганна Максимович)

 

"Чи чули ви, як тихо шепче ліс,
Як весело виспівує струмочок?
Чи бачили, як  пагін новий зріс
І як квітує поле і садочок?.."

(Наталя Карпенко) 

 

 

 

 

"Сьогодні у мене день народження. Хіба ж є дні, кращі за цей? Мене вітатимуть вдома, в школі, бабуся пиріг до класу принесе — пригощати моїх однокласників. Юлія Нилівна неодмінно за щось хороше похвалить. Для мене заспівають пісеньку про крокодила Гену. А в неділю зійдуться до нас мої друзі — Сергійко, Ромка, Наталка, будемо веселитися, скільки заманеться. По дверях ляпають долоньки. Це Оля, моя сестричка, намагається відчинити двері. Гуде в замкову шпаринку..." (Майя Фролова)

"Дощ рукатий
Йде по п'ятах – 
Дуже хоче наздогнати.
Тягне скрізь довгасті руки, 
Хоче щось сказати гуком,
Тільки аби зрозуміти,
Треба під дощем сидіти,
Перемокнути на хлющ..."

(Галина Мирослава)

"Глядачі та слухачі
Прийдуть нині уночі
Слухати веснянки
Солов’їв над ранком.
Почали сьогодні
Співи великодні,
Довго не співали,
На курорт літали..."

(Галина Мирослава)

 

 

"Можна сказати, що викладачам пощастило з аудиторією. Бо студенти — аудиторія чутлива. Аудиторія, що завжди відгукнеться і на цікаву думку, і на дотепне слово. І, мабуть, кожен з викладачів міг це відчути сповна. А коли обстановка на занятті така, що студенти вже трохи втомилися від нелегких і вельми математизованих істин, ось тоді досить пожартувати і втома... Ну, ніби сама собою — кудись зникає! А коли викладацька діяльність поєднується з літературними зусиллями, то і виходять з-під пера жартівливі, короткоформатні, але ж, мабуть таки, змістовні творіння. Бо і студентська тема — це назавжди! І ніякі пекельні віруси цьому не стануть на заваді..." (Володимир Даник)

"Ой, вербиченько зелена,
В гості завітай до мене.
Передай природню силу,
Побажай здоров'я й миру."

(Слова Юлії Хандожинської
Музика Миколи Ведмедері)

"Колись-то Мужика Лисиця попитала:
— Скажи, будь ласкав, куме мій,
За що се честь така ось шкапі сій?
Про се вже я давно спитать тебе бажала;
Коли не подивись —
Вона з тобою скрізь:
Чи у дорозі, чи на полі;
І їсти й пити їй доволі…
А як признаться, то вона
Скотина предурна!..."
(Леонід Глібов)