Статті для дітей та батьків

"[...] "Гей, хлопче! — крикнув подорожній. — Чи ти не знав, що тут сильна течія? Що тут може затягти навіть дорослого, не те що такого пуцьвірінка, як ти? Ну, чим ти думав? Захотілося скупатися, то ти одразу — плюх! — пірнув у воду, забувши про все на світі! Невже ж ти не подумав про свою бідолашну матір? А батько твій..." "Ти мені спершу допоможи вилізти! — перебив його хлопчик. — Урятуй мене, чоловіче, бо ще трохи — й мені кінець! А коли витягнеш мене, коли я стану на землю, тоді вже й виказуй. Тоді лай мене, скільки хочеш, і давай поради! А зараз дай мені за щось ухопитися. Це буде цінніше за всі слова на світі!"" (Езоп)

 

"У лютому 2021 року виповнилося 160 років з дня народження видатного поета, актора, перекладача, в’язня комуністичного режиму Якова Жарка. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського культурного діяча, уродженця Полтави, відзначається на державному рівні. Яків Жарко — ліричний та епічний поет, прозаїк, актор, діяч народницького руху кінця ХІХ ст. й активний подвижник української культури на Кубані на початку ХХ століття. Автор чотирьох книг ліричної і сатиричної поезії, двох збірок байок, книги «Оповідань», про які схвально відгукнувся Іван Франко, численних публікацій в альманахах, збірниках, періодиці, значної серії науково-популярних видань. А як актор перших українських труп Михайла Старицького й Панаса Саксаганського лишив помітний слід в історії становлення і розвитку українського національного театру. Літературно-художня спадщина Якова Жарка, його культурно-громадська діяльність сьогодні фактично невідомі культурній громадськості України..." (Ірина Ципнятова)

 

"[...] "Безсоромні! — гнівно вигукнув тоді чабан. — Оце така ваша дяка за те, що я стільки часу годував вас, відривав корм від своїх кіз, аби дати вам! Та де це чувано таку невдячність! Поки я вам був потрібен, ви жили в мене, а як став не потрібен, то йдете геть! Залишаєте мене, хоч я дбав про вас у тисячу разів краще, ніж про своїх власних. Дикі кози, почувши ці слова, зупинились і обернулися назад. А цап, їхній вожак, сказав: "Саме тому ми й покидаємо тебе. Бо ти вирішив доглядати нас, приблуд, краще, ніж своїх власних кіз, які живуть у тебе вже давно і яких ти мав би любити дужче, ніж нас. Якби ми залишилися в тебе, а потім з’явилися ще якісь дикі кози, то ти дбав би вже не про нас, а про них. Тобі подобаються все нові й нові друзі, і ти віддаєш їм перевагу перед давніми. Але нам такі друзі не потрібні! Бувай здоровий!" І дикі кози подалися схилом униз — тільки чабан і бачив їх." (Езоп)

 

"...​Чоловік підніс ліхтаря до обличчя потерпілого і враз вигукнув, сміючись: "А, тепер я тебе впізнав! Ти звіздар! Усе місто знає тебе, бо ти мудрий. Але я скажу тобі дещо, а ти вже мені вибачай, звіздарю. Ти поклав усе своє життя на те, щоб дізнатися, що діється на небі, але ніколи й оком не кинув униз, щоб дізнатися, що діється в тебе під ногами." Звіздар не відповів. Ще раз подякувавши чоловікові, він швидко подався своєю дорогою. А чоловік сів на віслюка й рушив до міста, похитуючи головою й бурмочучи: "Багато є таких. Думають лише про велике, а тим часом безпорадні в найпростішому ділі, яке й дитина годна зробити."" (Езоп)

 

""...послухай, що я тобі скажу. Де ти бачив, щоб справи залагоджували отак нерозважливо, отак поспіхом? Було б спершу роздивитися, послухати, що тобі кажуть, обмізкувати все, а вже потім вирішувати. Чи так ти вчинив? То хто ж тобі винен?" Власник пральні мовчки слухав, бо було вже пізно. Давши завдаток і втративши колишнє приміщення, він стояв тепер на вулиці біля своїх кошиків та корит, не знаючи, як бути." (Езоп)

 

 

 

"Якось ворона, пролітаючи над господою, побачила на гаку під дахом шматок м'яса. «О, сьогодні добре пообідаю!» — зраділа вона. Вхопила м'ясо та й злетіла на високе дерево. А внизу саме пробігала лисиця й побачила ворону. «Еге, тут можна поживитися».
Підбігла лисиця до дерева, задерла голову й мовила улесливо:
—  Добридень, орле! Як ся маєш?
Ворона не відповіла, бо тримала в дзьобі м'ясо. Лисиця нітрохи не образилася, а співала далі..." 

(Езоп)

 

 

До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві". 

 

 

 

 

 

 

"Люлі, люлі, люлі, лю, 
Цілу ніченьку не сплю,
Заспіваю ніжно знову
Ляльці Льолі колискову. 
Люлі, люлі, люлі, лю, 
Ляльку Льолю я люблю..."

(Ксенія Бондаренко)

 

 

"... Вийшло сонечко, вітає,
Веселково небо грає.
Зацвірінькали синички:
"Всім купатися на річку!"
Бешкетують знов малята,
Не було б без зливи свята,
Дощик став їм у пригоді –
Двір тепер у повноводді."

(Ксенія Бондаренко)

 

"Чи ви бачили дива?
Білим-білим цвітом
Абрикоска зацвіла, 
Прикрасила віти! 
Бджоли пісеньку свою 
Абрикосці сніжній 
То шепочуть, то гудуть,
То співають ніжно..."

(Ксенія Бондаренко)

 

"До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!"
Залунало звідусіль.
"Сі, ля, соль, фа, мі, ре, до!"
Запищало десь гніздо.
Пташенята вчаться співу,
Диригує майстер півень.
Не натішаться батьки –
Діти кращі співаки.
Раптом чути:" Кар, кар, кар!
В мене теж музичний дар!"

(Ксенія Бондаренко)

 

"Теплого осіннього дня вітер-чарівник поважно дув наліво і направо, здіймаючи невеличкі стовпчики пилу чи грайливо закручуючи їх у маленькі торнадо. По ґрунтовій дорозі, яка пролягала через поле, повільно рухався, віз наповнений городиною. Чого там тільки не було – і гарбузи, і картопля, огірки та помідори червонощокі, квасоля, маківки, капуста, кабачки, баклажани, буряки. Овочі поважно тряслися у просторому возі, ніжилися у промінні ще теплого сонечка. Аж раптом величезний жовтобокий гарбуз завів розмову: "Ого, як нас тут багато, але, знаєте, мені, як найбільшому тут овочеві, буде відведено найпросторіше місце у погребі..."" (Юлія Хандожинська)

 

"Крап-крап. Крап-крап-крап! 
— Матусю, що це? Хтось до нас прийшов у гості і стукає у двері? — підійшло до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хотіли розкриватися. 
Мама-мишка відірвалася від плити й мовила: 
— То, сину, Дощик..." 

(Галина Римар)

 

 

До цієї збірки пісень на слова Сергія Губерначука, музику до яких написав композитор Володимир Чернявський, увійшли: "До України", "Небо України", "Тарасова гора", "А красива дівчинка була", "Висота", "Твоїм очам", "Гладіолуси в осіннім саду", "Не спокушай мене", "Сяйво ясного дня", "Яблунева весна", "Щось тебе не видно", "Синій птах".

 

 

 

 

 

"Зустрілися на базарi 
Дамочки знайомі. 
– Як ваш Льова поживає? 
– Сидить у дурдомi. 
Він в Ізраїль перебрався 
До перебудови, 
А там бар'єр – бiда тобi, 
Як не знаєш мови..."

(Павло Глазовий)

 

"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)

 

"Сьогодні мова про антипку — дику вишню. Це дерево ще називають магалебською вишнею. У липні (першій половині) вишеньки на ній достигають і стають чорними. Ягоди ці невеликі, в них мало м'якоті, проте пахнуть вони надзвичайно приємним пряним ароматом. Плоди антипки фарбують біле яйце спочатку в блакитну барву, а далі в темно-синій колір. Поверх жовтого кольору від чорнобривців дає холодний зелений відтінок, поверх марени красильної — темно-фіолетовий." (Ірина Михалевич)

 

 

Зміст збірки:​

1.    Хто вкрав місяць    
2.    Сила соняшника    
3.    Подарунок від Святого Миколая    
4.    Різдвяна казка    
5.    Ґ​удзонія    
6.    Дрімники 

 

 

 

"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)

 

"Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Та так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене. І так, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім'я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім'я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка. Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати..." (Євген Дмитренко)